Останнім часом усе частіше ловлю себе на думці, що зі мною щось не так. На якомусь фундаментальному рівні.
У мене дуже складні стосунки із самою собою. Я можу відчувати буквально огиду до себе. Мені буває важко приймати власну зовнішність, тіло, характер, я відчуваю величезний сором через все
Я можу дуже зациклюватися на вазі, сантиметрах, калоріях, їжі та зовнішності. Бувають періоди, коли контроль харчування і фізичної активності займає непропорційно багато місця в моїй голові. За своє життя були і голодування і самоочищення, селфхар, ізоляція від подруг через зовнішність. Іноді доходить до думок, що я взагалі не заслуговую на їжу.
Мені дуже хочеться бути коханою, мати поруч людину, яка обиратиме мене не лише тоді, коли їй хочеться уваги, близькості чи сексу. В мене є відчуття, що мене можуть хотіти фізично
Я дуже багато думаю про те, як мене сприймають чоловіки, чи достатньо я приваблива, чи цікава, чи варта того, щоб зі мною будували серйозні стосунки. Мені складно відокремити власну самооцінку від того, наскільки бажаною я почуваюся. Іноді складається враження, що я сама не знаю, ким є поза власною зовнішністю та сексуальною привабливістю.
Мені складно зближуватися з людьми, проявляти ініціативу, почуватися вільно в соціальному середовищі. Я можу багато думати про те, як виглядаю збоку, чи не скажу чогось дурного, чи не зроблю помилки. Є страх бути неправильно зрозумілою, здатися смішною або некомпетентною. Навіть в університеті мені буває складно включатися в соціальне життя.Я почуваюсь дуже відокремленою від інших людей.
Найбільше мене турбує те, що іноді моя ненависть до себе переходить у дуже страшні думки. Я можу думати, що не заслуговую на любов, їжу, хороший світ, нормальне життя. Наче я сама собі відмовляю в базовому праві просто існувати й отримувати щось хороше. І я не розумію, звідки взялося таке ставлення до себе та чому воно настільки сильне.
Ответы
8Я б звернула увагу на одну суперечність у вашому описі.
Ви дуже хочете, щоб вас любили, приймали й обирали. Але водночас ставитеся до себе так, ніби спочатку повинні виправити в собі все, за що вас потенційно можуть не полюбити.
І тут виникає питання: а чи не стало покарання себе способом зробити себе прийнятною для інших?
Адже якщо людина переконана, що її можуть не прийняти через певні недоліки, вона може почати не просто їх виправляти, а жорстоко контролювати себе. Ніби достатньо сильно себе обмежити, достатньо багато від себе вимагати, достатньо суворо покарати за невідповідність - і нарешті з’явиться гарантія, що її приймуть.
Але такої гарантії немає.
І тоді кожна невдача стає не приводом переглянути самі вимоги, а доказом того, що ви ще недостатньо старалися.
Я б досліджувала, коли й за яких обставин у вас міг сформуватися зв’язок між власною недосконалістю та загрозою втратити любов чи прийняття.
І особливо - чому відповіддю на цю загрозу стало не бажання захистити себе, а необхідність себе покарати.
Тому що, якщо ця гіпотеза підтвердиться, проблема не в тому, що ви недостатньо себе любите. А в тому що наче Ви намагаєтеся заслужити любов, ставлячись до себе так, ніби вже її не заслуговуєте.
Читаючи ваші слова, я відчуваю, скільки болю стоїть за таким ставленням до себе. Особливо зачепило те, що ви ніби маєте постійно доводити собі та іншим, що заслуговуєте на любов, близькість, їжу, право бути собою.
Мені хочеться звернути вашу увагу на одну річ. Ви багато пишете про те, що вам у собі не подобається, але майже нічого про те, як вам живеться поруч із такою суворою, а часом і жорстокою внутрішньою критикою. Мені здається, це дуже самотнє і виснажливе переживання.
Я не думаю, що з вами щось не так на якомусь фундаментальному рівні. Але мені цікаво, як сталося, що ви навчилися дивитися на себе саме такими очима? Звідки з’явилося відчуття, що любов потрібно заслужити, а власну цінність постійно підтверджувати чиєюсь увагою та бажанням?
У терапії я б не поспішала переконувати вас полюбити себе або просто прийняти своє тіло. Адже за ненавистю до себе, соромом і прагненням контролювати зовнішність може стояти значно більше, ніж невдоволення собою. І мені було б важливо разом із вами поступово дослідити це.
