Спроси психолога бесплатно 🙋‍♀️

Добрий день

В лютому 2022 році під час окупації , у сестри були проблеми з розумом, виражалось це все страхом, панікою , не розуміючи своїх дій , людина забула про буття

Після того як ми виїхали з окупацію в неї почались істерики, поганий настрій , підвищений тон , злість

Потім в неї почались деякі проблеми з її чоловіком , через її поведінку , через що в неї сильно виразився пригнічений стан , почала чухатися , ходити цілий день по хаті, почалась апатія до всього, почала забувати про дитину , перестала робити побутові щоденні справи, почалась параноя що її прослуховують , весь час плакала , агресивно ставилась до свого чоловіка підозрюючи його в чомусь. Звернулись до психотерапевта, виписала їй заспокійливе, наче все налагодилось, після чого при якомусь стресі вона повертається в цей стан , коли вони тривожиться , боїться , на знає що їй робити , чого вона себе так відчуває та зациклюється чого з нею все

Потім це все проходе саме по собі

Одного разу щось вибухнуло неподалік від будинку і після цього вона знову почала переживати. Після цього ще була розмова що чоловік може розветись з нею. Вона знову в падає цей стан , їй стає образливо чого вона так себе відчуває, відчуває себе нікчемою що в неї на має сил, переживає що вона приносить всім проблеми своєю поведінкою , та плаче , ходе-не може знайти собі місця , плаче по 10 раз на день , проте вибачення що вона приносе всім проблеми своєю повіднкою

При розмові людина в очі не дивиться , на місці не стоїть , чухається, дьоргається, при питанні що робити , відповідає що нічого не хоче , до лікарів звертатись не хоче , хоча зі сторони видно що вже потрібно

Не розуміємо що могло статись , буду радий прочитати рекомендації

Велике дякую

Вітаю! Підкажіть, як впоратися з цією ситуацією, яка склалася? Запросили працювати на табір менторкою в інше місто, довго готувалася, купила квиток, зібрала речі та поїхала. З трьох таборів, які відгукнулася, обрала більш відповідний. Планувала ціле літо попрацювати. Подолала сотні кілометрів (до Мукачівського району). Як тільки приїхала на табір, почала освоюватися та включатися в роботу, підійшла «старша» і сказала, що група дітей не набралася і мені прийдеться або в цей день їхати, або ж на наступний додому. Те, що така відмова неприємна, то одне, друге, болюче – найрідніші люди не підтримали, а навпаки, нападали за те, що не реалізована, що не слухаюся їх, обираю сама шлях, їжджу куди-небудь, несерйозна та багато інших цькувань і принижень. Я почала швидко діяти та знайшла інший табір, на який буду їхати. Але от усередині якась порожнеча й невідомість, ніби це знову може повторитися, що знову так «відшиють» і я ганебно буду почуватися. У якійсь мірі почуваю себе невдахою, що даремно народилася на цей світ, доля підкидає мені лиш неприємні сюрпризи попри працьовитість і наполегливість. Не знаю, як жити з цими почуттями, ніби нема далі виходу…

Здравствуйте. У меня ярко выраженная сенсорная гиперчувствительность, которая проявляется в сильном отвращении к определенным бытовым стимулам (текстуры, приборы, влажность). Это провоцирует навязчивое поведение и дискомфорт.

Насчет мелочей, типа не кушать с вилок в гостях, это с детства, но сейчас отвращение усилилось, но многие другие симптомы появляются последний год или два. Является ли это симптомом неврологической особенности или тревожного расстройства, и как можно снизить уровень этой чувствительности?

Доброго дня дуже потрібна порада. Мені 28 років, зустрічаюся з хлопцем вже 3 роки. Живемо у різних містах, у неділю виникла неприємна ситуація у мене на роботі з керівником. Одразу не було бажання з ним ділитися власними переживаннями. Учора з'явилося бажання розповісти, сказав чого не розповіла одразу, звинуватив мене що це не правильно треба усе до дрібниць одне одному розповідати. Для мене це дивно оскільки я вважаю що не треба тиснути на людину що захоче те й розповість, тим паче що ця проблема не стосується хлопця. Підкажіть будь ласка чи варто на вашу думку з ним розійтися. В мене виникло відчуття що на мене тиснуть.

Відчуваю, що занадто багато навалилось... Розлучення, професійне становлення, самотність, депресія, думки про еміграцію, ще й вишенка на торті - забирають останніх друзів з твого міста на війну. Наче й хочеш бути вдома, але вже майже нема з ким. Зараз головна проблема - як не переживати за друзів, які на війні (тил, все нормально). Я можливо занадто катастрофізую, але це вже скоріше емоційне вигорання від війни, підтримка друзів вже не працює

Вітаю!

