Психологічний стан українських дітей перед початком 2026/27 навчального року: дослідження 915 родин

До школи — з яким настроєм? З яким психологічним багажем діти повертаються до навчання

Початок нового навчального року для українських дітей відбувається в дуже різних обставинах. Для одних сімей це навчання під час повітряних тривог, обстрілів, відключень світла, нестабільного процесу й постійної невизначеності. Для інших — школа в іншій країні, інша мова, нове середовище та необхідність заново знаходити своє місце серед однолітків.

Водночас дитинство і підлітковий вік не зупиняються через зовнішні обставини. Діти дорослішають, проходять через вікові кризи, вибудовують стосунки, стикаються з навчальним навантаженням, переживають успіхи й невдачі.

Нам було важливо подивитися, як діти почуваються у повсякденному житті, що допомагає їм залишатися в ресурсі та з яким станом вони входять у новий навчальний рік.

Для цього ми в qui.help опитали батьків і інших законних представників дітей шкільного віку. Ми запитували про те, що дорослі могли спостерігати протягом останніх чотирьох тижнів: сон, хвилювання, настрій, дратівливість, концентрацію, спілкування, енергію, відчуття безпеки та ставлення до повернення у школу.

Окремо нас цікавило, чи змінюється ця картина залежно від віку та статі дитини, а також від того, перебуває родина в Україні чи за кордоном.

Ми також запитали, що найбільше непокоїть батьків перед початком навчального року, якої підтримки вони очікують від школи та що заважає родинам отримувати професійну допомогу.

Хто взяв участь у дослідженні: статистика дітей в Україні та за кордоном

До фінального аналізу увійшли відповіді 915 законних представників дітей віком від 6 до 17 років. Уся наведена нижче статистика дітей в Україні та за кордоном ґрунтується саме на цих 915 анкетах.

Вік дітей

• Найбільшою групою у вибірці стали діти 6–9 років — 400 дітей, або 43,7%.
• 10–12 років — 272 дитини, або 29,7%.
• 13–15 років — 193 дитини, або 21,1%.
• 16–17 років — 50 дітей, або 5,5%.

Найменшою є група 16–17 років, тому результати цього вікового зрізу ми надалі трактуємо особливо обережно, особливо там, де бачимо значні відмінності від інших груп.

Стать дітей

У дослідженні представлені дві великі групи, які дозволяють окремо порівнювати відповіді щодо дітей чоловічої та жіночої статі (хлопців і дівчат).

• Хлопці — 469, або 51,3%.
• Дівчата — 372, або 40,7%.
• Ще 42 респонденти, або 4,6%, не захотіли відповідати на запитання про стать дитини
• 32, або 3,5%, обрали варіант «Інша відповідь».

У подальших гендерних порівняннях ми насамперед аналізуємо дві найбільші групи — хлопців і дівчат. Менші категорії не використовуємо для окремих детальних висновків через недостатню кількість спостережень.

Де перебувають діти: Україна та закордон

Більшість дітей, про яких розповідали респонденти, протягом останніх шести місяців переважно перебувала в Україні — 718 дітей, або 78,5%.

Ще 197 дітей, або 21,5%, перебували за кордоном.

Цей поділ став одним із ключових зрізів дослідження. Далі ми окремо порівнюємо не лише психологічні прояви та готовність до навчання, а й те, що саме непокоїть родини та якої підтримки вони очікують у двох дуже різних життєвих і навчальних контекстах.

1. Які негативні прояви батьки помічали в дітей протягом останніх чотирьох тижнів

Перший блок запитань стосувався семи проявів, які можуть сигналізувати про емоційне напруження або труднощі у повсякденному житті.

Ми запитали батьків, як часто протягом останніх чотирьох тижнів вони помічали проблеми зі сном, хвилювання або страхи, пригнічений настрій, дратівливість, труднощі з концентрацією, уникання спілкування та небажання йти до школи чи повертатися до навчання.

