Турбота про себе

Я два роки одружена. Основна проблема наших стосунків у тому, що я майже ніколи не відчувала захисту чоловіка.

Мене ображали його родичі, знайомі й навіть сторонні люди, негативно обговорювали мене, але чоловік здебільшого казав: «Не звертай уваги». Через це я постійно почувалася самотньою у шлюбі й змушеною захищати себе сама.

Особливо важкою була ситуація з його колишньою дружиною. Коли я тільки приїхала до чоловіка жити. Колишня телефонувала його родичам, знайомим і сусідам, говорила про мене негативно, писала постійно чоловікові, яка я нібито негарна, не підходжу йому тощо. Вона також неодноразово писала особисто мені й заходила в мої чати, хоча я їй не відповідала. Вона говорила, що доки чоловік зі мною, його вже повнолітні діти не будуть із ним спілкуватися. Я цих дітей ніколи навіть не бачила. Він ніколи мене не знайомив з родичами та друзями хоча я просила…

На цьому фоні в мене поступово зникла довіра і з’явилися підозри щодо можливої зради або зацікавленості іншими жінками. Окремо в мене є підозра щодо однієї жінки з його колишнього місця служби. За його словами, вони майже не спілкувалися, але він сам згадав саме її в розмові з колегою, попросив передати їй привіт, а коли мав надіслати їй фото з документом, попросив мене перефотографувати його, бо хотів виглядати краще. Для мене це стало ще одним сигналом можливої особливої зацікавленості. Приблизно п’ять місяців тому чоловік закрив від мене всі статуси «у мережі», хоча ми раніше чітко домовлялися цього не робити, і він сам просив мене нічого не закривати. На мої запитання, чому він це зробив, я отримувала різні пояснення — щоразу іншу версію. Ніколи не давав кошти.

Через постійне відчуття, що мене не чують, не захищають і мої переживання знецінюють, я кілька разів їхала від чоловіка. Він сприймає це як те, що я його «кидаю», а для мене це було вже відчаєм. Зараз він хоче розлучення. Я його кохаю, але довіри майже не залишилося. Хочу зрозуміти, де моя відповідальність, а де мої межі справді порушувалися.

Зараз я на 5 місяці вагітності. Після переїзду в іншу країну два роки тому я деякий час ходила до психотерапевта, якого мені порадив інший психолог, це дуже допомагало впоратись з тривогою. Потім терапію призупинила через фінансові причини, але останнім часом знову зʼявилась тривога переважно вночі, коли думаю про пологи і про те, чи впораюсь я як мати. Вдень ніби все нормально, а ввечері накручую себе. Чи це нормально на такому терміні, і як самостійно з цим впоратись, якщо нічого приймати мені не можна?

Вітаю.

Я чоловік 39 років, дружина діти.

Вже восьмий місяць лікую сильний тривожний розлад, після складних психоемоційних обставин плюс постійний фон війни.

Третій місяць на дозуванні есциталопрам 20мг і гідазепам як швидка допомога, і останні 3-4 тижні було все практично добре, тривога пішла, майже налагодився сон. Бо коли тривога вирує зовсім не можу заснути, через це на ранок ще більша тривога, замкнуте коло. Останні чотири дні знову з'явилася тривога, (панічних атак немає і не було) тільки сильні хвилі тривоги і довго тримається по декілька годин, плюс зʼявилися вегетативні прояви (пітливість, тремор, чути серцебиття і так далі).

Це нормально на такому терміні лікування така просадка? у мене, як і у всіх нас зберігаються побутові стреси і війна з постійними обстрілами. Пару місяців тому проходив психотерапію, потім мені сказали, що у мене є всі вправи і далі немає сенсу маю сам відпрацювати. Скажіть, будь ласка, це нормально що на 8 місяці таке загострення / просідання? до зими можна впоратися та вийти на нормальний рівень, чи є шанс на моїх препаратах? дуже переживаю, бо я єдиний годувальник у сім'ї. 🤞🥺Хоч би дожити до своїх 40 років.

Дякую