Спросить психолога 🙋‍♀️

Я не розумію що мені робити. Розійшлась з хлопцем через втрату почуттів, через постійні сварки і думки що більше негативу ніж позитиву. Розрив був по моїй ініціативі але зразу ж коли поставила остаточну крапку зʼявились сумніві і думки «а може все ж таки не треба було» «а може він дійсно мій найліпший варіант» а може з колишнім не вийде(кинула також через почуття до колишнього), «а може я більше нікого не знайду» «може він дійсно для мене найкращий варіант» Він хороша людина, іноді з ним було добре, він мені іноді допомагав фінансово, був поруч і так далі, але якось не було з ним емоцій, пристрасті та мене це дуже якось відштовхнуло від нього. Що мені робити? Як зрозуміти чи почуваю до нього щось чи просто боюсь залишитись одна? Як зрозуміти чи це взагалі та людина, чи готовий він дійсно заради мене змінитись, чи всі зміни тимчасові?

Так в общем с помощью джибити чата я определил такую ситуацию но она не так критична как он описывает.

Он выделил такие пункты.

сильный стресс после расставания/развода

эмоциональное выгорание, тревогу, апатию

проблемы с обычным общением

поток мыслей, самобичевание

ощущение, что «психологически повесился», но сейчас понемногу выкарабкиваешься.

Но мне кажется что я просто перегружаю свою нервную систему при этом ещё и физически вымотанный.

Но хотел бы выделить что все же есть проблема с обычным общем так как после развода точнее стресса связанным с ним утратил или же заблокировал не знаю как объяснить часть памяти .

Розійшовся з дівчиною, це наш другий розрив, перший був по її ініціативі, потім по її ж ініціативі, все повернули, причина розтавання була на фоні стресу, проблеми, сказала що почуття вже не ті, коли все вляглось, вона захотіла повернутись, зараз причина другого роставання така сама, я не можу відпустити людину, хочу знову зійтись, як діяти, і можливо повторення ситуації, вона тривожник? І на душі дуже брляче

В мене є проблема . Відсутність емоцій , бажань , та сил . Я практично нічого не відчуваю , позитивного так точно , перестали цікавити речі , які мене раніше захоплювали. Через деякий час пропали і бажання. Але я деякий час трималася , робила на автоматі. В потім в мене зникли і сили. Я ледь дотягую себе до туалету. Що я тільки не пробувала робити , до моменту зникання сил. Шукала щось нове постійно , пробувала. Але мені стало гірше . І я не знаю що з цим робити .Як справитися самостійно ?

Відчуваю апатію, вигорання, тривожність, немає сил щось зробити, але знаю , що мушу ( є дитина), тому й роблю

Немає бажання щось зробити для себе

Постійний стрес, втома, приплив негативних думок.

Одним словом, знаю, що мені погано і не знаю як це виправити.

Виговоритись немає кому, не хочуть слухати і засуджують, постійно « ти себе накручуєш, придумуєш» і тд.

Та і не знаю , що розказувати(

Як собі допомогти?🥺

У мене з чоловіком практично ідеальні здорові стосунки, але є один момент, над яким я часто задумуюсь: в інтимному житті ми обидва надто турбуємось про комфорт та задоволення одне одного, але не про своє власне. Як не прикро, але я визнаю, що моє статеве життя було більш яскраве та пристрасне, коли я була в аб'юзивних стосунках з іншим чоловіком, після якого я дуже довго відновлювала власну ідентичність і згадую це як кошмарний сон. А тут я відчуваю довіру, тепло, турботу, абсолютну безпеку, неймовірне відчуття "я вдома", але такої іскри "поганої дівчинки" немає. Ми обидва обережні, переймаємось, щоб у процесі не зробити боляче чи навіть неприємно (навіть якщо це може бути доречно на мою думку). І я, по-перше, іноді думаю, чи можна це змінити. Або навіть чи варто? Чи можливо взагалі поєднувати безпечні стосунки та яскравий секс "на межі"?

Чи може травма проявлятися через 12 років?

12 років тому в нашій сімʼї сталася трагедія - мого батька вбили у нашому підʼїзді на нашому поверсі. Я памʼятаю про це щодня усі ці роки на рівні болісних спогадів. Одного дня це дуже коротка думка, іншого - це година горювання, і це стало фоновою частиною мого життя.

Але от останнім часом я часто підіймаюся додому сходами у темному підʼїзді через відключення світла, і зрозуміла, що майже панікую. Я боюся, що хтось нападе, постійно озираюся, важко дихаю, освітлюю ліхтарем усі сторони, тримаю напоготові гострі ключі відмахуватися. Мушу додати, що місяць тому у підʼїзді була спроба нападу на мою сусідку, тому мій страх наче повʼязаний з цим, але й не повністю. Скоріше він наче активував те, що сиділо дуже глибоко в мені. І так, я думаю про батька в ці моменти підняття сходами до квартири.

Мені цікаво, чи може бути таке, що ефекти від пережитої травми можуть прокидатися через стільки років? Чи це щось інше? Дякую!

Я зазначила више що мене торбує

Сьогодні мене ніби то кинув чоловік з яким я була 1рік і 2місяці

Вчора він сам мене покликав до себе я не навязувалась,зранку коли їхали в автобусі він мені поцілував в щічку,спілкувались було все нормально вдень

Але ввечері він випив півпляшки коньяку написав спочатку напиши мені 10причини чому я маю тебе заблокувати

До того ми тижні півтора тому посварились

Два тижні тому він захищав мене він брата,доказував брату як він хоче зі мною сім'ї,брат для нього дуже ключова особа,але він тоді сказав як він мене кохає і хоче зі мною сім'ю

В істериці сказав що кохає по телефону,але потім сказав мені що мені це почалось

Коли я сказала давай спробуємо все спочатку він сказав ага знаю я це знову будуть сварки і виносити мозок хоча я вже 1,5тижні ходжу як миша жодних скандалів не було

Зранку був ніжний сам поцілував мене в щічку в автобусі при усіх

Вчора ввечері коли я жартома сказала що з чого ти взяв що це тобі присвячується він сказав в ти що безсмертна,тобто приревнував

Все ніби то налогодилось але він вирішив різко після півпляшки коньяку розійтися зі мною і коли я попросила його зустрітися і поговорити він сказав що знає що плбаче мене і знову мене пожаліє

Повернеться він до мене чи ні?

Ми вже розходились він теж тоді блокував мене пьяний і теж казав що йому це все обридло і що в нього все згасло але потім на наступні дні ми заходились знову і планували спільне проживання

Але знову ми розходимось коли він випив сам півпляшки коньяку

Заспокоїться він чи все ж таки ми розійшлись назавжди?

Вітаю. Після завершення тривалих стосунків (це був болючий розрив для мене) десь 5 місяців тому, я розумію, що не хочу розглядати нові стосунки, бо боюся, що історія знову закінчиться і просто не маю сил починати все спочатку. Оця думка, що треба знову ходити на побачення, знову розповідати свою біографію і воазливості, жартувати, намагатися сподобатися, звикати до чиїхось звичок викликає в мене нудоту, а не метеликів у животі.

Мені 25, а я почуваюсь втомленою, як ніби мені 50. Це нормально, що я сприймаю нові стосунки не як пригоду, а як ще одну важку роботу, на яку в мене просто немає ресурсу? Чи це просто я ще не готова?

Вдячна за будь-яку відповідь!