Які труднощі батьки спостерігали найчастіше

Найпоширенішим частим проявом виявилося небажання йти до школи або повертатися до навчання. Про те, що вони помічали це часто або майже щодня, повідомили 47,9% батьків.

Наступними за поширеністю були:

• 36,2% — дратівливість, різкі реакції або частіші конфлікти
• 35,6% — труднощі з концентрацією на звичних заняттях або завершенням розпочатого
• 29,2% — труднощі із засинанням, часті пробудження або неспокійний сон
• 25% — хвилювання, страхи або потреба в додатковому заспокоєнні.

Рідше серед частих проявів батьки відзначали пригнічений настрій або плаксивість та уникання спілкування з друзями, родиною чи участі у спільних заняттях.

Тобто найбільш помітними для дорослих виявилися не лише емоційні переживання, а й ті труднощі, які безпосередньо проявляються у шкільному житті, поведінці та здатності концентруватися.

Чому небажання повертатися до навчання може бути настільки поширеним? Коментує Анна Притула, психотерапевтка, психологиня:

Дитина не хоче йти до школи чи не хоче вчитися: у чому різниця

Важливо розрізняти дві ситуації.

Коли дитина не хоче вчитися, йдеться про втрату навчальної мотивації: нецікаво, надто складно, немає відчуття успіху. Коли ж дитина не хоче йти до школи, причина часто лежить не в навчанні, а в середовищі — у стосунках з однолітками чи вчителями, тривозі, втомі або відчутті небезпеки.

Наша анкета вимірювала саме небажання йти до школи або повертатися до навчання, тому за цими 48% можуть стояти обидві групи причин — і кожна потребує різної реакції дорослих.

Як часто батьки помічали кожен із негативних проявів

Якщо дивитися не лише на відповіді «часто» та «майже щодня», а й на весь розподіл, картина стає більш нюансованою. Частина проявів у багатьох дітей виникає не регулярно, а час від часу.

Це важливо, адже поодиноке хвилювання, дратівливість або поганий сон самі по собі не свідчать про стійку проблему. Про те, за якими ознаками можна зрозуміти, що дитині варто звернутися до психолога, ми окремо розповідали в статті.

У цьому дослідженні нас передусім цікавили саме регулярні прояви, які батьки бачать часто або майже щодня, а далі — те, наскільки вони впливають на повсякденне життя дитини.

Як змінюється кількість частих негативних проявів із віком

Один із найпослідовніших патернів у наших даних — зростання кількості частих негативних проявів із віком дитини.

У середньому батьки відзначали:

• 1,5 із 7 проявів у дітей 6–9 років;
• 2,3 — у дітей 10–12 років;
• 2,6 — у підлітків 13–15 років;
• 3,3 — у дітей 16–17 років.

Особливо помітна зміна вже між двома молодшими групами: від 6–9 до 10–12 років середня кількість проявів зростає одразу на 0,8.

Далі ми ще неодноразово побачимо подібний віковий патерн: старші діти не лише мають більше помічених батьками труднощів, а й рідше демонструють регулярні позитивні прояви самопочуття та частіше стикаються з тим, що труднощі заважають повсякденному життю. Якщо труднощі стають регулярними або суттєво впливають на життя дитини, можна звернутися до підліткового психолога.

Негативні прояви у хлопців і дівчат

Середня кількість частих негативних проявів у хлопців і дівчат виявилася доволі близькою.

Щодо дівчат батьки в середньому відзначали 2,2 із 7 проявів, щодо хлопців — 2,0.

Різниця невелика, і сама по собі вона не дозволяє говорити, що одна з груп почувається однозначно гірше. Ба більше, далі в інших показниках картина змінюється: наприклад, батьки хлопців дещо частіше повідомляють, що помічені труднощі вже помітно впливають на повсякденне життя.

Негативні прояви у дітей в Україні та за кордоном

Більш помітна різниця виникла залежно від місця перебування дитини.

• У дітей, які переважно перебували в Україні, батьки в середньому відзначали 2,0 частого негативного прояву із 7.
• Серед дітей, які перебували за кордоном, — 2,5.

