Спроси психолога бесплатно 🙋‍♀️

Не знаю, як обрати професію і ким хочу стати.

Якщо я оберу професію, яка подобається мені, тоді батьки та інші люди будуть тиснути на мене.

Усе здається складним, нудним і невідомим.

Можливо, я мало що розумію або можу сказати тут.

Я вступив до коледжу, але не знаю, чи мене це влаштовує.

Мама каже: чи влаштовує це? Я кажу так.

У дитинстві мені нав’язували мрію — стати пожежником.

Але в мене немає власної мрії.

Я відчуваю лише пустоту, розгубленість і невідомість.

Не знаю, що робити зі своїм життям.

Мені здається, що в ньому немає сенсу.

Добрий день.

Хотів розповісти про свої пережиті моменти.

У нас у коледжі була генеральна уборка. Я мив парти та перевертали стільці.

Я хотів позамітати, але один хлопець подумав, що я замітаю неправильно, не туди, і забрав віник.

Сьогодні, буквально кілька хвилин тому, він знову не дав мені позамітати та зробити порядок

каже: Олексій, поступись звідси по зараз дістанеш.

Після цього я пішов туди, де нікого не було, і сильно вдарив ногою по парті та тряс стілець.

Я Навіть кричав.

Сильно бив по трубі.

П*с*уда.

І забув пакет після цього моменту.

Генеральну уборку не дав зробити ненавиджу

С**а

Я не люблю коли хтось контролює мене.

Я не знаю, як змінити характер.

Я намагаюся контролювати свій старий характер але в мене не виходить.

Я все одно повторюю один і той самий сценарій у різних ситуаціях.

...

І ще хтось жартує зі мною я не знаю що робити як реагувати

У немає грошей на психотерапевта тому що це дорогого.

В мене інакший характер.

Я не посміхаються бачать що я посміхаюся стають зле.

Школа змінило мене знову.

Мені дуже важко

ААААААААААААААААААА ААААААААААААААААААА ААААААААААААААААААА ААААААААААААААААААА ААААААААААААААААААА

Я ВСЕ!

Я НЕ МОЖУ ПИСАТИ.

Вони інакше відноситься зі мною...

Вони жаліють коли я щось роблю не так

Вони відносяться по інакше і нервують мене.

Я хочу змінити характер для цього потрібно рішення.

Як змінити?

Мене також дуже дратує мамин характер.

Вона ДРАТУЄ завжди.

Мені страшно важко говорити, думати й ставити питання.

У мене ніби немає слів.

Я відчуваю, що нічого не можу зробити.

Я не можу пояснити, що відбувається всередині мене.

Я сам не розумію, що зі мною відбувається.

Та ще я пішов лягати спати пізно 0:40.

Я не знаю як спілкуватися з людьми.

ААААААААААААААААААА ААААААААААААААААААА ААААААААААААААААААА ААААААААААААААААААА ААААААААААААААААААА ААААААААААААААААААА

Ще ця вчителька по догляду за хворими дратує і вона не слухає коли я кажу що мені важко а вона нуль. знецінення.

Я кажу каша у голові, я кажу серйозно без жартів.

І знову бути те саме з фармакологію.

Добрий день. У мене складна ситуація, і я хочу поділитися своїм досвідом, бо вже важко тримати це в собі.

Вчора стався скандал із п’яним батьком. У мене й раніше були сімейні конфлікти, напруга вдома й важкий досвід зі школи.

Я тікав від нього коли він гнався зі мною коли щось пішло не так босий і минуло років ще коли я вибіг із дороги я хотів угрожав подзвонити в поліцію відстав від мене після цього моя мама сварить Я починаю плакати порівнюючи із моїми сусідами що їм все гаразд А в мене ні.

Що сусіда можуть його забрати ТЦК і що через я буду винний.

Я давно закінчив школу, Через це я став дуже тривожним і настороженим до людей, жартів і критики.

Мені сьогодні мама говорила що:

“від чого в тебе страх у 18 років?”,

“ти нічого не вмієш”.

“які конфлікти”

Що вчора говорила: що я не розумію гумору, що я агресивний тому що я не любив п'яні жарти і ЩО МЕНЕ НЕ СЛУХАЛИ.

НАВІТЬ ТАТО НЕ СЛУХАВ І КАЗАВ МАМІ ЩОБ ВОНА ЗАКРИЛА ДВЕРІ КОЛИ ВЖЕ ПІЗНО 22:45. НО НАРЕШТІ ВІН ПІШОВ І Я БАГАТО РАЗІВ Просив ЩОБ ВІН ПІШОВ.

