Дереалізація
Вітаю! Я хочу отримати пораду з приводу дереалізації. Перший приступ дереалізації почалися ще з дитинства , коли мені було 10 років. Як я пам'ятаю , відчув для себе вперше невідоме відчуття нібито я не з цієї планети. Але з невідомої мені причини чим доросліше я ставав , тим більше вона в мене проявлялась.
Рік тому назад я пережив панічну атаку через своє здоров'я , і з того моменту у мене відчуття , що нібито вона хронічна? Тоді в мене ще була депрессія, і дуже сильний страх смерті , але з часом я впорався з цим і думав , що дереалізація також піде. Але , на жаль , я досі відчуваю її , і насправді це заважає відчувати життя (до речі, з моменту панічної атаки , я перестав відчувати емоції так, як раніше).
І ось моє питання : як я можу сприяти тому, щоб впоратись з нею?
Я був у психолога , психотерапевта та психіатра. Психолог сказав, що мені краще звернутися до психотерапевта. На жаль, з психотерапевтом я не зміг цілком попрацювати , тому що у мене не дуже багато грошей(. Психіатр призначив ліки , але я не в змозі їх пити через те , що я боюся, що в мене змінитися особистість , наскільки би це не був дурний страх.
Я чув основне , що кажуть про неї , що її треба прийняти, але в мене це не виходить(.
Заздалегідь дякую!
Ответы
4Андрію, дякую, що так відверто поділилися: дереалізація неприємна й лякає, але вона не небезпечна і не означає, що ви втрачаєте себе чи розум. Це спосіб, у який нервова система захищається від перевантаження і страху. «Прийняти» її означає не змиритися, а поступово перестати постійно перевіряти, чи вона ще є, і воювати з нею, бо саме ця напруга її й підживлює. Емоції, що притупилися після панічної атаки, зазвичай повертаються, коли тілу стає безпечніше, тому допомагають прості речі: сон, рух, увага до відчуттів тіла тут і зараз і менше часу на читання про симптоми. Ваш страх щодо ліків зовсім не дурний, і його варто чесно озвучити психіатру: такі препарати не призначені змінювати особистість, і лікар може пояснити, як вони діють, або підібрати м'якший варіант. Щиро запрошую Вас до терапії, бо з фахівцем із цим справлятися значно легше, ніж наодинці.
Вітаю, Андрію!
Дякую за вашу щирість та відкритість. Дереалізація — це насправді дуже виснажливий стан, який часто є захисним механізмом нашої нервової системи у відповідь на високий рівень тривоги або пережитий стрес (зокрема після панічної атаки, про яку ви згадали). Вона вимикає емоції, щоб «захистити» від перевантаження, але у результаті створює відчуття відстороненості від життя.
Те, що порада «просто прийняти це» поки не працює — абсолютно нормально. Прийняття — це не зусилля волі, а процес, до якого потрібно м'яко підійти, коли тіло та психіка відчують безпеку. Ваші страхи щодо зміни особистості від ліків також цілком зрозумілі — тривога часто лякає нас подібними думками.
Дереалізація не є вироком, і з нею можна навчитися працювати за допомогою психотерапії (зокрема заземлювальних технік та роботи з тривогою).
Якщо ви відчуєте готовність, я буду рада підтримати вас на цьому шляху. Ми можемо покроково, у комфортному для вас темпі, розібратися з причинами цього стану та повернути відчуття реальності та яскравості життя. Запршую на консультацію.
Бережіть себе!
Вітаю! Те, що ви описуєте, — дуже виснажливий і непростий досвід.
Чому дереалізація «застрягла» і зникли емоції?
Дереалізація та емоційне оніміння (деперсоналізація) — це не хвороба, яка руйнує мозок. Це захисний механізм вашої психіки.
Коли у 10 років чи під час панічної атаки рік тому ваш рівень тривоги зашкалював, мозок увімкнув «режим анастезії», щоб захистити вас від надмірних переживань. Він ніби приглушив усі сигнали зовнішнього світу.
Чому вона стала хронічною? Тому що виникло «порочне коло»: ви відчуваєте дереалізацію -лякаєтеся її або аналізуєте -рівень тривоги зростає -мозок бачить, що небезпека триває, і продовжує утримувати цей захисний блок.
Чому не виходить її «прийняти»?
Коли вам кажуть «прийми її», це часто сприймається як «змирися і живи в цьому жаху». Звісно, психіка чинить опір. Насправді «прийняти» означає перестати з нею боротися і щохвилини перевіряти: «Ой, а зараз я в реальності чи ні?». Боротьба і постійний самоконтроль лише підживлюють тривогу.
Доступна допомога: Оскільки бюджет обмежений, пошукайте соціальні проєкти, гарячі лінії психологічної допомоги або благодійні фонди, які надають безкоштовні сесії з психотерапевтом.
Мої вам вітання!
Дякую за те, що так детально описали свій стан. Він насправді дуже серйозний, і, на жаль, без регулярної та стабільної роботи з психотерапевтом, а також без підтримки психофармакології вам буде вкрай важко тримати свій симптом під контролем, а тим паче - впоратися з ним.
Вам потрібна регулярна психотерапія, бажано ще й додати і тілесно-орієнтовану терапію. Якщо вона тривалий час не даватиме сталих результатів, тоді варто буде підключити ще й медикаменти.
Пошукайте в інтернеті інформацію: є багато різних грантових програм, у межах яких надають безоплатні консультації або психотерапевтичну допомогу. Також зверніть увагу на групову терапію - вона зазвичай коштує дешевше, ніж індивідуальна. Можливо, ви зможете дозволити собі такий формат.
Головна умова - робота з фахівцем має бути регулярною, стабільною та довготривалою.
Бажаю вам успіхів і якнайшвидшого полегшення стану!