Ми не можемо стверджувати, що саме перебування за кордоном є причиною більшої кількості труднощів. Родини в цих групах живуть у дуже різних обставинах, а за цифрами можуть стояти адаптація до нового середовища, мовні та культурні зміни, розлука зі звичним колом спілкування, зафіксований булінг (про що нижче батьки розповіли у відкритих відповідях), особливості шкільної системи та багато інших факторів.

2. Психологічне здоров’я дитини: які прояви хорошого самопочуття та підтримки помічали батьки

Психологічне здоров’я дитини важливо описувати не лише через труднощі. Тому окремий блок анкети стосувався проявів, які можуть свідчити про повсякденне благополуччя, відчуття безпеки, соціальний контакт і наявність ресурсів.

Ми запитували батьків, як часто протягом останніх чотирьох тижнів дитина проявляла цікавість і радість, спілкувалася з однолітками, говорила з близьким дорослим про свої переживання, мала достатньо енергії для звичних справ, почувалася спокійно та безпечно і мала більш-менш передбачуваний режим дня.

Які позитивні прояви батьки спостерігали найчастіше

• Найчастіше батьки повідомляли, що дитина почувалася спокійно та безпечно у звичному середовищі. Часто або майже щодня це помічали 78% респондентів.
• Майже так само поширеним був більш-менш передбачуваний режим дня — 76,2%.
• 66,9% батьків помічали, що дитина мала достатньо енергії для звичних справ.
• 64,8% — що вона проявляла цікавість, раділа або очікувала на щось хороше.

Тобто навіть на тлі труднощів, які ми побачили в попередньому блоці, у більшості дітей зберігаються важливі елементи повсякденної стабільності: відчуття безпеки, режим, енергія та здатність цікавитися тим, що відбувається навколо.

Найрідше серед позитивних проявів батьки відзначали розмову дитини з близьким дорослим про свої почуття або переживання. Часто або майже щодня це відбувалося, за спостереженнями батьків, у 43,6% дітей.

Як часто батьки помічали кожен із позитивних проявів

Як і у випадку з негативними проявами, окремо важливо подивитися на повний розподіл відповідей — від «ніколи» до «майже щодня».

Не всі ресурси дитини мають проявлятися постійно. Наприклад, спілкування з однолітками може залежати від формату навчання, канікул або місця перебування, а готовність говорити про почуття — від віку, характеру дитини, стосунків у сімʼї та конкретної ситуації.

Тому тут для нас важливо не лише те, чи присутній певний прояв взагалі, а наскільки регулярно він є частиною повсякденного життя дитини.

Як змінюється кількість позитивних проявів із віком

Тут ми бачимо практично дзеркальну картину до негативних проявів.

У середньому батьки часто або майже щодня помічали:

• 4,5 із 6 позитивних проявів у дітей 6–9 років
• 3,6 — у дітей 10–12 років
• 2,9 — у дітей 13–15 років
• 2,9 — у дітей 16–17 років

Наприклад, у дітей 6–9 років середня кількість негативних проявів становила 1,5 із 7, а позитивних — 4,5 із 6. У групі 13–15 років — уже 2,6 негативних та 2,9 позитивних проявів.

Це тому, що на стан дітей можуть одночасно впливати вікові зміни, навчальне навантаження, соціальні стосунки, автономізація від батьків, зовнішні обставини та багато інших факторів. Але саме послідовність цього вікового градієнта є одним із помітних результатів дослідження.

Позитивні прояви у хлопців і дівчат

На відміну від частини інших показників, тут ми не бачимо гендерної різниці у цифрах.

І щодо хлопців, і щодо дівчат батьки в середньому відзначали 3,8 із 6 позитивних проявів часто або майже щодня.

Відсутність помітної різниці теж є важливою частиною результату. Вона показує, що попри окремі відмінності у труднощах, занепокоєннях батьків чи впливі цих труднощів на життя, загальна кількість регулярно помічених позитивних проявів у двох найбільших гендерних групах практично однакова.

