Види депресії

Депресія — це цілий спектр розладів настрою, що відрізняються за причинами, глибиною, тривалістю, клінічними ознаками та тілесними проявами.

Для визначення та діагностики депресії можна спиратися на певні критерії за DSM-5 та ICD-11, а також на тілесні ознаки людини, структуру мислення та її характер контакту зі світом.

Для прояснення симптомів та історії/причини виникнення депресії пропоную нижче опис різних типів депресії, з якого можна зрозуміти, як виникає той чи інший тип депресії, глибше розпізнати симптоматику і розібратися, що можна зробити, щоб поліпшити стан.

Ендогенна (біологічна) депресія

Основною причиною є порушення нейрохімічного обміну (серотонін, норадреналін, дофамін).

Також може бути викликана генетичною схильністю, зниженням нейропластичності мозку, хронічними навантаженнями осі стресу (кортизол) і виснаженням системи регуляції.

Типові маркери:

• Апатія та втрата енергії — «нічого не хочу», «немає сил». Зниження настрою залежить від зовнішніх подій.
• Втрата задоволення (ангедонія) — «все знебарвилося». Втрата здатності радіти (навіть тому, що було важливо).
• Уповільнення мислення та тіла (мови, рухів) чи, рідше, тривожна ажитація.
• Характерний ранковий провал: людина почувається гірше вранці, надвечір трохи легше, а вранці особливо важко.
• Порушення сну (ранні пробудження, поверхневий сон).
• Тіло важке, ніби наповнене свинцем.
• Почуття провини та самозвинувачення без реальної причини.
• Почуття порожнечі, а не гострого болю.
• Слабка реакція на підтримку («Мені говорять правильні слова, але вони не доходять»).

Якщо цей стан триває довше, ніж два тижні, якщо думки починають набувати тунельності та негативного забарвлення і перераховані вище симптоми не мають послаблення, а тільки посилюються — можна говорити про важку форму.

Часто від людей, які страждають на цей тип депресії, можна почути:

• «Я не сумую про щось конкретне. Просто наче все вимкнулося».
• «Об’єктивно все нормально, але всередині — порожньо».
• «Я не відчуваю радості взагалі».
• «Ніби вимкнули живлення».
• «Я не страждаю — я онімів».

При ендогенній депресії страждає сама здатність відчувати та хотіти.

Що може допомогти?

Медикаментозне лікування — базис.

Антидепресанти — не опція, а основа лікування при помірній та тяжкій ендогенній депресії.

Найчастіше використовуються атипові антидепресанти (обов’язково після призначення психіатром).

Важливо пам'ятати, що ефект розвивається поступово (2–6 тижнів). Метою препаратів є повернення здатності відчувати, спати, хотіти й думати. Антидепресанти не є залежністю, а тимчасовою підтримкою для нервової системи.

Просити людину з депресією обійтися без медикаментозної підтримки схоже на те, якби ви попросили хворим на діабет просто відмовитися від інсуліну і самому виробляти його — це неможливо.

Психотерапія йде не замість, а разом з медикаментозним лікуванням.

У гострому стані застосовується психотерапія (без «глибокого аналізу»), яка повертає контакт з тілом, почуттями, реальністю.

Коли стан стабілізується, можлива глибша робота: з хронічним самопридушенням, із забороною на агресію, з тим, як людина жила всупереч собі.

Реалістичні кроки самопідтримки

• Регулярний сон (навіть якщо він неідеальний, лягати спати краще сьогодні);
• Мінімальна структура дня (дуже проста) — вона потрібна для ритмічності та заспокоєння;
• М’який рух (прогулянки, розтяжка);
• Зниження вимог до себе;
• Визнання стану: «В мене депресія».

Це не лікування, а підтримка тла, на якому лікування працює.

Що не працює і може зашкодити:

• Тиск («треба зібратися»);
• Мотиваційні практики через силу;
• Порівняння себе з «функціонуючими» людьми;
• Спроба розібратися в дитинстві в гострому епізоді;
• Самотнє «перетерпіти».

