Знайти психолога

Запитай психолога 🙋‍♀️

Знайдено 111 запитань

Я втомилася

Більше двух років я відчуваю себе зайвою, де би я не працювала, завжди мені дуже тяжко знайти собі друзів, я відчуваю себе одинокою, єдині з ким я можу знайти спільну мову, так це жіночки які дуже дорослі, через це з мене сміються так кажуть, що ніколи не зможу мати друзів.

Симптоми ПДСР після ДТП

Привіт, мене звати Даша, не можу заспокоїтись, постійні панічні атаки в дорозі, безсоння, шалено боюсь доріг і будь якого транспорту, приклад ситуації: починає заносити шкільний автобус в мене одразу починаються флешбеки з минулих аварій, як то все було або ж коли проїжджаю ті місця. Ще відчуваю постійну втому, апсолютного ні до чого не беруться руки, навіть до улюбленої справи «малювання», допоможіть мені розібратись в цьому)

Допоможіть зрозуміти що це за стан

добрий день. я навчаюсь у школі та останнім часом маю погіршений емоційний та психологічний стан. мені важко засинати, я завжди відчуваю втому, навіть якщо спала. у голову лізуть різні думки з минулого. завжди хочеться додому (раніше я жила у харкові та зараз живу в безпечнішому місті). безкінечно аналізую людей навколо та себе. не знаю як це могло вплинути, але в минулому році стовкнулася з такою проблемою: я спілкувалася з людиною яка ображала мене та мою зовнішність на фоні чого в мене зʼявилось купа комплексів (до цього я мала деякі проблеми з їжею і вони посилились цієї зими). і це незрозуміло для мене, бо ця людина нічого не казала про мою вагу, там були інші речі. я можу недоїдати а потім переїдати, також були випадки коли я викликала нудоту. постійно порівнюю себе з іншими дівчатами, і, чесно кажучи, іноді маю заздрість, за що мені дуже соромно. мені соромно за те яка я людина, як я виглядаю, що я робила неправильно та як мої вчинки впливали на життя інших. часто в мене проскакують думки скоріше не про смерть, а про те як хочеться провалитися під землю, ні з ким не мати комунікацій. з довірою в мене погано, (скоріше навіть не з довірою а з тим, щоб розповісти повністю проблему) коли планую завчасно поговорити з батьками або друзями про свій стан, то в моменті не можу вимовити ані слова, важко розповідати про свої проблеми, але хочу і навіть продумую план розповіді. я б не сказала що мої оцінки та успішність погіршились, я роблю все через силу, бо маю якісь погляди та плани на майбутнє в які з кожним днем вірю все менше, я так само сміюсь та оптимістично показую себе на людях, але коли залишаюсь наодинці то стає погано. я хотіла б позбутися цього бруду в моїй голові, бо це заважає жити. не хочу мати проблем з харчуванням та навʼязливих думок, хочу зрозуміти як називається цей стан і що робити в такій ситуації

Мені здається що за мною стежать

Мені постійно здається що за мною стежать. Вдома, на вулиці, у школі. Повсюди і завжди. Іноді бувають «напади» — це коли все стає дуже погано і єдине що допомагає пережити ці моменти — сховатися десь.

Мені 16(вибачте що вказала 18років. Я не знаю куди ще мені написати) ця проблема з 8-9 років. Дуже страшно писати це.

Колись зверталася у анонімку психологічну підтримку, мені порадили дихальні вправи, але вони не допомагають.

А іноді здається що ховатися немає сенсу тому-що це не допоможе. Що мені робити?