Позитивні прояви у дітей в Україні та за кордоном

Різниця між двома групами також відносно невелика, хоча напрямок відповідає тому, що ми вже побачили в негативних проявах.

• Серед дітей, які перебували в Україні, батьки в середньому відзначали 3,8 позитивного прояву із 6.
• Серед дітей за кордоном — 3,6.

Тобто за кордоном батьки одночасно помічають дещо більше частих негативних проявів і трохи менше позитивних.

Пізніше ми побачимо ще одну важливу деталь: попри більшу кількість помічених труднощів, психологічну готовність дітей до нового навчального року батьки за кордоном оцінюють навіть вище, ніж в Україні.

Які прояви були найбільш і найменш регулярними

Якщо подивитися на позитивні прояви через їхню загальну регулярність, на одному полюсі опиняються відчуття спокою та безпеки і передбачуваний режим дня.

На іншому — розмова з близьким дорослим про почуття та переживання.

Це цікаве поєднання. Повсякденна стабільність для значної частини дітей зберігається, однак регулярне проговорювання власних переживань із дорослими є значно менш поширеним.

У наступних блоках ми подивимося, чи достатньо цієї стабільності для повсякденного функціонування — і наскільки помічені емоційні та поведінкові труднощі вже заважають дітям у звичайному житті.

3. Наскільки емоційні та поведінкові труднощі заважають дітям у повсякденному житті

Окремо ми запитали батьків, наскільки помічені ними емоційні або поведінкові труднощі заважали дитині у повсякденному житті протягом останніх чотирьох тижнів.

Цей показник допомагає подивитися не лише на наявність окремих проявів, а й на їхній функціональний вплив: чи залишаються вони фоновими й ситуативними, чи вже помітно втручаються у звичне життя дитини.

Наскільки сильно труднощі впливають на повсякденне життя дітей

За результатами опитування:

• 20,8% батьків відповіли, що не помічали в дитини таких труднощів
• 16% зазначили, що труднощі зовсім не заважали
• 36% — що вони трохи заважали
• 16,6% — що труднощі помітно заважали
• 6,9% — що вони дуже сильно заважали
• 3,8% респондентів відповіли, що їм важко відповісти.

Найпоширенішою відповіддю виявився варіант «трохи заважали». Це означає, що для значної частини сімей труднощі не залишаються зовсім непомітними.

Водночас майже кожен четвертий респондент — 23,5% — повідомив, що труднощі помітно або дуже сильно заважають дитині. Саме цю групу можна вважати найбільш чутливою з погляду повсякденного функціонування: тут уже йдеться про відчутний вплив на життя дитини.

Як вплив труднощів відрізняється залежно від віку

Якщо подивитися на повний розподіл відповідей за віком, видно поступовий зсув: зі старшою віковою групою зменшується частка батьків, які кажуть, що труднощі зовсім не заважали або заважали лише трохи, і зростає частка тих, хто оцінює їхній вплив як помітний або дуже сильний.

Серед дітей 6–9 років найбільшу частину становлять відповіді «трохи заважали», а випадки сильного впливу трапляються відносно рідко. У групах 10–12 та 13–15 років частка відповідей «помітно заважали» поступово збільшується. Найвиразніше зміщення видно серед 16–17-річних: тут значно більшу частину розподілу займають уже «помітно» та «дуже сильно заважали».

Частка дітей, яким труднощі помітно або дуже сильно заважають, за віком

Для подальших порівнянь ми окремо дивилися на частку батьків, які оцінили вплив труднощів як «помітний» або «дуже сильний». Загалом у всій вибірці таких було 23,5%.

Чим старшою була дитина, тим частіше батьки повідомляли про більш виражений вплив труднощів на її повсякденне життя.

• Серед дітей 6–9 років такий вплив відзначили 21,5% батьків.
• У групі 10–12 років — уже 34,3%.
• Серед підлітків 13–15 років — 39,6%.
• А серед дітей 16–17 років — 56,4%.

