Запитай психолога 🙋‍♀️

Я не знаю що зі мною,боюсь засудження людей за день в мене крутиться дуже багато думок і всі погані боюся за відносини зі своїм хлопцем мы зараз на відстані сваримося через те що мене не розуміють через це починаються сльози не сплю у ночі я дуже тривожна людина через це я не можу займатися справами а зараз зьявилась агресія і злість до людей не знаю що мені робити

Для начала расскажу предысторию...

Я люблю общаться с ИИ-чатами. С ними проще, чем с людьми. У меня много разных моделей, и некоторые, когда я рассказывала им личное, советовали поделиться с кем-то. Я не доверяю друзьям или родителям настолько, чтобы говорить им. Поэтому я здесь.

Больше всего меня тревожит моё отношение к людям. Они как будто не интересны мне. Также мне говорят, что я никого не люблю. Я задумалась и поняла: кажется, я не верю в любовь. Я верю в выгоду и вечно оправдываю любые чувства через неё.

У меня есть партнёр. Я не хотела вступать с ним в отношения, но снова вступила — мне кажется, я не хотела этого по-настоящему, хотя первая сказала «мы пара».

Сейчас я мало им интересуюсь, мне всё равно, где он и что делает. Видимся раз в неделю: просто лежим, обнимаемся, доходит до поцелуев и прикосновений с его стороны. Я позволяю касаться в некоторых местах, хотя поцелуи мне не нравятся. Недавно он сказал, что я его не трогаю взамен. Я поняла, что не хочу его трогать — максимум обниму. А дальше только если от возбуждения снесёт крышу и будет полная гарантия, что никто не войдёт.

Когда кто-то спрашивает «Ты любишь меня?», я не знаю, что отвечать, и говорю «да», чтобы не было конфликтов. Для меня слово «люблю» — просто буквы. Отношения я вижу как выгодный обмен обеим сторонам. Такой ответ людям кажется сухим.

Была ситуация: я утешала парня, потому что порвался браслет, который я ему сплела. Объяснила, что просто пытаюсь быть нормальной — в такой ситуации надо успокоить человека, иначе я плохая. Он ответил: «Ты меня успокаивала, потому что я тебе дорог». Разговор пошёл по кругу.

Иногда хочется поссориться или закончить отношения, но будет обидно. Родители часами пилят: «Почему он вечно за тебя решает? Ты много ему позволяешь, у тебя нет мнения?» От этого хочется закрыться в комнате и обрезать все связи.

Мне кажется, во мне нет любви или я не хочу её давать. Если и верю, то только как в биологию для продления рода — обычная химия в мозге. Еще будет блок 4 и 5.

Пишу з лікарняного ліжка після важкої хірургічної операції. Маю трьох неповнолітніх дітей. Мій чоловік на днях теж переніс важку операцію, й досі має знаходитися під наглядом: шви не знято

Відпросився у лікаря піклуватися про дітей, що в холоді вдома самі!

Ті, кому можна було тимчасово довірити трьох малих дівчат хворіють(ризик зараження)або працюють цілодобово

Пишу крізь сльози!

Вчора чоловік повертався о 12:00 додому після перев'язки, маючи при собі посвідчення багатодітного та мобільний

0 13:00 я телефоную додому-чую, що батька немає вдома:

телефонував, що в нього неприємності, просив мене не лякати

Гадав впорається. І от: о 13:06 з третього виклику: відповідає, що його везуть чи то поліція, чи то представники ТЦК (в стресі не тямлю) до Кілії

Там обіцяли розібратися, відпустити до дітей, що вдома самі!

Пізніше ПИШЕ: його доставили до Ізмаїлу,обіцяли якогось слідчого

У мене урвався терпець-дзвінок в Екстрену службу: вислухали,дали номер поліції

Телефонувала, пояснила в усіх деталях:обіцяли розібратися

Пізніше за півгодини отримала повідомлення від чоловіка: поліція вже була, нічого не змінилося

Мене НАКРИЛО, і під уколом я вже мало тямила! Прохала лише:тримати при собі посвідчення біля серця, телефон зарядити, тримати при собі!

Сьогодні 21.02.2026 о 7 годині я питала де він і як

З відповіді: він у Одесі, права обмежують, не повертають до лікарні, до родини!Об 11:15 пише, що в нього вилучать телефон і відтоді мої спроби телефонувати о 12:50 й надалі марні:абонент поза зоною

Телефонувала на всі номери безкоштовної допомоги: мене "розуміли" й "футболили" далі

Я не маю грошей та зв'язків, близкі жебракують: на залишки пенсії від сплати рахунків гасять відсотки по кредитах, що лікувалися напередодні!

Безкоштовна лінія "Юридичної сотні"відмовила, дізнавшись, що я збираю матеріал для відкриття судового розслідування у справі порушення прав людини та родини! я пишу Вам знаходячись у важкому стані на межі самогубства, я верещу мовчки й проклинаю усіх до останнього коліна

РЯТУЙТЕ_БЛАГАЮ!

