Запитай психолога безкоштовно 🙋‍♀️

Уже майже рік мене зсередини з’їдає сильний жаль за першими місяцями життя моєї донечки. Після пологів у мене була депресія, і цей період став для мене дуже важким.

З пологового будинку в мене залишилося лише одне фото. За перші майже пів року життя донечки маю дуже мало фотографій та відео. Не фотографувала її в гарному одязі, часто одягала в шапочки та рукавички, не знімала важливі моменти, які вже ніколи не повторяться.

Тоді я навіть не задумувалася про це, а тепер не можу собі пробачити. Постійно порівнюю себе з іншими мамами, а їхні фото та відео викликають у мене сильний біль і тугу. Мені здається, що я власними руками втратила найцінніші спогади про свою дитину. Ці думки буквально з’їдають мене зсередини й не дають повноцінно радіти материнству та життю.

Уже 3 місяці приймаю антидепресанти, пів року проходжу КПТ, але жаль нікуди не зникає.

Скажіть, чи може це бути наслідком депресії або проявом іншого психологічного розладу? Чи це природний, але настільки сильний материнський жаль, який мучитиме мене все життя? Буду вдячна за відповідь.

Від коли я почала зустрічатися з хлопцем я почала жити тільки ним і все було добре поки він не почав щей жити своє життя, я зрозуміла що він ще має інші справи і почались нав'язливі думки що йому на мене все одно, що він мене не любить і це переросло в параною, постійно сльози і я зрозуміла що якось стала залежна від нього якщо він напише то все добре а якщо ні то в мене все погано. Він дуже хороший хлопець я не хочу його втрачати але я розумію що так більше не можна, я справді сама все псуюю своїми істериками і параноями, в мене є бажання щоб він завжди був біля мене і завжди думав про мене але це не нормально я розумію, в житті радість приносить тільки він і все, і тут я зрозуміла що він зовсім ні до чого а я просто втратила себе. Не знаю що робити тепер, мені якось його так бракує і все одно не можу відпустити його і почати жити своє життя(ми разом 1 рік) і я знаю що він мене любить але мені якось цього не достатньо.

Привіт! Хочу попросити поради в психологів або в людей,які стискалися з фагофобією.

Зимою,2024 року в мене виник страх ковтання після неприємного випадку, коли я не змогла нормально проковтнути булку й злякалася, що можу вдавитися. Відтоді я почала надмірно контролювати процес ковтання. Це було в важкий період адаптації до нового життя, переїзд в інше місто, університет,життя без батьків.

Спочатку мені було складно ковтати власну слину, я лягала в 7 щоб розпочався новий день ,щоб це все по скоріше закінчилося, я не їла дві неділі, кожна спроба щось зʼїсти виникало паніку та безсилля. Зараз я можу їсти будь що(окрім рідких продуктів), проте проблема є досі. Вона протікає хвилями, я намагалась відслідковувати коли цей стан погіршується але ні перенавантаження,стрес чи поганий день на це не впливає , буває часом ковтаю нормально досить, буває як зараз - не дуже,я почала постійно прислухатися до своїх відчуттів. Навіть коли я дивлюся відео, граю в телефоні або займаюся чимось іншим, під час ковтання все одно можу помітити цей процес, і він починає здаватися мені дивним або неприродним. Через це я починаю задумуватися про ковтання, тривожитися й контролювати його ще більше.Іноді виникає напруження в горлі, а ввечері проблема може посилюватися.Я розумію, що надмірна увага до цього процесу може посилювати тривогу, але мені складно перестати себе контролювати. Хочеться просто їсти й пити, не аналізуючи кожен ковток. Мені вже набридло бути в такому стані, ці постійні качелі ,то нормально то знову все пішло…

Я зверталася до психолога,но нічого про фобію я й не почула, постійні питання які взагалі не стосуються моєї проблеми. Я хочу просто ДОПОМОГИ саме від фобії,мені вже нічого не важливо. Я не маю купу грошей щоб оплачувати дорогих психологів, я не знаю куди і до кого звертатися,продовжую далі жити з цим страхом, і вже змирилась що він назавжди

Хочу поради, як покращити стан , і послухати людей які цей шлях пройшли )

Девочка 12, поддалась психологическому насилию и влиянию мальчика старше на 3 года. Сын моей подруги, столкнулась с шантажем с его стороны.это доилось 1.5 года, пока я случайно не обнаружила о проблемы в ее запросах через ИИ. Очень много всего в последствии оставило сильные травмы. Нужна помощь специалиста.

Вітаю! Я хочу отримати пораду з приводу дереалізації. Перший приступ дереалізації почалися ще з дитинства , коли мені було 10 років. Як я пам'ятаю , відчув для себе вперше невідоме відчуття нібито я не з цієї планети. Але з невідомої мені причини чим доросліше я ставав , тим більше вона в мене проявлялась.

Рік тому назад я пережив панічну атаку через своє здоров'я , і з того моменту у мене відчуття , що нібито вона хронічна? Тоді в мене ще була депрессія, і дуже сильний страх смерті , але з часом я впорався з цим і думав , що дереалізація також піде. Але , на жаль , я досі відчуваю її , і насправді це заважає відчувати життя (до речі, з моменту панічної атаки , я перестав відчувати емоції так, як раніше).