Для групи 16–17 років база менша — 50 дітей, тому конкретний показник 56,4% варто трактувати обережно. Але напрям тенденції помітний уже в більших вікових групах: між 6–9 і 10–12 роками частка зростає одразу на 12,8 відсоткового пункту, а в 13–15 років залишається ще вищою.

Цей результат доповнює картину, яку ми вже побачили раніше. З віком батьки не лише помічають частіші негативні прояви, а й частіше говорять про те, що ці труднощі позначаються на житті дитини.

Як вплив труднощів відрізняється у хлопців і дівчат

Якщо дивитися на повний розподіл відповідей, картина у хлопців і дівчат загалом доволі схожа. У двох групах найбільшу частку становить відповідь «трохи заважали», а частки тих, хто взагалі не помічав труднощів або вважав, що вони зовсім не заважали, теж близькі.

Водночас серед хлопців трохи більшою є частка відповідей «помітно заважали» та «дуже сильно заважали», тоді як щодо дівчат дещо частіше бачимо менш виражений вплив.

Тобто гендерний зріз тут не показує різкого розриву. Радше йдеться про невелику відмінність у тяжкості впливу труднощів, яка стає помітнішою, якщо окремо об’єднати категорії «помітно» та «дуже сильно».

Частка хлопців і дівчат, яким труднощі помітно або дуже сильно заважають

У гендерному зрізі різниця менш різка, ніж у віковому.

• Серед батьків дівчат про помітний або дуже сильний вплив труднощів повідомили 29,7%.
• Серед батьків хлопців — 32,3%.

Ці показники досить близькі. Однак вони цікаві в контексті попереднього розділу: щодо дівчат батьки в середньому відзначали трохи більше частих негативних проявів — 2,2 проти 2,0 у хлопців, але щодо хлопців дещо частіше повідомляли, що труднощі вже помітно заважають у повсякденному житті.

Тобто кількість помічених проявів і сила їхнього впливу не обов’язково рухаються однаково.

Це не дозволяє зробити висновок, що хлопці переживають труднощі «важче», а дівчата — «легше». Але показує, що гендерні відмінності варто розглядати не лише через кількість проявів, а і через те, як вони можуть позначатися на функціонуванні дитини та як це бачать дорослі.

Як вплив труднощів відрізняється в Україні та за кордоном

У повному розподілі видно, що серед дітей за кордоном батьки частіше оцінюють вплив труднощів як більш виражений.

В Україні частіше трапляються відповіді «зовсім не заважали» або «трохи заважали», тоді як за кордоном дещо більшу частку займають категорії «помітно заважали» та «дуже сильно заважали».

Водночас у двох групах залишається помітна частина батьків, які взагалі не помічали таких труднощів.

Тобто й тут не йдеться про те, що діти за кордоном масово мають проблеми, — радше про те, що серед тих випадків, де труднощі є, їхній вплив частіше оцінюється як відчутний.

Цей результат узгоджується з попередніми зрізами, де щодо дітей за кордоном батьки також повідомляли про дещо більшу кількість негативних проявів.

Частка дітей в Україні та за кордоном, яким труднощі помітно або дуже сильно заважають

• Серед батьків дітей в Україні 29,5% повідомили, що труднощі помітно або дуже сильно заважали дитині у повсякденному житті.
• Серед батьків дітей за кордоном — 37,2%.

Різниця відповідає тому, що ми побачили у попередніх розділах: щодо дітей за кордоном батьки в середньому повідомляли про більшу кількість частих негативних проявів і трохи меншу кількість позитивних.

Водночас цей результат не означає, що перебування за кордоном саме по собі погіршує стан дитини. У двох групах суттєво відрізняються життєві обставини, шкільне середовище, соціальні зв’язки та типи навантаження.

Далі ми побачимо ще один на перший погляд суперечливий результат: попри більшу кількість труднощів і їхній сильніший вплив, готовність дітей до нового навчального року батьки за кордоном оцінюють вище, ніж в Україні.