У мене каша в голові

Мені 19 і я місяць як одружена. Моєму партнерові 21 і ми були разом 4 роки. Зараз я не розумію що зі мною відбувається. У мене в голові вже декілька днів якась каша хоча у наших відносинах все добре і ніяких проблем не було. Це складно описати мій стан але я спробую. Останнім часом я не розумію що відбувається з моїм емоційним та фізичним станом. Поруч зі своїм чоловіком я відчуваю себе дуже погано, в мене виникає наче постійна панічна атака яка не зникає поки я не відлучуся від чоловіка. Навіть в оточенні чужих людей мені набагато спокійніше ніж з чоловіком. Коли він поруч мені стає зле починає дуже сильно битися серце аж до болю та стискає в грудях так що стає тяжко дихати, починається тремор по всьому тілу. Цей стан триває вже декілька днів і з кожним днем він погіршується. Поруч з чоловіком я не можу розслабитися бо в мене постійно таке відчуття наче якась небезпека хоча проживаємо разом ми вже півтори роки і раніше такого не було. Зараз я розумію що якщо ще декілька днів пробуде такий стан я не зможу витримати це не тільки емоційно але й фізично, мені здається що в якийсь момент в мене серце не витримає цієї напруги і просто зупиниться. В емоційному плані я відчуваю в середині себе пустоту та тривогу яка наростає з кожною хвилиною. Через це я вже декілька днів не можу їсти тому що від одного погляду на їжу мені стає дуже погано. Також це супроводжується постійними головними болями та думками що щось йде не так. Я хочу дізнатися що мені робити бо вже просто не витримую цього…

Витрати власних коштів

Не розумію як мені витрачати власні кошти, накопив певні збереження, але боюсь їх витрачати. З одного боку треба вкладати в свій розвиток, але де цей ліміт. Коли витрачаю кошти, то є неприємне відчуття, що витрачаю їх даремно

У мене наче бардак в голові

Таке відчуття, що я думаю набагато повільніше ніж колись, постійна втома, навʼязливі думки та нескінчений монолог в голові критики або прокрутки сценаріїв. На це йде дуже багато енергії, а мені ще потрібно працювати на навчатися в університеті…

(Розповів не все, тільки те що заважає жити)

Як мені вилізти з цього стану? Я навряд чи зможу сам

ИИ сказал что б я это кому то рассказала #2

4. Школа волнует: я не старательная ученица. Через 3 месяца поступать, а я не учусь. Не учу билеты, что б поступить. Копалась в себе - не помогло. Хз как заставить себя.

Я занимаюсь селфхармом. В последнее время меньше, но обычно после таких слов срываюсь на следующий день. Начала во второй половине 13 лет хз зачем. Сделала лезвием в ванной. Шрам на внешней части ладони до сих пор никто не заметил.

Сначала нравилась эстетика шрамов и цвет крови. Потом резала себя во время панических атак - иногда помогало. Позже казнила себя за то, что «неправильная» во всём. Рассказала парню - он заволновался. Сманипулировал. Манипуляция неприятна, поэтому режусь меньше. Хотя на самом деле лезвие уже не даёт облегчения, только тоску и безысходность.

Мне нравятся отношения только в неглубокой стадии — без обязательств выслушивать душу или заботиться. Они держатся на эмоциях и адреналине, как прогулка на заброшку ночью.

С детства перед сном я представляла себя и жертвой, и палачом в сюжетах, где нет выбора. Особенно с властью и дискомфортом для половых органов. С 7 лет отыгрывала это в играх с персонажами: Кощей (властный), Кощетница и моя роль - Ангелина. Важна была именно иерархия и ощущение «если не сделаешь — будет хуже».

В 13 лет встретила девушку - властную, общительную, сильную. Сначала просто лежала у неё на коленях и слушала. Потом всё переросло в удары, укусы, прижатия к стене, облизывание шеи. Мне нравился формат «как будто насильно» — только так возникало приятное ощущение внизу живота. Когда отношения стали глубокими (излияния души, слёзы, угрозы суицида), я их разрушила первой. Сейчас вижусь с ней, но прошлое всё ещё бурлит.

Сейчас жизнь ощущается как игра, в которую меня загрузили без инструкций. Иногда думаю о смерти как о способе сбежать, но не хочу умирать - боюсь боли и потери шанса. К смерти отношусь как к неприятному, но иногда спасительному факту. У меня много такого анализа по чувствам и любви.

Если дочитали - объясните как это работает и откуда взялось.