Реактивна (психогенна) депресія

Реактивна депресія — це депресивний стан, який розвивається у відповідь на конкретну подію, що травмує, або тривалу стресову ситуацію.

Реактивна депресія виникає як реакція психіки на навантаження, втрату чи неможливість впоратися та/або на емоційну реакцію на травму, розчарування, втрату сенсу.

Типові маркери:

• Є ясна причина, з якою людина може пов’язати погіршення.
• Настрій коливається: при відволіканні може тимчасово покращуватися.
• Зберігається здатність відчувати біль, образу, тугу.
• Багато думок про минуле, «якби тоді я зробив інакше».
• У тілі — напруга, занепокоєння, поверхневе дихання.
• Зниження настрою після втрати, розриву, еміграції, війни, хвороби, втрати роботи.
• Збережена здатність відчувати біль, тугу, агресію (на відміну від порожнечі при ендогенній).
• Хвилеподібність: іноді стає легше.
• Посилення симптомів при нагадуваннях про травму.
• Часто поєднується з тривогою, безсонням й соматичними скаргами.
• Часто людину переслідують думки: «Я не впорався», «Зі мною щось не так», «Життя зламалося».

Тут важливо розрізняти: тимчасовий стан горя або клінічний епізод, про який можна говорити якщо пригніченість не триває довше 2–3 місяців, а функції життя порушені.

Депресивна фаза є частиною процесу горювання, яка згодом завершується етапом прийняття нових реалій життя.

Реакцією тіла та психіки людини може стати тяжка депресія, якщо:

• травма була глибокою або тривалою,
• втрата зачіпає базові опори (безпека, стосунки, ідентичність),
• людина довго жила в хронічному стресі та «трималася» і допомога не була надана вчасно.

Тяжкість цієї депресії визначається не походженням, а глибиною порушення функціонування, тому що кожен з нас по-різному ставиться до різних подій, що травмують.

Депресія — це незавершений досвід, який психіка не змогла перетравити, переробити та інтегрувати.

Як лікується реактивна депресія

Лікування реактивної депресії фокусується на усуненні стресора та відновлення емоційного балансу.

Ключовою в даному типі депресії є психотерапія.

Вона допомагає:

• Прожити непрожиті ситуації не на самоті, а з іншою людиною, і завершити травматичний досвід.
• Зміститися з негативного сприйняття світу на більш позитивний і знайти нові копінг стратегії.
• Повернути контакт із почуттями, а не прибирати симптоми.
• Відновити відчуття вибору й опори.

Робота фокусується на втраті, злості, вині, безсиллі, соромі.

Також доповненням до психотерапії може стати медикаментозне лікування, якщо:

•  є суїцидальні думки,
•  порушений сон та функціонування,
•  терапія неможлива через тяжкість стану.

Як і у випадку з ендогенною депресією, препарати не скасовують сенсу терапії, а створюють для неї ресурс.

Реалістичні кроки самопідтримки

Самодопомога — потужний інструмент для реактивної депресії, оскільки вона допомагає:

• Відновити контроль.
• Визнати: «В мене зараз реактивна депресія».
• Дозволити собі сумувати, а не брати себе в руки.
• Зменшити вимоги до себе.
• Шукати живий контакт (не поради, а присутність).
• М’яко структурувати день.
• Підтримувати тіло: сон, тепло, рух.

Також допомагають медитація та робота з щоденниками. Здатність структурувати свої думки та можливість виносити їх на папір повертає контроль та дає полегшення.

Що може зашкодити:

• Знецінення («в інших гірше»);
• Форсування прийняття;
• Позитивне мислення поверх біль;
• Самотнє проживання травми;
• Тиск «Пора вже відпустити».

Реактивна депресія — це відповідь на досвід, який перевищує доступні ресурси, тому у зіткненні з депресивним досвідом важливі присутність, час, терапія та дбайливе ставлення до себе, а не героїзм.

