Мого тата мобілізували
Добрий день. Мого батька мобілізували, в нього болить нога, він лікується, а моя мама глуха. Вчора тата забрали і вивезли в Харків одразу в той же день. Забрали телефон, командир бригади каже, що телефон тільки відволікає бійців. І тому він його забороняє і дає тільки раз на тиждень. Мій тато досі не виходив на зв'язок. Мені так погано, я розумію, що тепер я маю стати дорослою, однак в мене не виходить. Нам сказали, що буде 53 дні учбових. Однак моя бабуся працює в місці, де провожають померлих. І каже шо там є ті, хто навіть 2 тижнів не був на фронті. Я не знаю, що мені робити. Поради людей, які мене оточують однакові. Я навіть не можу описати свій стан. Моя мама дуже сильно плаче. Хоч намагається мене заспокоїти, я плачу також.
Ответы
2Мені дуже боляче читати те, що ви написали. Важко навіть уявити, що можна відчувати в такій ситуації. Те, що з вами зараз відбувається — це дуже великий стрес, і ваші сльози, страх, розгубленість — абсолютно природні. Коли раптом так різко змінюється життя і зникає зв’язок із близькою людиною, це може вибивати з рівноваги.
Ви не мусте одразу “стати дорослою” і все витримати. Маєте право плакати, боятися, злитися, сумувати. Це нормальна реакція на дуже важкі обставини.
Якщо вам трохи легше, коли поруч є знайомі люди, друзі, хтось, з ким можна поговорити чи просто посидіти — спробуйте опиратися на цю підтримку. Інколи навіть проста присутність когось поруч може трохи полегшити стан. Якщо ж навпаки легше бути з мамою або інколи побути наодинці — це теж нормально. У таких ситуаціях важливо слухати себе і робити те, що хоча б трохи допомагає прожити день.
Зараз, на жаль, ми живемо в реальності, де дуже багато невизначеності і болю. І іноді є сенс просто проживати кожен день по одному — маленькими кроками, пам’ятаючи, що у нас лише одне життя і воно продовжується, навіть коли дуже важко.
Я дуже хочу, щоб ваш тато вийшов на зв’язок і щоб у вас з’явилося більше спокою. Ви не одна з цими почуттями. Якщо хочете говорити, плакати чи просто писати — робіть це. І бережіть себе. 💛
Те, що ви відчуваєте - цілком природна реакція на сильний стрес і страх. Коли близьку людину раптово забирають і немає зв’язку, мозок починає уявляти найгірші сценарії. Це виснажує і викликає відчуття безсилля. Ви не «слабка» і не «недостатньо доросла» - ви просто дуже переживаєте за близьких людей, які знаходяться в небезпеці.
Те, що бачить ваша бабуся на роботі - це найважчі випадки, але вони не показують повної картини. Людський мозок так працює: коли ми бачимо трагедії, здається, що це відбувається всюди і тоді тривога зростає.
Те, що вам здається, що ви повинні триматися тільки підсилює тиск на себе. Але зараз нормально бути розгубленою, плакати або боятися. Не варто ігнорувати емоції і їх уникати. Говоріть про це. Є різні техніки щоб знімати внутрішню напругу, можна через тіло. Є техніки як працювати з навʼязливими думками і негативними уявними сценаріями. Не залишайтесь наодинці з цим.