Уже майже рік мене зсередини з’їдає сильний жаль за першими місяцями життя моєї донечки. Після пологів у мене була депресія, і цей період став для мене дуже важким.

З пологового будинку в мене залишилося лише одне фото. За перші майже пів року життя донечки маю дуже мало фотографій та відео. Не фотографувала її в гарному одязі, часто одягала в шапочки та рукавички, не знімала важливі моменти, які вже ніколи не повторяться.

Тоді я навіть не задумувалася про це, а тепер не можу собі пробачити. Постійно порівнюю себе з іншими мамами, а їхні фото та відео викликають у мене сильний біль і тугу. Мені здається, що я власними руками втратила найцінніші спогади про свою дитину. Ці думки буквально з’їдають мене зсередини й не дають повноцінно радіти материнству та життю.

Уже 3 місяці приймаю антидепресанти, пів року проходжу КПТ, але жаль нікуди не зникає.

Скажіть, чи може це бути наслідком депресії або проявом іншого психологічного розладу? Чи це природний, але настільки сильний материнський жаль, який мучитиме мене все життя? Буду вдячна за відповідь.