Післяпологова депресія

Післяпологова депресія — це складний стан, що виникає на перетині біологічних змін, психічної історії жінки, якості підтримки, травматичного досвіду, соціальної ізоляції, перевантаження відповідальності та втрати колишньої ідентичності.

Типові маркери:

• Туга, вина, почуття неспроможності як матері.
• Відчуження від дитини чи тривожна гіперопіка.
• Порушення сну та апетиту,
• Апатія, що часто маскується під втому.
• Емоційна порожнеча, оніміння.
• Відчуття «Я ніби не тут».
• Вина та сором («Я погана мати»).
• Дратівливість, спалахи агресії.
• Втрата інтересу до життя.
• Відчуття пастки та безвиході.
• Тілесна втома, яка не проходить із відпочинком.

З клінічної точки зору це депресивний розлад, що виникає в перші місяці після пологів (іноді пізніше).

Це криза контакту із собою, тілом, життям та підтримкою.

Депресія приходить, коли відбувається різке падіння естрогену та прогестерону, змінюється робота дофамінової та серотонінової систем, порушується сон, але гормони не створюють депресію з порожнечі — вони посилюють те, що вже було.

Якщо до пологів були депресивні епізоди, травми прив'язаності, хронічне придушення агресії, досвід «я повинна справлятися сама», післяпологовий період все це оголює.

Жінка стикається з втратою колишнього тіла, звичного ритму, автономії, образу себе («я була… а тепер хто я?»). А це горе. Горе, про яке майже ніхто не говорить, про яке не заведено говорити.

Також одна з ключових тем післяпологової депресії — заборонена агресія.

Жінці не можна злитися на дитину — це ж дитина.

Не можна злитися на партнера — адже жінка після пологів у вразливому, залежному становищі.

Не можна скаржитися чи хотіти зникнути, не можна шкодувати.

А психіка без права на агресію йде у депресію.

Також післяпологовий період активує ранні травми та зокрема травми прив’язаності, які звучать як:

• «Мене не бачать»,
• «Я повинна бути зручною»,
• «Кохання потрібно заслужити»,
• «Моїх потреб не існує».

Дитина стає тригером не тому, що вона погана, а тому, що вона викликає ту саму вразливість, яку жінка колись проживала одна.

Як лікується післяпологова депресія

Психотерапія важлива для відновлення контакту з собою, світом та у стосунках.

Це може бути гештальт-терапія, травма-інформована терапія, робота з прив’язаністю або підтримувальна психотерапія.

Головні завдання терапії:

• Повернути право на амбівалентні почуття;
• Відновити межі;
• Допомогти жінці знову відчути себе живою, а не функцією;
• Дати місце агресії, втомі, горю.

Медикаментозна підтримка призначається, коли це необхідно.

Призначення антидепресантів показано, якщо депресія важка або затяжна, є виражена тривога, порушений сон, жінка не може функціонувати.

Сучасні препарати можуть бути підібрані з урахуванням грудного вигодовування. Важливо пам'ятати, що ліки не вирішують все, але дають опору, щоб психотерапія стала можливою.

Недооцінене лікування — розвантаження жінки

Реальна підтримка, а не поради.

Не «візьми себе в руки», а допомога з дитиною.

Можливість спати.

Щоб був хтось поряд і не оцінював, а підтримував.

Дозволити собі бути «неідеальною».

Реалістичні кроки самопідтримки

Найважливіше у кроках самопідтримки — мінімум, а не максимум.

• Мінімальні опори: їжа, сон, тепло, одна людина, з якою можна бути чесною.
• Дуже м’яко повертайтеся до свого тіла: теплий душ, укутування, дихання, відчуття стоп, спини, опори. Тіло — перше місце, де можна повернути контакт.
• Дозвольте собі правду у почуттях: злитися, шкодувати, втомлюватися, не радіти.