Моя проблема в стосунках полягає в наступному - я став підозрювати, що моя дівчина (їй 20) ставиться й очікує від мене в стосунках ролі «батька», а не хлопця й майбутнього чоловіка. Ми разом вже майже 3 роки, мабуть підійшли до кризи про яку кажуть «любов живе 3 роки» й я став бачити досить дивну картину. Ми наразі мешкаємо закордоном близько півроку. І тут працюю лише я, вона навчається онлайн. Питання житла, покупок продуктів та кількох інших побутових моментів вирішую лише я. Коли я наважився запитати у неї стосовно її бажання в найближчому майбутньому почати хоча б підпрацьовувати, аби фінансово було трохи легше й була можливість відкладати кошти - вона відповіла щось на кшталт «ти що, хочеш щоб я втомлювалась і завжди була зла?». Річ в тім , що вона й так 75% часу сумна, роздратована й незадоволена чимось. В цілому, вона вважає, що чоловіки й жінки не рівні, в стосунках вони не «рівні партнери», а більш схильна до патріархальної системи. Але я хочу бачити біля себе дівчину, самостійну, яка знає чого хоче від життя, вміє заробляти й влаштовувати своє життя сама хоча б трохи. Підкажіть, чи можна якось виявити те, що я перетворююсь з хлопця в якусь пародію «батька», що мусить вирішувати майже всі її проблеми по життю. Бо ще перед її приїздом до мене закордон вона мені сказала таке «ти мусиш облаштувати для мене всі умови, аби я могла займатись своїми справами точнісінько як вдома». Але, добрий день, я сам тут відносно нещодавно і вже винен забезпечувати її комфорт на 110%. Як на мене, нормально, коли дівчина розуміє, що доведеться десь попрацювати, десь в чомусь себе обмежити трохи й потерпіти, якщо що. Але ні, коли я сказав що вона вже доросла людина , а не дитина, для якої треба облаштувати кімнатку й таке інше - то була дуже сильна сварка((

Я вже дуже сумніваюсь, чи потрібні мені такі стосунки. Дайте пораду, будь ласка, як виявити, що вона насправді думає і кого в мені бачить?

Дякую 🙏🏻

Як перестати нав'язуватись до людей? Як можна прийняти себе, почати нормально харчуватись, спати та не картати себе за кожну помилку?

Здравствуйте!

Когда мне исполнялось 16 лет, в этот день умерла моя сестра на тот момент ей было 28 лет .Это случилось из-за наркотиков её выбора и её мужчины рядом.

Сейчас мне 28 и примерно с 27 лет у меня начались мысли что жизнь конечна, хотя ранее меня вообще это не пугало.

Так же недавно я начала пить КОК что возможно ухудшает мой триггер и страх умереть в принципе, но конечно то что мне 28 тоже пугает ( главное пережить этот год) А потом то всё равно всё закончится , мне этого не хочется, а принять не получается. Даже не страх , а обида что всё закончиться, наверное.

Как перестать жить с постоянными мыслями ? Насколько это нормально или это может перейти в депрессию? Или стоит сначала поменять гормональные контрацептивы?

Добрий день. Хочу поділитися такою проблемою, адже не розумію, що робити. Мій батько кілька років час від часу проявляє агресію, зокрема пасивну, по відношенню до нас із мамою. Він п'є алкоголь, але не входить у запої, ходить на роботу, проте рідко буває повністю тверезим. В його житті траплялись якісь переломні моменти, через які він від усіх закрився. Раніше теж спостерігала за ним якісь нездорові нав'язливі думки, проте останнім часом це загострилося: проявляється у тому, що він підозрює маму у зраді з усіма можливими чоловіками (велику кількість часу ми проводимо з нею разом і ніякої зради немає), він проявляє агресію до моєї собаки. Була ситуація, коли він бив посуд в квартирі. Нещодавно вони з мамою були в магазині і наша сусідка пройшла повз чергу і стала перед ними: він почав агресувати, проклинати її та погрожувати моїй мамі, що якщо вона буде з нею спілкуватися, він щось зробить цій жінці. Нас лякають його нав'язливі думки, в будь-який момент він може зірватися на комусь із нас. Хоча до фізичного насилля він не вдавався, але такі сильні прояви агресії можуть перерости в щось небезпечне. Звісно, він не усвідомлює свою проблему і відмовляєтьсвід якоїсь медичної допомоги

Я маю доньку 6 років. Розлучена. Знаходжуся за кордоном. Приїхала сюди з чоловіком, з яким були відносини 2 роки. Тут він мене покинув . Не пройшло і місяця я дізналася про вагідність. Він дитини не хоче. Мені дуже страшно. Самій. Треба напевно робити аборт. Але я відчуваю що не впевнена що хочу його робити. Я не знаю що робити взагалі. Підтримки немає