Вітаю. Розумію вас, така поведінка дитини забирає багато енергії та ресурсу. Підлітки таким чином намагаються сказати, що їм болить і їм теж важко справлятись з собою і навколишнім світом. А ще, за цим стоїть, що дитина закривається від чогось чи когось.
Звертайтесь, допоможу розібратися і зрозуміти дану проблему
Те, що ви описуєте - бунт, протест, злість, агресія, відмова від школи дуже часто є частиною підліткового процесу сепарації. Це той етап, коли дитина починає відокремлюватися від батьків, шукати себе, перевіряти межі, пробувати власну силу. І, на жаль, цей процес рідко буває тихим і зручним для дорослих.
Водночас важливо відрізняти те, що є природним проявом підліткового бунту, від того, що може бути справді небезпечним для життя чи здоров’я дитини. Якщо мова не про ризиковану поведінку, загрози чи самопошкодження, то іноді цей протест варто витримати, не намагаючись зламати його силою.
Щодо відмови від школи то тут добре було б спробувати обережно з’ясувати причини. Часто за цим стоїть щось конкретне: конфлікт з однокласниками, напруження з учителями, відчуття сорому або невдач, перевтома, булінг або просто дуже сильний внутрішній тиск. Іноді підліток не говорить про це прямо, бо не має відчуття безпеки або боїться, що його одразу почнуть “виправляти”.
Тому я б точно не радила тиснути або змушувати силою. Це майже завжди лише посилює протест. Набагато корисніше спробувати залишитися в позиції зацікавленого дорослого: слухати, ставити відкриті запитання, давати зрозуміти, що ви готові бути поруч навіть із її складними емоціями.
Якщо ж ви відчуваєте, що зараз між вами недостатньо довіри, іноді дуже допомагає залучити ще одного дорослого. Це може бути психолог, класний керівник або будь-яка людина, якій ваша донька довіряє і яку вона сприймає як авторитет. Підліткам інколи набагато легше відкритися “третій стороні”.
І ще одна важлива річ: підліткова агресія дуже часто є не стільки злістю, скільки способом сказати “мені важко”, “мене не розуміють” або “мені потрібно більше простору”. Якщо вдасться побачити за поведінкою її почуття-це вже буде великим кроком до діалогу. Тримайтеся!
Має сенс дізнатися причини, через які підлітка відмовляється від школи. Може її там ображають однолітки, чи ставлення вчителів. Може щось не вдається по навчальній програмі, або соромиться зовнішності чи одягу. Яка б не була причина, важливо, щоб дитина відчувала, що мама завжди на її боці, готова захистити, підтримати і допомогти.
Дитина може не відповідати на прямі запитання одразу. Тоді важливо дати їй зрозуміти, що вона може звернутися з будь-чим до вас - побудувати довіру. Головне потім цю довіру не зрадити, а дійсно підтримати дитину, що б не сталося.
Підлітковий вік - це випробування не лише для підлітків, а і для батьків, тому необхідно навчитися спілкуватися по-новому. Цьому періоду притамана описана вами поведінка. Хоч це і не просто, але налагодити стосунки цілком реально.
Чується з ваших слів тривога і хвилювання за дитину. Співчуваю, що так багато всього і одразу: і у неї, і у вас. Зазвичай поведінка дитини сповіщає оточуючим, що шось її турбує, чи щось відбувається в житті з чим вона не може справитись сама, але поки не вміє про це сказати прямим текстом - "потребуючи допомоги". Мені здається, що підтримки потребуєте ви вдвох. Я би почала з уваги до себе - бо часто ми, батьки, не витримуємо підліткових змін наших дітей і тому зливаємось або не можемо за поведінкою побачити, а що ж з самою дитиною. Приходьте на консультацію- подивимось в чому саме питання і можливо, стане ясніше , куди рухатись. Хай знайдеться спосіб налагодити стосунки, підходящий вам обом.
Такий стан дитини може бути, дійсно випробуванням для батьків.
Щоб зрозуміти, що відбувається з донькою, важливо дати їй можливість стати почутою. Просто почутою без "а що тепер з цим робити". Це можливо за умови безумовної довіри, що почуття дівчини не будуть знеціненими, оціненими чи засудженими, що її не будуть виправляти, направляти, рятувати.
Важливо не силувати - дати їй самій обрати, кому відкритись, вам, психологу чи поки нікому.
Це складний період, але ви вже робите багато, ви від нього не відвертаєтесь.
Вітаю! Бунт, протест - то може бути нормальною реакцію для цього віку. Але, все ж таки, необхідно зʼясувати, що може викликати таку поведінку, чи має підґрунтя така реакція
Ответы
9Вітаю
Підлітковий вік - складний період з гострою віковою кризею. Що робити батькам і підліткам - для індивідуального розбору ситуації. Звертайтеся
Вітаю. Розумію вас, така поведінка дитини забирає багато енергії та ресурсу. Підлітки таким чином намагаються сказати, що їм болить і їм теж важко справлятись з собою і навколишнім світом. А ще, за цим стоїть, що дитина закривається від чогось чи когось.