І ось моє питання : як я можу сприяти тому, щоб впоратись з нею?

Я був у психолога , психотерапевта та психіатра. Психолог сказав, що мені краще звернутися до психотерапевта. На жаль, з психотерапевтом я не зміг цілком попрацювати , тому що у мене не дуже багато грошей(. Психіатр призначив ліки , але я не в змозі їх пити через те , що я боюся, що в мене змінитися особистість , наскільки би це не був дурний страх.

Я чув основне , що кажуть про неї , що її треба прийняти, але в мене це не виходить(.

Заздалегідь дякую!

Добрий день. Я іноді цікавлюся психологією як наукою й мене цікавить таке питання: чи можна казати такі слова як «це назавжди», «ніколи не зміниться» «це статично» в психології, зокрема в стосунках між людьми, їх сприйняття. Наприклад, «не мій смак», «не моя людина» або якщо спілкування стабільно викликає дискомфорт та напруження, якщо це все, наприклад, вже дійсно декілька років дуже стійко. Короче кажучи, в загальному про відчуття та специфічні почуття до конкретних людей — чи можна казати тут щось про назавжди? Бо, мені здається, що психологія як наука не повинна оперувати такими категоріями, адже все ж таки вона керується емпіричними доказами, які мають обмеження, а також критерій Поппера. Також, почуття і ці аспекти, котрі я назвав, являють собою динаміку, наскільки я знаю. З іншого боку, я також чув, що деякі психологи дійсно так кажуть, але навіщо? Чи дійсно вони знають щось, що є статичним в психіці й сприйнятті людини? Типу, можливо є певні закономірності, статичні дані, клінічна вибірка і т.д? Проте ж це все не є доказом назавжди, тим паче коли статистика, закономірності не можуть прямо розповсюджуватись на індивідуальні особливості людини, а клінічна вибірка, наче, має також обмеження (психолог може бачить тільки тих, у кого це змінилося/не змінилося протягом сенсу, а не впродовж всього життя). Чи це може бути способом направити клієнта на дію, тобто на прагматизм, а не онтологічний аспект? Буду щиро вдячний за відповідь

Діло було на дачі.

Ситуація була досить стресовою, тривала приблизно дві години.

Я з дружиною відійшли , щоб трошки відеочити.

І тут дружина мене ошарашила , давай займемся сексом для зняття стресу. Такої мови , я ніколи від неї не чув!!!

Підозра зради в мене вже була. Через декілька днів я почав задавати питання! В загальному було три розмови, додаю відповіді дружини.

1 . Ми , там і так не могли зайнятись сексом через присутність дитини, це був жарт.

2 . Я не пам'ятаю такого.

3 . Я додатково запитав , з ким вона займається антистресом, У відповідь , багатозначно мовчання.

Скоріше всього вона так спілкується з коханцем, саме на роботі...

Прошу , прокоментувати мою ситуацію. Дякую за відповідь.

Діло було на дачі.

Ситуація була досить стресовою, тривала приблизно дві години.

Я з дружиною відійшли , щоб трошки відеочити.

І тут дружина мене ошарашила , давай займемся сексом для зняття стресу. Такої мови , я ніколи від неї не чув!!!

Підозра зради в мене вже була. Через декілька днів я почав задавати питання! В загальному було три розмови, додаю відповіді дружини.

1 . Ми , там і так не могли зайнятись сексом через присутність дитини, це був жарт.

2 . Я не пам'ятаю такого.

3 . Я додатково запитав , з ким вона займається антистресом, У відповідь , багатозначно мовчання.

Скоріше всього вона так спілкується з коханцем, саме на роботі...

Прошу , прокоментувати мою ситуацію. Дякую за відповідь.

Мʼязевий спазм , який спровокував скоріше всього панічну атаку , назначили міорелаксанти та антидепресанти, які не знімали напругу та спровокували скачки тиску та ще більші спазми, пішла на масаж , який покращив стан , але накриває емоційно , сльози без причини , після чого почуваюся краще( невролог дала пройти тест , який видав результат тривожний розлад, пройшла ше декілька сама , за якими підвищено рівень стресу, але тривожності немає) при ходьбі почуваюсь найкраще, при довгому сидінні ніби появляється комок в гррлі та пришвидшується серце , підчас сну просинаюсь моментами , до того на початку вересня пережила втрату киці , за собою не помічала симптомів тривожника , не розумію цей стан спровокував спазм мʼязів чи все-таки цей спазм наслідок стресу. Спочатку намагаюся сама зрозуміти що зі мною та можливо розгляну терапію з спеціалістом

Все почалося з мʼязового спазму,який перекривав нормальне дихання та не проходив самостійно, невропатолог дала пройти тест за яким в мене тривожний розлад, хоча в мене не було випадків панічних атак, не так давно пережила смерть домашнього улюбленця, при згадуванні про неї постійно плачу та впринципі останні два дні сльози без причини , але після плачу відчуваю полегшення. То що це загострення тривожного розладу чи нервовий зрив