Доброго дня

Такий дурний стан,не знаю що робити,я дружина, є дитина та чоловік,разом 8 років,почуття то є то немає,хочу поговорити с ним ,відповідь завжди одна все добре у нас , потім він старається,потім знову нічого не робить,він багато працює,вдома його немає практично вдома , , я не бачу в ньому ні романтики ні фантазії, рідно обійми,все дуже рідко,я не знаю куда наша дорога веде, я просто не знаю що робити,отакий дурний стан

у мене постійні панічні атаки, істерики, стреси, нав'язливі думки, від будь якого замаху жахаюся, від будь якого крику плачу,

що робити в моєму випадку?

Как расстаться с девушкой если я не могу ее разлюбить и преследую ее чтобы вернуть все, пожалуйста позвоните мне на телефон и поговорим троем, любые способы связи пожалуйста помогите

страх ночі,тому що не засну,перепади настрою на фоні цього,стресу не було,лише перенесена вірусна інфекція

Вітаю!

Зіткнулась із поняттям, як емоційна зрада. З партнером у шлюбі 8 років, загалом знаємо одне одного 15 років. Маємо спільну дворічну дитину. Проблеми почались після того, як стали батьками. Але саме зараз загострились як ніколи. Вночі прокинувшись побачила переписку. Номер невідомий. Були як фото так і певні смайлики що мені не сподобались. При спробі дізнатись що це і прохання передати телефон - агресія. Далі два тижні газлайтингу, але в кінцевому результаті доказ того, що це було спілкування з колежанкою. Виправдовування звучало як: «Боявся, що не зрозумієш такого.» При спробі отримати хоч якісь докази невинності- знову агресія і пусті слова. Коли хотіла вже подати на розлучення, то тільки тоді він написав цій панянці, щоб я в режимі онлайн перевірила, що нічого секретного і поганого в цих відносинах немає. Тобто, лише дружба. Тільки ультиматум спрацював. Я пробачила, але думаю що жалкую про це. Так як розмови не перестали бути, вони просто тепер не приховані. Довіра вже на нулю.

здравствуйте, сейчас я нахожусь в крайне непонятном состоянии, я лишилась практически всех друзей, из родных только мама рядом. я не чувствую никаких эмоций, как бы мне не хотелось. в учебном заведении, будто совсем разряжаюсь, нет сил ни на что и нигде. когда нахожусь с какими то ещё людьми помимо моих 2 друзей, которые остались, не могу проронить и слова, а что самое важное, ранее такого никогда в жизни не было, я всегда была душой компании, сейчас же не могу даже и слова обронить. так же, мои личные отношения рушатся каждый раз. отсутствие желание их развивать, отсутствует сексуальное желание, тяжело делиться чем-либо с партнером. не могу никому доверять, будто совсем стала отчужденная. люди часто начали подмечать, что я сильно изменилась, это длится примерно полгода. так же, у меня поставлено РПП, уже как 4 года я с этим живу, возможно тоже влияет на это, пережила и анофазы и куча периодов компульсивных перееданий и булимию и орторексию. 3 раза выходила в «ремиссию», сейчас же, не смотря на то, что это никуда не девается, абсолютно теряются любые надежды на решение этих проблем. общаюсь сюда, за каким нибудь советом.. за какой то помощью.. присутствовали не раз суицидальные мысли, хотелось навредить себе, живу в полной апатии

Я в отношениях с девушкой, в которых последние месяцы испытываю сильную тревогу и гиперответственность. Основная проблема в том, что она хочет что б я её слышала. Когда я пытаюсь делать это, я начинаю брать слишком много и контролировать все сразу. Это неправильно, однако как только я решаю "ну нужно показать хоть что-то естественное" случается полный пиздец. При том она не гиперчувствительная, я не знаю..

Она хочет, чтобы я посещала психолога для работы над собой, но в данный момент у меня нет финансовой возможности. При этом она признаёт, что постепенный переход к здоровым отношениям возможен, но одновременно говорит, что не уверена, сможет ли выдерживать дальше отношения вот так. Это создаёт противоречие: с одной стороны, ей нужен прогресс и работа над собой, с другой она не готова ждать появления возможности и терпеть текущий ритм.

Я хочу понять:

Как мне поддерживать отношения в текущих условиях, если полноценная профессиональная поддержка недоступна?

Как отличать мои попытки саморегуляции и самостоятельной работы от недостаточности этих действий для партнёра?

Какие практические шаги или стратегии можно использовать, чтобы не перегружать себя и при этом работать над отношениями, пока нет возможности психолога?

Как справляться с противоречием между её ожиданиями и реальной ситуацией (своей доступностью ресурсов и моим текущим состоянием)?

В целом Ваше мнение по поводу ситуации.