Звертайтесь, допоможу розібратися і зрозуміти дану проблему
Добрий день.
Те, що ви описуєте - бунт, протест, злість, агресія, відмова від школи дуже часто є частиною підліткового процесу сепарації. Це той етап, коли дитина починає відокремлюватися від батьків, шукати себе, перевіряти межі, пробувати власну силу. І, на жаль, цей процес рідко буває тихим і зручним для дорослих.
Водночас важливо відрізняти те, що є природним проявом підліткового бунту, від того, що може бути справді небезпечним для життя чи здоров’я дитини. Якщо мова не про ризиковану поведінку, загрози чи самопошкодження, то іноді цей протест варто витримати, не намагаючись зламати його силою.
Щодо відмови від школи то тут добре було б спробувати обережно з’ясувати причини. Часто за цим стоїть щось конкретне: конфлікт з однокласниками, напруження з учителями, відчуття сорому або невдач, перевтома, булінг або просто дуже сильний внутрішній тиск. Іноді підліток не говорить про це прямо, бо не має відчуття безпеки або боїться, що його одразу почнуть “виправляти”.
Тому я б точно не радила тиснути або змушувати силою. Це майже завжди лише посилює протест. Набагато корисніше спробувати залишитися в позиції зацікавленого дорослого: слухати, ставити відкриті запитання, давати зрозуміти, що ви готові бути поруч навіть із її складними емоціями.
Якщо ж ви відчуваєте, що зараз між вами недостатньо довіри, іноді дуже допомагає залучити ще одного дорослого. Це може бути психолог, класний керівник або будь-яка людина, якій ваша донька довіряє і яку вона сприймає як авторитет. Підліткам інколи набагато легше відкритися “третій стороні”.
І ще одна важлива річ: підліткова агресія дуже часто є не стільки злістю, скільки способом сказати “мені важко”, “мене не розуміють” або “мені потрібно більше простору”. Якщо вдасться побачити за поведінкою її почуття-це вже буде великим кроком до діалогу. Тримайтеся!
Вітаю!
Має сенс дізнатися причини, через які підлітка відмовляється від школи. Може її там ображають однолітки, чи ставлення вчителів. Може щось не вдається по навчальній програмі, або соромиться зовнішності чи одягу. Яка б не була причина, важливо, щоб дитина відчувала, що мама завжди на її боці, готова захистити, підтримати і допомогти.
Дитина може не відповідати на прямі запитання одразу. Тоді важливо дати їй зрозуміти, що вона може звернутися з будь-чим до вас - побудувати довіру. Головне потім цю довіру не зрадити, а дійсно підтримати дитину, що б не сталося.
Підлітковий вік - це випробування не лише для підлітків, а і для батьків, тому необхідно навчитися спілкуватися по-новому. Цьому періоду притамана описана вами поведінка. Хоч це і не просто, але налагодити стосунки цілком реально.
Доброго дня)
Чується з ваших слів тривога і хвилювання за дитину. Співчуваю, що так багато всього і одразу: і у неї, і у вас. Зазвичай поведінка дитини сповіщає оточуючим, що шось її турбує, чи щось відбувається в житті з чим вона не може справитись сама, але поки не вміє про це сказати прямим текстом - "потребуючи допомоги". Мені здається, що підтримки потребуєте ви вдвох. Я би почала з уваги до себе - бо часто ми, батьки, не витримуємо підліткових змін наших дітей і тому зливаємось або не можемо за поведінкою побачити, а що ж з самою дитиною. Приходьте на консультацію- подивимось в чому саме питання і можливо, стане ясніше , куди рухатись. Хай знайдеться спосіб налагодити стосунки, підходящий вам обом.
Такий стан дитини може бути, дійсно випробуванням для батьків.
Щоб зрозуміти, що відбувається з донькою, важливо дати їй можливість стати почутою. Просто почутою без "а що тепер з цим робити". Це можливо за умови безумовної довіри, що почуття дівчини не будуть знеціненими, оціненими чи засудженими, що її не будуть виправляти, направляти, рятувати.
Важливо не силувати - дати їй самій обрати, кому відкритись, вам, психологу чи поки нікому.
Це складний період, але ви вже робите багато, ви від нього не відвертаєтесь.
Вітаю
Запит йде від Вас чи доньки?
Вам потрібна допомога/розрада, чи донька потребує консультацію за своїм
Бажанням?
Вітаю! Бунт, протест - то може бути нормальною реакцію для цього віку. Але, все ж таки, необхідно зʼясувати, що може викликати таку поведінку, чи має підґрунтя така реакція
Щось складне зараз в її в житті відбувається, крім пубертатної гормональної нестабільності