Я їм сказав коли це був вечер: за що мені таке прокляття.

Через це я починаю думати, ніби зі мною щось не так або ніби мене “прокляли”. Мені важко почуватися нормально серед людей, особливо коли мене не слухають або знецінюють мої переживання.

Навіть я боюся розмовляти через страх оцінки і СТРАХ НЕВІДОМОСТІ!

Я більше не хочу розмовляти з батьками тому що вони нічого нічого нічого не знають і що не хочу слухати.

Я не знаю як з ними говорити.

Не знаю як комунікувати з людьми.

Не знаю як реагувати на все

Не знаю як побудувати відносини.

Все це.

Несправедливо Я вже більше не хочу так жити.

Я не хотів нікому шкоди й не хочу конфліктів. Просто після всього пережитого мені дуже важко психологічно.

У когось був такий досвід?

Як справитись із усіма проблемами мого життя?

Кілька років тому в мене було життя, яке зараз у моїй голові виглядає ідеальним. Я жила в США біля океану. У мене було відчуття стабільності. Був чоловік,надійний, працьовитий, без шкідливих звичок, ми разом будували життя. Була робота, стабільність. Але ми могли сваритися, він віддалявся емоційно, мені було важко й самотньо навіть поруч з ним

А потім у якийсь момент я не витримала і пішла, мені довелося покинути Америку одразу після розриву. Я ніби сама зруйнувала все . І тепер я живу з постійним сильним жалем.

Я постійно прокручую в голові одні й ті самі думки: як я могла це зробити, чому я не цінувала, що зі мною було не так, а раптом я втратила найкраще, що в мене могло бути.

Зараз у мене відчуття, що я втратила не тільки стосунки, а й життя, яке могло бути, дім, майбутнє, карʼєру, відчуття безпеки і себе.

Іноді мені настільки важко, що здається, ніби життя закінчилося.

У мене є суїцидальні думки.

Вони були і раніше, ще у стосунках, але тоді колишній партнер їх ігнорував і віддалявся, коли я намагалася про це говорити і засуджував мене.

Після розриву я ще півтора року дуже багато працювала, жила в Польщі, намагалася зібрати своє життя знову.

Зараз я повернулася до батька в Україну, і в мене відчуття, що все остаточно розвалилося. Ніби я все зруйнувала сама.

Я не хочу помирати, але думки про смерть іноді дають єдине полегшення. І я розумію, що мій батько, швидше за все, не переживе мою смерть.

Я зараз лікуюсь у психіатра, працюю з психотерапевтом, намагаюся триматися. Але мені дуже важко, і мені справді потрібна підтримка.

Чи було у когось таке ,сильний жаль після розриву або різких рішень? Чи ставало з часом хоч трохи легше?

У моєї мами знайшли важку рідкісну хворобу, від якої не існує лікування ніде у світі. Мені морально дуже важко. Мені складно займатися повсякденними справами. Втрата апетиту та ваги. Поганий сон. Постійна тривожність від думок про те, як буде страждати моя найрідніша людина.

Куди звертатися? Тільки онлайн, бо я не в Україні.

Я нравилась многим парням, мне правда интересно что то узнать о человеке, я обязательно распрошу о его хобби, любимых фильмах, обо всем, но обо мне - никогда.

За все свои года я не вспомню парня который мной интересовался, хотя в любви признавались.

Сейчас общаюсь с парнем, постоянно интересуюсь его любимым певцом, о котором он мне уже все уши прожужжал, но когда я сказала что попаду на концерт своего любимого исполнителя, которого слушаю с 5 класса, такое событие! на что получила простое «понятно».

Совсем потеряла надежду на то что есть парни которым хоть что то в мире интересно, типа, искренне интересно.

это тяжело, думать что останусь одна, но понимать что после такого я вроде как и не хочу ни с кем быть.

Після хрещення моєї дитини (приблизно 5 місяців тому) я не можу пережити цю подію і відпустити ситуацію з фотографіями.

Зйомка пройшла невдало: не зафіксовані ключові моменти (зокрема обливання), багато фото зроблено з поганих ракурсів, обличчя дитини майже не видно. Також немає сімейних кадрів з чоловіком у храмі, що для мене дуже болісно. Священник під час обряду поспішав, через що все відбулося швидко і без можливості нормально це прожити та зафіксувати.

Є конкретний момент, який мене сильно тригерить: я забула вчасно витягнути дитину з конверта (одягу), і через це частина фото виглядає не так, як я хотіла. У мене є відчуття, що саме я зіпсувала цей результат.