Ці почуття не роблять жінку поганою матір’ю. Вони роблять її живою.

«Післяпологова депресія — це сигнал про те, що жінка надто довго була одна із надто великим навантаженням. І лікуванням є повернення їй права бути людиною, а не лише матір’ю.

Важливо пам’ятати, що не обов’язково не любити дитину, щоб бути в депресії. Часто кохання є, а сил бути в контакті — немає», — Чернявська Ганна, психологиня.

Екзистенційна депресія

Екзистенціальна депресія часто зустрічається у терапії.

Її причиною є криза сенсу, зіткнення з порожнечею, смертю, втратою ідентичності.

Маркерами депресивного стану можуть бути питання:

• «Навіщо?»
• «Хто я?»
• «У чому сенс?»

Зовнішньо людина може функціонувати, але відчуває внутрішню мертвість.

В середині виникає не так туга, як відчуття «нічого не чіпає».

І ці відчуття чи думки можуть призвести до тяжких наслідків, коли людина втрачає сенс вставати з ліжка, доглядати за собою або навіть обирає смерть як єдиний можливий вихід.

Екзистенціальна депресія — це нелегкий філософський сум і не криза середнього віку для тих, хто думає.

У важкій формі вона може виглядати як:

• глибока втрата сенсу;
• відчуття порожнечі та внутрішнього мертвого простору;
• переживання «я живу не своє життя»;
• відчуження від світу, людей, себе;
• ангедонія (нездатність відчувати радість);
• сильна втома від самого факту існування;
• почуття фальші, безглуздості будь-яких дій.

При цьому зовні людина може бути соціально збереженою, розумною, рефлексивною, «функціонуючою», але вона не відчуває, навіщо діяти, вибирати, бажати.

Порушення (енергія життя) не сягає дії — і згортається всередину. І саме це робить екзистенційну депресію особливо підступною. Її довго не розпізнають.

Екзистенціальна депресія — по суті депресивний стан, в якому афективні симптоми (пригніченість, порожнеча) поєднуються з когнітивно-сенсовими порушеннями (втрата значення, цілі, цінності життя).

Вона може відповідати великому депресивному епізоду, а може бути замаскована під дистимію, вигорання, тривожний розлад.

Екзистенційна депресія ускладнюється, якщо є хоча б кілька факторів:

• хронічна втрата сенсу;
• травма уподобання;
• тривале придушення агресії та бажання;
• життя «на автоматі»;
• відсутність простору, де можна бути справжнім;
• соціальна чи емоційна ізоляція;
• тілесне виснаження.

Екзистенціальна депресія часто накладається на післяпологовий період, втрату, міграцію, війну, різку зміну ідентичності.

Екзистенціальна депресія часто зростає там, де людина занадто рано відмовилася від себе і підлаштовувалась, щоб зберегти зв'язок. Де вона вибирає «бути потрібною» замість «бути собою» і проживає життя, яке відповідає очікуванням, але не внутрішній правді.

Психотерапія — центральний метод

При екзистенційній депресії психотерапія спрямована не на усунення симптомів, а на роботу з травмами та з екзистенційним напрямом.

Вона фокусується на проживанні втрат та розчарувань, відновленні контакту з собою та поверненні пригнічених бажань.

Також проводиться робота з агресією як енергією життя та відновлення авторства свого життя, щоб створити умови, де сенс може виникнути.

Медикаментозна підтримка

При тяжкій, тривалій, екзистенційній депресії, що супроводжується ангедонією, безсонням, виснаженням, антидепресанти можуть бути необхідні.

Вони не дають сенсу, але вони повертають мінімальну здатність відчувати, без якої екзистенційна робота неможлива.

Реалістичні кроки самопідтримки

Екзистенціальна депресія не лікується цілями, порадами та позитивним мисленням.

При зіткненні з цим типом депресивного стану важливим є контакт замість мотивації.

