Спроси психолога бесплатно 🙋‍♀️

Кiлька рокiв тому познакомился i спілкувалася з людиною, що став мені близьким другом, в нас було спільне хобі, ми розуміли одне одного. В момент перестав писати і дзвонити без причини, досі не знаю, чому. Пройшло стільки ж років, скільки ми спілкувалися, а я досі не загоїла цю рану. Я не можу забути і зрозуміти, що це назавжди, хоча й хочу, бо знаю, що задовго горюю. Допоможіть, будь ласка.

Ми дружимо вже декілька років, але певний час мали щось більше. Зараз знову друзі, в мої почуття до нього, сильніші, ніж коли-небудь. Я закохалась одразу, боялась його втратити і нічого ніколи не говорила. Постійні думки про нього, панічні атаки на цьому фоні та бачу за собою депресивні стани. Я закрилась в собі, сиджу постійно вдома і не знаю де себе подіти. Не хочеться ні їсти, ні пити, ні спілкуватись ні з ким, лиш з ним. Бачимось рідко, хотілось би частіше, але це просто не можливо

• Дуже швидкі думки, важко зосередитися

• Підвищений настрій, відчуття енергії та ейфорії без явної причини

• Відчуття поспіху: “треба все зробити швидко” (плани, подорожі, робота)

• Перепади тривоги та дратівливості

• Проблеми зі сном: не можу заснути до 4–5 ранку, іноді ніч без сну, потім довгий сон 12–17 годин

• Сильна тривожність навіть при простих діях (вийти в магазин)

• Іноді відчуття, що треба постійно щось робити

• Напруження в тілі і “внутрішній прискорений ритм”

Скажіть будь ласка що може спричиняти такі симптоми? Чи повʼязані вони з тривожністю, порушенням сну, гіпоманією? Як стабілізувати свій стан?

Через минуле сімейне життя, тепер постійно страх втратити свою теперішню дружину. Ревнощі. Але причин нема. Не покидають думки про те, що може почати з кимось спілкуватись або спілкується. Хоча каже що нема нікого. Що робити з цим? Вже сил нема постійно жити з цими думками. На фоні цього, виникають сварки.

Маю дитину доньку 14,5 років

Бунт, протест, відмова від школи, злість, агресія

У мене ігрова залежність мені тяжко я програв велику суму і

Хочу ще грати як мені спенитись

Доброго дня! Ми з чоловіком одружені чотири роки, перші два все було ідеально, навіть не сварилися. Після народження дитини почалися великі проблеми і напруга у стосунках, бо ми обоє працюємо віддалено (я не в декреті) і по черзі сидимо з дитиною, поки інший працює. Часу спільного разом практично немає, плюс у чоловіка почалися психологічні проблеми, бо він не виходить з дому через мобілізацію. Фактично рік вже він сидить у чотирьох стінах. Ми живемо зараз по сусідству з його мамою і братом, і він підпав під їх вплив, радиться з ними з будь-якого приводу замість того, щоб обговорити це зі мною. Раніше ми домовлялися, що обовязки по дитині ділимо 50 на 50, але йому важко і він часто скидає все на мене. Останні сварки стали агресивні, він навіть говорив, що хоче мене вдарити, а востаннє порушував мої кордони, кричав і бризкав слиною біля обличчя, закривав ноутбук, щоб я не працювала і жбурляв телефон. Докоряє мені при сварках, що я живу в його будинку і всім користуюся. Під час останньої сварки я відчула загрозу того, що він може мене вдарити. Я викликала поліцію, бо він не випускав мене з дитиною - я хотіла поїхати з дому до своєї мами. Зрештою поліція приїхала, я вийшла з дитиною і сказала їм, що конфлікт залагоджено, після чого вони поїхали, а я з дитиною поїхала до бабусі. Зараз з чоловіком ми не спілкуємося, він навіть про дитину не питає. І мене починає гризти сумління, що я викликала поліцію. Хоча я розумію, що це правильно, він мене утримував силою, а я просто хотіла залишити цей простір. Скажіть, у мене синдром жертви? Як перестати картати себе?

Добрий день. Мого батька мобілізували, в нього болить нога, він лікується, а моя мама глуха. Вчора тата забрали і вивезли в Харків одразу в той же день. Забрали телефон, командир бригади каже, що телефон тільки відволікає бійців. І тому він його забороняє і дає тільки раз на тиждень. Мій тато досі не виходив на зв'язок. Мені так погано, я розумію, що тепер я маю стати дорослою, однак в мене не виходить. Нам сказали, що буде 53 дні учбових. Однак моя бабуся працює в місці, де провожають померлих. І каже шо там є ті, хто навіть 2 тижнів не був на фронті. Я не знаю, що мені робити. Поради людей, які мене оточують однакові. Я навіть не можу описати свій стан. Моя мама дуже сильно плаче. Хоч намагається мене заспокоїти, я плачу також.

Мене накрило і від цього дуже важка голова і пригнічений стан. Я б хотіла вийти з цього стану. А то у мене нав'язливі думки, тривожність і зниження енергії та сил.

як виправити свою тривожність у стосунках? ревнощі, хоча я впевнена у собі. недовіра, хоча людина мені на 100% вірна. в мого хлопця завжди з дитинства був приклад: мати зраджувала тату, тато зраджував мамі, брат зраджував своїй дружині і так з усіма родичами. це нанесло йому велику травму. навіть його колишня зрадила йому. в наших стосунках повна довіра з його сторони, він знає, що я йому не зраджу і про ревнощі він навіть не каже, бо дуже спокійна людина і не бажає конфліктів (скажемо так, що розуміє, що це лише його надумки в голові і страхи). я теж впевнена в тому, що він не зрадить. але ця срана тривога не дає мені спокійно жити. в це лише дрібниця з того, що є. справа в тому, що ми на відстані та не маємо можливості багато бачитись, але всеодно неймовірно кохаємо один одного та не плануємо розходитись. кожен раз, коли хтось йде гуляти/випиває, ми маємо про це один одному казати, тому що для нас це важливо - знати, в якому стані ми один з одним розмовляємо. людина сказала мені, що буде о якійсь годині, майже пообіцяв. я його чекала ввечері вдома, щоб поговорити, подзвонити, просто поспілкуватися. наступає вже десята година, а він мені не пише. потім виходить на звʼязок, і каже, що ще затримається, бо гуляє з друзями. мене охоплює неймовірна тривога та істерика. я починаю скандал. тільки після того, як ми посварились до сліз і так далі, я розумію, що я його образила своїми висловами та неадекватною поведінкою, адже він постійно працює та спілкується зі мною, але хоче проводити час зі своїми друзями також. я не можу сказати собі стоп в істериці саме через тривогу, через ці кляті думки і так далі. що робити? пити заспокійливі? на лікаря грошей нема, на жаль. розходитись він і я не хочемо, бо кохаємо