Я розумію, що тоді була в емоційному стані після пологів і, можливо, не до кінця обдумала організацію (місце, деталі), але це не знімає почуття провини, а навпаки підсилює його.

Мене щодня накривають нав’язливі думки про цю ситуацію: я прокидаюся з цією думкою і засинаю з нею. Часто виникають сильні фізичні реакції (відчуття жару, напруження, плач). Я постійно прокручую в голові, що могла зробити інакше, порівнюю себе з іншими мамами, у яких все пройшло краще.

Є сильне почуття провини перед дитиною і відчуття, що я не була достатньо “хорошою мамою” в цій ситуації. Інколи здається, що я не можу з цим жити і не зможу це прийняти.

Хочу навчитися:

• перестати зациклюватися на цих думках

• зменшити почуття провини

• прийняти ситуацію і спокійніше до неї ставитися

• не порівнювати себе з іншими

І взагалі з цього реально вийти і не відчувати почуття провини та жити щасливо і повноцінно далі ? Бо я розумію що цими думками забираю в себе і своєї дитини щасливе материнство. Мене дуже це болить бо я мріяла про гарне свято і тепер не можу сприйняти що все пройшло настільки погано.

Здравствуйте. Хотела бы обратиться за советом,потому что оказалась в эмоционально сложной ситуации и не до конца понимаю,как правильно поступить. Недавно я познакомилась с парнем он подошёл ко мне косвенно оставил записку в маршрутке с предложением познакомиться. Мы начали общаться, позже встретились и несколько раз гуляли.Он оказался очень хорошим, внимательным и уважительным человеком, всегда спрашивает о моём комфорте,не делает того,что мне неприятно,проявляет заботу и искренний интерес. Однако проблема в том, что с его стороны очень быстро появились сильные чувства он говорит о любви, хочет отношений,старается быть рядом и даже готов меняться ради меня.С моей стороны такого нет.Мне с ним приятно общаться,но я не чувствую к нему романтического притяжения.Я пыталась понять себя, дать ситуации шанс,но поняла,что это не те чувства, которые можно развить.Я честно сказала ему об этом,объяснила,что не хочу отношений. Но после этого он начал очень сильно эмоционально реагировать: писать, что ему нужна именно я, что он не хочет меня терять, что будет добиваться моей любви, что я единственный человек, с кем он может быть собой.Также он упоминал о своём тяжёлом прошлом и о том,что ему не хватало любви.Меня это очень сильно давит эмоционально.С одной стороны,мне его искренне жаль,потому что он хороший человек,и я не хочу причинять ему боль.С другой я понимаю, что не люблю его и не хочу вступать в отношения без чувств.Также меня беспокоит, что он не до конца принимает мой отказ и продолжает надеяться, что сможет изменить моё отношение.Я начинаю чувствовать ответственность за его эмоции,хотя понимаю,что это, возможно, неправильно.Я хотела с ним дружить но он в меня влюблён и сказал что не сможет со мной дружить, с девушкой которая ему нравится.Подскажите, пожалуйста:

Как правильно выстроить границы в такой ситуации.

Как не чувствовать вину за то, что я не могу ответить взаимностью?

И как донести до человека окончательное "нет", чтобы он это принял?

Буду очень благодарна за помощь

Здравствуйте. У меня такая ситуация. Одна из моих бывших девушек целый год притворялась, что болеет туберкулёзом и выманивала у меня деньги на лечение под этим соусом. Средства весьма внушительные. Когда обман раскрылся, стала делать мне гадости на протяжении многих лет. А тем более, когда я попросил вернуть деньги обратно. В этом всём ей активно помогала её сестра-психологиня.

Сейчас девушка заграницей, её сестра в Измаиле на меня заявы ментам катает. Как быть? Одни говорят, найти эту сестру и как следует потрясти. Ну, хотя бы на тот же счетчик поставить, другие написать иск в суд и разворошить их осиное гнездо по полной. Они подобными разводами занимались и по отношению к другим людям.

А что скажете на это вы, как специалист по психологии (Юлия Гезей)?

П.С. Продублируйте пожалуйста ваши рекомендации мне в ТГ:@slava1505

Расстался с девушкой 3 месяца назад из-за плохого отношения к себе и еще различных причин. Это были первые мои отношения длиною в 5 месяцев. Сейчас головой понимаю, что в отношения эти возвращаться точно не стоит, хоть она и просила остаться и обещала исправиться. Но при этом сердцем до сих пор к ней тянет и внутри живет какая-то надежда, что мы сойдемся. В целом каждый день посещают мысли написать ей, хоть я и борюсь с этим. Как долго я могу пробыть в таком состоянии и как скорее выйти из него?