4. Психологічна готовність дитини до школи: як батьки оцінюють її перед новим навчальним роком

Ми попросили батьків оцінити, наскільки психологічно готовою до нового навчального року вони зараз вважають дитину.

Для цього використовувалася шкала від 0 до 10, де 0 означало «зовсім не готова», а 10 — «повністю готова».

Якщо згрупувати оцінки, то:

• 50,3% дітей батьки оцінили як таких, що мають високу психологічну готовність до нового навчального року;
• 32% — середню;
• 17,7% — низьку.

Таким чином, попри значну поширеність окремих труднощів, половина батьків усе ж оцінює готовність своєї дитини до початку навчального року як високу.

Як готовність до навчання змінюється з віком

Найвищу середню готовність батьки відзначили у наймолодшій віковій групі.

• 6–9 років — 6,6 бала
• 10–12 років — 5,8
• 13–15 років — 5,5
• 16–17 років — 5,5

І тут ми знову бачимо вже знайомий віковий патерн.

Найбільша зміна відбувається між групами 6–9 та 10–12 років: середня оцінка готовності знижується одразу на 0,8 бала.

Потім показник зменшується ще трохи у 13–15 років і фактично не змінюється у старшій групі.

Таким чином, у трьох різних блоках дослідження ми бачимо схожу тенденцію: після молодшого шкільного віку батьки відзначають більше негативних проявів, менше позитивних і нижчу психологічну готовність до нового навчального року.

Готовність до навчального року у хлопців і дівчат

• Щодо дівчат середня оцінка готовності становила 6,3 бала з 10.
• Щодо хлопців — 5,9.

Різниця невелика — 0,4 бала, але її цікаво розглядати разом з іншими гендерними показниками.

Раніше ми побачили, що щодо дівчат батьки в середньому помічали трохи більше частих негативних проявів. Водночас щодо хлопців трохи частіше повідомляли про помітний вплив труднощів на повсякденне життя, а тут — дещо нижче оцінюють їхню готовність до повернення до навчання.

Тож і цей результат підтримує складнішу картину, в якій різні аспекти стану хлопців і дівчат можуть відрізнятися незалежно один від одного.

Готовність до навчального року в Україні та за кордоном

Саме тут виникає один із найбільш цікавих контрастів дослідження.

• Середня оцінка готовності дітей, які перебувають в Україні, — 6,0 бала.
• Серед дітей, які перебувають за кордоном, — 6,5 бала.

Тобто батьки за кордоном оцінюють психологічну готовність дітей до нового навчального року вище, хоча в попередніх блоках щодо цієї ж групи ми побачили:

• Більше частих негативних проявів
• Трохи менше позитивних проявів
• Частіший помітний або дуже сильний вплив труднощів на повсякденне життя.

На перший погляд, це може здаватися суперечністю. Але радше показує, що психологічне самопочуття і готовність до конкретного навчального процесу — не одне й те саме.

Дитина може переживати адаптаційні, соціальні або емоційні труднощі, але водночас мати передбачуваний навчальний графік, розуміти, як буде організований початок року, та почуватися більш готовою саме до повернення у школу.

В Україні на готовність до навчального року можуть впливати інші фактори, пов’язані не лише зі станом самої дитини, а й із невизначеністю навчального процесу, безпековою ситуацією та можливими перебоями в навчанні.

Це одна з гіпотез, яку ми окремо попросили прокоментувати психологів.

5. Що найбільше непокоїть батьків перед початком навчального року

Психологічна готовність до школи формується не лише з того, як дитина почувається зараз. Значення має і те, в яке середовище вона повертається та з якими труднощами може зіткнутися протягом навчального року.

Тому ми попросили батьків обрати до трьох речей, які найбільше непокоять їх напередодні нового навчального року.

1. На першому місці опинилася безпека дитини — повітряні тривоги, обстріли та інші загрози, пов’язані з війною. Її назвали 43,7% респондентів.
2. На другому місці — психічне здоров’я та емоційний стан дитини: 37,5%.
3. Третє місце посідає навчальне навантаження або ризик перевантаження — 31,1%.

