Турбота про себе

Здравствуйте. Мне 16.

Я с детства привыкла жить без особых усилий и у меня никогда не было терпения. В последнее время много себя анализирую, читаю и смотрю различную информацию на эту тему. Поняла, что у меня укоренились неправильные убеждения, вроде "жизнь должна быть легкой". Любой дискомфорт воспринимается мною тяжело. Слезы, злость, раздражение, истерика. Я убегаю от ответственности, не умею получать удовольствие от результата.

И в моем детстве мама кричала на меня и била за проступки, непослушание, иногда за нытье. Ко всему я чувствительный и эмоциональный человек. Хотела бы узнать, а повлияло ли это на мою самооценку, на мое реагирование на фрустрацию, эмоциональное развитие, позицию в жизни и как в принципе могло повлиять еще.

Я также не люблю себя, боюсь осуждения, немного зажата и замкнута, при людях чувствую небольшой дискомфорт, движения скованы. Боюсь высказать свое мнение, говорить громко, быть в центре внимания, что обо мне подумают.

Но несмотря на все мне хочется стать лучшей версией себя. Это мое самое главное направление.

Что делать с этим всем? Заранее спасибо. Ваша помощь будет ценной для меня

Мені 22 роки, і я просто не бачу свого майбутнього. У мене багато комплексів, невпевненість у собі, низька самооцінка, відсутність навичок для повноцінного самостійного існування (боюся брати на себе відповідальність, боюся ризикувати, самостійно приймати рішення, відстоювати себе), відсутність базового гнучкого мислення. Починаючи будь-яку справу, яка мала б принести мені бажаний результат, я майже одразу кидаю її, щойно зіштовхуюся з якимись перешкодами. Часто прокрастиную, маю слабку силу волі та низький рівень дисципліни.

Не хочу нікого звинувачувати у своїх проблемах, але мені здається, що все це через те, що мені не давали свободи протягом усього життя. Я був під моральним контролем і змушений робити тільки те, що мені скажуть. Починаючи з більш-менш свідомого віку, я завжди хотів від цього втекти, але моя несамостійність, страх і невпевненість просто не давали мені на це наважитися.

Зараз я працюю за кордоном, не знаючи мови, на нелюбимій роботі (без можливості кар’єрного зростання, та й загалом перспектива прожити життя, працюючи на когось, завжди була для мене жахливим сном). Я живу в маленькому містечку, де в мене немає можливості просто в один момент змінити роботу, бо навіть моє житло залежить від неї.

До недавнього часу в мене були величезні амбіції, і навіть коли я зіштовхувався з невдачами, усе одно вірив: «Мені світить велике майбутнє». Але тепер я просто розумію, що не в цьому житті.

Навіть дивлячись на деяких своїх знайомих, я бачу, що людина могла 20 років просто грати за комп’ютером, а потім в один момент їй це набридло — і за пів року вона неймовірно змінила своє життя, набагато більше, ніж я за 8 років. Видно весь час я робив щось не те

Я не розумію, як це виправити, як взагалі діяти, з чого почати і чи є в мене потенціал.

Дякую за увагу. Може, хоч хтось зможе підказати, що мені з цим робити.

Добрый день! Я Арина, мне 16. У меня есть лень родом из детства и низкая терпимость к трудностям, дискомфорту. Когда договариваюсь с собой выполнить задачу, то в процессе начинаются слезы, злость и раздражение. И это может не заканчиваться, пока я не брошу начатое. У меня есть свои цели, есть мечты, но одни записи на бумаге не помогут. Перерыла весь интернет на эту тему. Нашла, что можно менять свои убеждения, мысли, внушать себе хорошее и соответственно менять поведение тоже. Пока что мало помогает. Может, нужно чаще пробовать? Поможет ли мне психотерапевт? Также, я недостаточно люблю себя. Не скажу, что сильно не люблю, скорее преувеличено, но это есть. У меня есть ситуации из детства, которые могли меня травмировать. Но точно не знаю. И диагностировано БАР, я на постоянном лечении. Чувствую себя хорошо. Но психиатр не давал конкретных ответов на мои вопросы