Що ховають симптоми?

Стаття про зміст симптомів різних невротичних та психологічних проблем, про два основні підходи до них. І про виворот нашої психіки.

Що ховають симптоми?  

 Як можна зрозуміти, що людині погано? Найочевидніша відповідь – щодо зовнішніх змін у його житті. Якщо людина по багато разів на день миє руки, спуск у метро в метро пов'язаний з відчуттями ядухи і нудоти, успішність підлітка різко впала або людина стала пити частіше, ніж звичайно, то можна запідозрити якісь зміни. Все це симптоми в загальномедичному або вужчому, психотерапевтичному сенсі. Тобто щось, що свідчить про емоційне неблагополуччя. І тут життя вже ставить питання руба, а що нам з цим усім робити? Просто тому, що це тема для окремої статті.  Отже, людина стикається з симптомом. Наприклад, безсоння. Одну, дві, три ночі поспіль. Народні та аптечні засоби або не допомагають або допомагають недостатньо добре. Подумавши, зваживши за і проти, наша людина звертається до психотерапевта. Або психологу чи психіатру, це залежить від його знань і довіри тим чи іншим галузям психологічної допомоги.  

І ось у цей момент, під час звернення і настає найважливіший етап – вибір. Який це буде фахівець, яким буде його підхід та метод? Орієнтований переважно на зовнішні зміни, зниження симптомів якнайшвидше? Чи це буде складніший підхід, спрямований на дослідження місця симптому в житті людини і на глибші усвідомлення того, що людина робить, щоб цей симптом був?  

Обидва підходи мають право на життя, обидва використовуються і навіть поєднуються в практиці одного психотерапевта. Можу сказати, що найчастіше на ранніх етапах роботи, на перших консультаціях, я сам часом використовую короткострокові, структуровані методи. Однак більш глибокі та складні зміни забезпечує саме другий, що досліджує та прояснює підхід, який веде до якісних і кількісних змін у житті. Він дозволяє зрозуміти горезвісне місце симптому в житті людини, чому він виник саме зараз. Зважившись ось так сміливо думати про внутрішні причини наших страждань, ми отримуємо порятунок від них. Чому? Тому що внутрішній монстр перестає бути таким і, придивившись, ми з подивом дізнаємося, що це частина нас.  

Саме можливість думати про своє страждання, відчувати те, що раніше приховували безсонні ночі, і внутрішнє, спокійно-зацікавлене ставлення до себе і є результатом гарної психотерапії. Це той стан, коли для симптомів не залишається місця, а загроза, яка походить від них (наприклад, страх смерті від безсонних ночей) перестає бути актуальною і настільки сковує. Іншими словами, наша свідомість більше не захоплена симптомом, напругою, що крутиться навколо нього. Однак мені здається, що я поки що не дав відповіді на запитання, задане в заголовку статті. Що ж приховують наші симптоми? Непрожиті, несвідомі відносини. Відносини не тільки в сенсі міжособистісних, а й ті, що пов'язані з ранніми роками життя, нашим травматичним досвідом. Якщо говорити точніше, це ті частини, які нами не усвідомлюються і навряд чи в повному розумінні усвідомлювалися. Відносини дітей та батьків, відносини любові, життя та смерті, нашої агресії та деструктивності. І вже у цих відносинах з'явилися, виросли з них наші почуття, думки та емоції. Те, як ми живемо, обробляємо інформацію та справляємося з труднощами, залежить багато в чому від них, від наших неусвідомлюваних відносин.

Можна подумати про те, що симптом це завжди найкращий спосіб адаптуватися до реальності (ідея належить З. Фрейд). Справді, нашій психіці краще (читай – вигідніше економічно) переживати безсонні ночі, ніж зіткнутися з переживаннями та почуттями, заглибившись у дослідження та прийняття своїх внутрішніх конфліктів та протиріч. Це може бути надто боляче, це може бути надто страшно. Та й врешті-решт це може бути просто "не". У психіки безліч шляхів і лазівок, щоб знизити внутрішню напругу, переводячи її у зовнішні проблеми. Закінчуючи говорити про заданий мною приклад, безсоння може бути скарбничкою для інших страхів і тривог. , у тому числі таких центральних, як страх смерті. Важливо розуміти інше - у психотерапії немає таких універсальних відповідей "це у Вас від цього" у тому сенсі, як це є в медицині. Кожен симптом, кожна історія – це поєднання, цікава загадка і біль одночасно… І в цьому чарівність професії психотерапевта.