Важливими та цілющими є присутність, діалог, чесність, ставлення, де людина не об’єкт лагодження, а суб’єкт шляху.

Важливо, щоб самодопомога була без насильства над собою.

1. Припинити вимагати від себе «хотіти». Якщо немає бажання — це не лінь, а симптом. Перший крок для покращення стану — це зняти звинувачення з себе.
2. Малі якорі реальності. Не треба шукати глобального сенсу життя. Важливо відчути смак їжі, тепло, ритм дихання, контакт із тілом, короткі моменти «я тут». Екзистенція починається із тілесної присутності. У присутності тут і зараз — вся суть та зміст нашого буття.
3. Чесні питання замість правильних відповідей. Наприклад, не «В чому мій сенс?», а «Де я зараз не живу?», «Від чого я давно відмовився?», «Де я мовчу замість того, щоб відчувати?».

Екзистенційна депресія — це ціна за довге життя без внутрішньої правди, і ця ціна може бути важкою і високою. Але вона також часто є порогом, за яким можливе повернення до себе.

Дистимії (хронічна легка депресія)

Причиною цього типу депресії є поєднання темпераменту, хронічного стресу, інтроєктів, дефіциту радості.

При дистимії настрій знижений за замовчуванням, роками немає гострих спадів, але і немає світлих проміжків.

У людини є помітний песимізм, занижена самооцінка, постійна втома.

Люди з дистимією часто здаються просто втомленими або мудрими, але всередині — нескінченна тьмяність. Це звичка жити «на мінімумі».

Атипова депресія

Причини даного типу депресивного стану часто пов’язані з чутливістю до заперечення, порушеннями регуляції сну та апетиту.

Її можна розпізнати по тому, що:

• У людини з’являється підвищений апетит (особливо до солодкого), сонливість, відчуття тяжкості в тілі.
• Підвищена чутливість до критики та заперечення (часто у жінок та при біполярному спектрі).
• Настрій може покращуватись при приємних подіях.

Тіло тут живе, але перевантажене емоцією, часто з тривожними елементами.

Маскована (соматизована) депресія

Причиною цього є психічне страждання, що виражається через тіло.

Основні скарги — фізичні: біль у серці, шлунку, слабкість, мігрені.

Емоційне тло знижене, але людина цього не усвідомлює.

У терапії часто звучить: «У мене немає причин сумувати, просто все болить».

Медичні обстеження не виявляють патологію.

При цьому типі депресії тіло говорить за душу.

Маркери:

• Втрата інтересу до всього, що раніше мало значення.
• Втрата можливості отримувати задоволення (ангедонія).
• Порушення сну (ранні пробудження чи безсоння), апетиту, лібідо.
• Самозвинувачення, почуття безнадійності.

Енергія не відновлюється ні відпочинком, ні зміною діяльності.

У тілі — відчуття тяжкості, холод, відсутність тонусу.

Запрошую на консультацію

Я багато років працюю з депресією у її важких, складних, незручних формах.

З тими станами, де немає сил, немає сенсу, немає бажання, і часто немає надії.

Я працюю:

• з тяжкою та затяжною депресією,
• з післяпологовими станами,
• з екзистенційною порожнечею та кризами ідентичності,
• з наслідками травми, втрати, війни, хронічного стресу,
• з пригніченою агресією, соромом та самонападом.

Мій підхід — дбайливий, повільний, тілесно та екзистенційно орієнтований.

Без насильства до себе та інших. Без вимог швидко змінитися. Без знецінення болю.

Терапія зі мною — це не про те, щоб просто стати позитивним. Це шлях до відновлення контакту з собою, повернення почуттів і бажань.

Це шлях до пошуку опор і до нової ідентичності там, де стара більше не працює.

Я працюю і з депресивними людьми, і з їхніми близькими.

Якщо ви впізнали себе чи важливу для себе людину в цьому тексті — це вже не випадково.

Ви можете звернутися по допомогу. Вам не потрібно справлятися з цим самотужки.