Я навіть не уявляю, що мені робити
Мені 22 роки, і я просто не бачу свого майбутнього. У мене багато комплексів, невпевненість у собі, низька самооцінка, відсутність навичок для повноцінного самостійного існування (боюся брати на себе відповідальність, боюся ризикувати, самостійно приймати рішення, відстоювати себе), відсутність базового гнучкого мислення. Починаючи будь-яку справу, яка мала б принести мені бажаний результат, я майже одразу кидаю її, щойно зіштовхуюся з якимись перешкодами. Часто прокрастиную, маю слабку силу волі та низький рівень дисципліни.
Не хочу нікого звинувачувати у своїх проблемах, але мені здається, що все це через те, що мені не давали свободи протягом усього життя. Я був під моральним контролем і змушений робити тільки те, що мені скажуть. Починаючи з більш-менш свідомого віку, я завжди хотів від цього втекти, але моя несамостійність, страх і невпевненість просто не давали мені на це наважитися.
Зараз я працюю за кордоном, не знаючи мови, на нелюбимій роботі (без можливості кар’єрного зростання, та й загалом перспектива прожити життя, працюючи на когось, завжди була для мене жахливим сном). Я живу в маленькому містечку, де в мене немає можливості просто в один момент змінити роботу, бо навіть моє житло залежить від неї.
До недавнього часу в мене були величезні амбіції, і навіть коли я зіштовхувався з невдачами, усе одно вірив: «Мені світить велике майбутнє». Але тепер я просто розумію, що не в цьому житті.
Навіть дивлячись на деяких своїх знайомих, я бачу, що людина могла 20 років просто грати за комп’ютером, а потім в один момент їй це набридло — і за пів року вона неймовірно змінила своє життя, набагато більше, ніж я за 8 років. Видно весь час я робив щось не те
Я не розумію, як це виправити, як взагалі діяти, з чого почати і чи є в мене потенціал.
Дякую за увагу. Може, хоч хтось зможе підказати, що мені з цим робити.
Відповіді
3Ви не обов’язково маєте вже зараз знати, як змінити все своє життя. І точно не потрібно вирішити все за один раз.
З таким запитом я б запропонувала почати з терапії: разом визначити, що саме зараз найбільше заважає вам рухатися вперед, на що ви можете спертися і які маленькі, реальні кроки можна зробити вже зараз.
Поступово будемо працювати із впевненістю в собі, самостійністю, прийняттям рішень, відповідальністю та здатністю не здаватися при перших труднощах.
Якщо хочете, запрошую вас у терапію. Можемо почати з тієї точки, в якій ви зараз є. 🤍
Вітаю! Вам 22, й те, що ви описуєте, дуже схоже на наслідок середовища, де за вас усе вирішували. Самостійність не з’являється сама по собі, вона напрацьовується там, де людині дозволяють вибрати, помилитися і витримати наслідки свого вибору. Якщо такого досвіду не було, на старті дорослого життя буде рівно те, що ви перелічили: страх відповідальності, зупинка перед першою перешкодою, невіра, що ви взагалі на щось здатні. Це дефіцит практики, і практика добирається.
Порівняння зі знайомим підводить вас одразу з кількох боків. Ви бачите його пів року й результат, але не бачите, що було до того: скільки в нього за плечима вільних рішень, який у нього тил, скільки разів він пробував і кидав без свідків. Із себе ми знаємо всю чорнову частину, з інших тільки підсумок.
На що я звернула б увагу окремо. Ваші величезні амбіції й теперішнє «не в цьому житті» насправді дві сторони однієї конструкції. Віра у велике майбутнє нічого не вимагає сьогодні, з нею зручно жити, доки вона тримається. Коли вона втрачається, не лишається нічого проміжного, бо проміжних кроків ви й не мали. У своїй практиці я часто бачу таке саме падіння з максимальних очікувань одразу в нуль.
Якщо про дію, то у вашій ситуації я починала б із мови. Саме вона зараз тримає вас у зчепленні «робота, житло, нікуди піти». Мова відв’язує житло від роботи, відкриває інші вакансії й повертає відчуття впливу на власне життя. До того ж це той тип завдання, де прогрес видно щотижня, а вам зараз потрібен передусім досвід справи, доведеної до кінця, нехай і невеликої. Рішення теж варто тренувати з дрібниць, де ціна помилки мінімальна.
І ще одне. Ви пишете, що не бачите свого майбутнього і не розумієте, чи є у вас потенціал. Такі думки самі себе підтверджують: чим менше віри, тим менше спроб, а чим менше спроб, тим менше доказів, що ви щось можете. Розірвати це коло самому важко, бо ви всередині нього. Тому мені важливо сказати: ви написали цей текст і попросили допомоги, а це вже дія, і ви не схожі на людину без потенціалу.
Вітаю! Ви дуже чітко описуєте те, з чим зараз стикаєтесь: невпевненість у собі, страх відповідальності та помилок, складність із прийняттям власних рішень, прокрастинацію і відчуття, ніби життя проходить повз. І водночас у вашому дописі я бачу важливу річ — бажання це змінити у вас є, просто зараз незрозуміло, з чого почати.
Я психологиня та працюю, зокрема, із запитами самооцінки, невпевненості, особистих кордонів, тривожності та складнощів із самореалізацією. У роботі мені важливо не просто шукати, «що зі мною не так», а разом зрозуміти, які переконання та звичні моделі поведінки утримують людину в цій точці, і поступово переходити до конкретних змін.
З вашим запитом я б почала саме з того, щоб розібратися, що стоїть за страхом діяти самостійно та чому перша ж перешкода змушує відмовлятися від бажаного. Далі вже можна працювати з упевненістю, навичками прийняття рішень, кордонами та поступовим поверненням відчуття, що саме ви керуєте своїм життям.
Якщо вам відгукується такий формат роботи — запрошую до себе на консультацію. Буду рада познайомитися 🌿