Вітаю! Те, що ви описуєте, — дуже виснажливий і непростий досвід.
Чому дереалізація «застрягла» і зникли емоції?
Дереалізація та емоційне оніміння (деперсоналізація) — це не хвороба, яка руйнує мозок. Це захисний механізм вашої психіки.
Коли у 10 років чи під час панічної атаки рік тому ваш рівень тривоги зашкалював, мозок увімкнув «режим анастезії», щоб захистити вас від надмірних переживань. Він ніби приглушив усі сигнали зовнішнього світу.
Чому вона стала хронічною? Тому що виникло «порочне коло»: ви відчуваєте дереалізацію -лякаєтеся її або аналізуєте -рівень тривоги зростає -мозок бачить, що небезпека триває, і продовжує утримувати цей захисний блок.
Ваш страх перед таблетками абсолютно природний для людини з високим рівнем тривоги, він не є «дурним». Проте важливо розуміти: сучасні препарати не змінюють вашу особистість, ваш характер чи душу.
Ліки лише коригують баланс нейромедіаторів (наприклад, серотоніну), щоб знизити той самий фоновий рівень тривоги, який і змушує мозок тримати захист у вигляді дереалізації. Коли тривога впаде, мозок нарешті «розслабиться» і вимкне дереалізацію. Якщо ви зовсім не можете пересилити страх перед ліками, варто чесно сказати про це психіатру — існують різні схеми та м'які варіанти, або ж можна почати з психотерапевтичних методів.
Чому не виходить її «прийняти»?
Коли вам кажуть «прийми її», це часто сприймається як «змирися і живи в цьому жаху». Звісно, психіка чинить опір. Насправді «прийняти» означає перестати з нею боротися і щохвилини перевіряти: «Ой, а зараз я в реальності чи ні?». Боротьба і постійний самоконтроль лише підживлюють тривогу.
Доступна допомога: Оскільки бюджет обмежений, пошукайте соціальні проєкти, гарячі лінії психологічної допомоги або благодійні фонди, які надають безкоштовні сесії з психотерапевтом.
