Втрата, жаль
Уже майже рік мене зсередини з’їдає сильний жаль за першими місяцями життя моєї донечки. Після пологів у мене була депресія, і цей період став для мене дуже важким.
З пологового будинку в мене залишилося лише одне фото. За перші майже пів року життя донечки маю дуже мало фотографій та відео. Не фотографувала її в гарному одязі, часто одягала в шапочки та рукавички, не знімала важливі моменти, які вже ніколи не повторяться.
Тоді я навіть не задумувалася про це, а тепер не можу собі пробачити. Постійно порівнюю себе з іншими мамами, а їхні фото та відео викликають у мене сильний біль і тугу. Мені здається, що я власними руками втратила найцінніші спогади про свою дитину. Ці думки буквально з’їдають мене зсередини й не дають повноцінно радіти материнству та життю.
Уже 3 місяці приймаю антидепресанти, пів року проходжу КПТ, але жаль нікуди не зникає.
Скажіть, чи може це бути наслідком депресії або проявом іншого психологічного розладу? Чи це природний, але настільки сильний материнський жаль, який мучитиме мене все життя? Буду вдячна за відповідь.
Ответы
8Співчуваю, що не відчуваєте покращення.
Я би розбиралась із тим, що саме ви втратили і про що жалієте. Також важливо працювати над поверненням в тут і зараз, бо поки увага зосереджена на жалю про минуле, можна пропустити те, що відбувається зараз.
Олено, ви пишете, що не можете пробачити собі те, як пройшли перші місяці життя доньки. Зараз ви вже знаєте, як хотіли б прожити цей час, що хотіли б зберегти. І від цього, мабуть, ще болючіше, бо повернутися туди вже неможливо.
Ви пишете: "Я власними руками втратила найцінніші спогади". У цій фразі дуже багато провини. Але тоді у вас була післяпологова депресія. Зараз ви дивитеся на той час вже інакше і бачите, скільки всього можна було б зробити по іншому. А тоді у вас могло просто не бути на це сил.
Щось із того часу справді неможливо повернути. Але це не означає, що ви втратили своє материнство чи стосунки з донькою. Вони продовжуються.
Те, що ви описуєте, може бути пов’язане з депресивним станом. Але за одним дописом неможливо сказати, чи це прояв депресії або іншого розладу. Ви пишете, що вже пів року працюєте в КПТ і три місяці приймаєте антидепресанти, але жаль не проходить. Про це варто поговорити і з фахівцем, з яким ви працюєте, і з лікарем, який призначив антидепресанти.
І, можливо, разом із жалем за тим, що вже неможливо повернути, залишається ще й те, що ви досі не можете пробачити собі ту себе, якою ви були в перші місяці після народження доньки.
Те, що зараз цей жаль здається таким сильним і нескінченним, ще не означає, що він залишиться з вами назавжди.
Співчуваю тому, що Ви так довго та сильно страждаєте, хоча й приймаєте лікування достатньо тривалий час. Так не має бути. Виходячи з того, що будь-який метод має обмеження, спробуйте інші методи та підходи. Я рекомендую ЕОТ або психоаналітичну терапію, вони дістаються до глибинних неусвідомлених конфліктів та працюють з ними (хоча так само мають обмеження). ЕОТдає відчуття полегшення вже після перших сеансів, але стан полегшення може не бути тривалим. Психоаналітична терапія передбачає тривалу роботу і більш стійкі стани. Тут справа не у фото. Фіксація на жалю, відчуттях втрати, провини має коріння в іншому.
Олено, у позитивній психотерапії ми намагаємося побачити за болем важливі для людини цінності. Можливо, ваш жаль говорить про те, наскільки для вас цінні материнство, близькість із донечкою та збереження спільних спогадів.
Але важливо розділяти ваше бажання зберегти кожну мить і звинувачення себе за те, що не вдалося зробити раніше. Ви проходили через депресію, а не свідомо позбавляли себе прекрасних моментів. Спробуйте поступово перенести увагу з того, чого немає в минулому, на те, що ви можете створювати разом із донечкою зараз. ❤️
Доброго дня! Дуже відгукується те, наскільки глибоко й чесно ви аналізуєте те, що відбувається. Ви помічаєте важливу річ: інколи за конкретним тригерним моментом (втрата фотографій) ховається величезний пласт непрожитого болю, на який іде багато сил.
Те, що через рік ви замислюєтеся про «другу думку» та глибинну психотерапію - дуже зріле й доросле рішення.
Це крок назустріч собі та живому контакту з донькою.
З повагою до вашого пошуку й готовності дбайливо дослідити, що саме стоїть за цими переживаннями.
Доброго дня.
Зверніть увагу на те, як саме ви описуєте свої почуття.
Ви говорите про гіркий жаль через втрачену можливість зберегти фотографії доньки, коли вона була зовсім маленькою. Проте, читаючи відгуки колег, я помітила, що дехто зчитав ваші слова так, ніби сталася непоправна втрата самої дитини.
Цей дисонанс дуже показовий. Звісно, фотографії - це фіксація дорослішання, важливих моментів і спогадів, але фактично йдеться про втрату цифрових носіїв, а не самої дитини. Водночас інтенсивність вашого горя й спосіб його вираження співмірні з переживанням реальної втрати.
Така невідповідність між фактом і силою переживань часто свідчить про те, що на тлі депресивного стану контакт із реальністю суттєво зміщений і як наслідок:
Величезна кількість психічної енергії інтенсивно витрачається на оплакування того, що вже минуло й чого не повернути.
Через цю зануреність у минуле живий, актуальний контакт із реальною донькою тут і зараз виявляється ускладненим або частково заблокованим.
Якщо цей стан триває вже близько року, а поточний курс антидепресантів разом із КПТ-терапією не допомагають вам повернутися в реальність і відновити повноцінну присутність у житті живої дитини (яка потребує вас саме тепер), варто переглянути стратегію допомоги. Можливо, є сенс звернутися за «другою думкою» до іншого психіатра щодо корекції фармтерапії або спробувати інший психотерапевтичний напрям (наприклад, глибинну психотерапію), щоб дослідити, що насправді стоїть за цим переживанням втрати.
Олена доброго дня, хочу вас обійняти, і сказати, що ви достатньо хороша мама, пробачте собі за те що ви людина, яка іноді помиляється і це нормально, особливо, якщо ви мали післяпологову депресію, запрошую вас в особисту роботу 🫂🫶
Дорога Олено, дозвольте висловити Вам глибоке співчуття. Є психологи, які працюють саме з перинатальною втратою. Тому що біль лежить глибоко і, можливо, краще застосовувати тут глибинні підходи, щоб почалося поступове зцілення. Можливо, є на платформі чи просто пошукати в мережі. Дуже-дуже хочеться Вас підтримати і передати трохи тепла.