Окремо хочу звернути увагу на голодування, самоочищення, самоушкодження та думки про те, що ви не заслуговуєте на їжу чи навіть на існування. Це серйозні переживання, з якими не варто залишатися наодинці. Тут важлива не лише психологічна підтримка, а й оцінка стану фахівцем, який працює з розладами харчової поведінки та самоушкодженням.
І знаєте, мені здається важливим, що попри всю цю внутрішню боротьбу у вас є бажання зрозуміти себе, бути близькою з іншими, любити й бути коханою. Можливо, саме з цього бажання жити інакше й може початися ваша терапія.
Читаючи ваш допис, хочеться насамперед сказати: ви не зобов’язані заслуговувати на любов, їжу, турботу чи право бути щасливою. Ви вже маєте на це право просто тому, що ви є.
Мені здається, за такою сильною неприйнятністю себе може ховатися багато болю, сорому та потреба бути прийнятою, побаченою і достатньою. І, можливо, ви настільки звикли оцінювати себе очима інших, що поступово втратили контакт із тим, ким є насправді.
З цим важливо працювати дуже бережно, особливо з огляду на досвід самоушкодження та порушень харчової поведінки. Я б хотіла допомогти вам поступово сформувати інше ставлення до себе — не через контроль і вимоги, а через прийняття та турботу. Якщо відчуваєте готовність, запрошую вас на консультацію
🩵Читаючи ваш допис, я звернула увагу на те, скільки болю та неприйняття себе ви носите всередині. Складається враження, що ви ніби постійно намагаєтеся довести, що гідні любові, уваги, турботи та хорошого ставлення. Наче для цього потрібно бути достатньо красивою, стрункою, цікавою, відповідати чиїмось очікуванням.
Але хочу звернути вашу увагу на дещо важливе: можливо, проблема зовсім не в тому, що ви недостатньо хороша, а в тому, що ви навчилися бачити себе через призму власних недоліків і постійно себе за них карати.
Мені здається, тут важливо працювати не лише із самооцінкою, а значно глибше: розбиратися, звідки взявся такий сильний сором за себе, чому власна цінність настільки залежить від зовнішності та чоловічої уваги, звідки виникло переконання, що любов і навіть базові потреби потрібно заслужити.
Це не змінюється простими порадами на кшталт «полюбіть себе». Але з цим можна працювати поступово, без осуду та примусу.
Я можу запропонувати вам індивідуальну консультацію, де ми зможемо дослідити ці переживання, зрозуміти, що за ними стоїть, і почати формувати зовсім інше ставлення до себе.
І ще одне: ви не повинні заслужити право на їжу, любов, турботу чи щасливе життя. Ви вже маєте це право.💛
Вітаю! Наше ставлення до себе формується з ставлення значимих дорослих, яке дитина відчуває до себе і навчається ставитись до себе так само, оскільки це єдиний наявний приклад. Звісно можуть бути і інші фактори, що вплинули на наше сприйняття себе, свого тіла та своєї цінності.
Шкода, що наразі так. Проте також хочу зазначити, що це те, на що ми можемо впливати у дорослому віці, наприклад за допомогою психотерапії. Якщо захочете дослідити як саме це сформовано у вас, та за бажанням змінити - запрошую ❤️
Хочеться висловити Вам тепле співчуття у зв'язку з ти, що Ви так несправедливо ніби ставитеся до себе. А водночас і захват Вашою сміливістю говорити і рефлексувати про це. Можливо, Ваш внутрішній критик занадто жорстокий, а Захисник ніби замовк і не захищає Ваше Я від цих нападів на себе. Було б дуже добре Вам розібратися в цьому на зустрічах із психологом, щоб у безпечному просторі й діалозі покращити добрі стосунки з собою. Зі свого боку також буду рада бачити Вас на сесії. Звичайно, варто обрати ту людину, з якою Вам буде комфортно.
Добрий вечір, схоже вам дійсно зараз непросто, бо дуже багато всього одночасно.
Читаючи це повідомлення я бачу, скільки болю і сорому ти спрямовуєш на саму себе. Наче тобі постійно потрібно доводити, що ти достатньо хороша, приваблива, варта любові.
Мені хочеться обережно звернути твою увагу на одну річ: ти не повинна заслуговувати на їжу, любов чи право бути собою. Це не нагорода за відповідність чиїмось очікуванням.
Мені здається, за всім цим є багато важливого, що варто дослідити не наодинці, а в безпечному контакті з психологом.