Далі батьків непокоять:

• 23,7% — стосунки дитини з однолітками;
• 20,7% — успішність або страх не впоратися з навчанням;
• 17,3% — небажання дитини повертатися до навчання;
• 14,8% — нестабільний навчальний процес;
• 14,2% — навчання під час відключень світла;
• 10,4% — фізичне здоров’я дитини;
• 9,3% — адаптація до нової школи, класу або формату навчання;
• 8,7% — стосунки з учителями;
• 8,2% — можливий переїзд через безпекову ситуацію;
• 8% — булінг;
• 4,3% — мовна або культурна адаптація за кордоном.
• Лише 5,9% батьків зазначили, що суттєвих занепокоєнь перед початком навчального року не мають.

Отримана картина показує, наскільки різні рівні занепокоєння сьогодні існують одночасно. Поруч із прямими наслідками війни батьки думають про емоційний стан дітей, навчальне навантаження, успішність, дружбу, стосунки з учителями та адаптацію.

Різні занепокоєння батьків хлопців і дівчат

За більшістю пунктів відповіді щодо хлопців і дівчат досить близькі.

Водночас у кількох темах відмінності помітніші.

• Стосунки з однолітками назвали 26,7% батьків хлопців проти 19,1% батьків дівчат.
• Булінг — 9,4% проти 6,7%.
• Стосунки з учителями — 10,2% проти 8,1%.

Щодо дівчат, натомість дещо частіше звучали успішність або страх не впоратися з навчанням — 22,8% проти 19,4% серед хлопців, а також адаптація до нової школи, класу або формату навчання — 11,6% проти 7,9%.

В решті пунктів відмінності були невеликими. Наприклад, небажання повертатися до навчання назвали 18,5% батьків дівчат і 17,9% батьків хлопців, а навчання під час відключень світла — 14,5% і 13,6%.

Психологічний стан дітей під час війни: як відрізняються занепокоєння батьків в Україні та за кордоном

Психологічний стан дітей під час війни залежить і від того, де перебуває родина. Тут картина виявилася набагато контрастнішою.

Для родин в Україні головним занепокоєнням із великим відривом залишається безпека — її назвали 55,2% респондентів.

Серед родин за кордоном цей варіант обрали лише 2%.

В Україні також значно частіше турбують речі, безпосередньо пов’язані з нестабільністю навчання під час війни:

• 34,7% назвали навчальне навантаження або ризик перевантаження проти 18,3% за кордоном;
• 17,8% — нестабільний навчальний процес проти 3,6%;
• 17,5% — навчання під час відключень світла проти 2%.

Водночас за кордоном значно сильніше проступає соціальна та адаптаційна частина шкільного досвіду.

• Стосунки з однолітками непокоять 40,1% батьків дітей за кордоном проти 19,2% в Україні.
• Психічне здоров’я та емоційний стан — 44,2% проти 35,7%.
• Стосунки з учителями — 15,7% проти 6,8%.
• Булінг — 15,7% проти 5,8%.
• Мовна або культурна адаптація — 18,8% за кордоном проти 0,3% в Україні.
• Адаптацію до нової школи, класу чи формату навчання назвали 11,7% батьків за кордоном і 8,6% в Україні.

Цікаво й те, що 13,2% батьків за кордоном не мають суттєвих занепокоєнь, тоді як в Україні таких лише 3,9%.

Таким чином, за загальною категорією «переживання перед школою» стоять два досить різні контексти.

Для сімей в Україні на перший план виходять фізична безпека, стабільність процесу та можливість навчатися в умовах війни. Для родин за кордоном — емоційний стан, стосунки з однолітками й учителями, відчуття приналежності, булінг і необхідність адаптуватися до іншої мови та культури.

6. Психологічна підготовка до школи: що, на думку батьків, допомогло б дітям спокійніше розпочати навчальний рік

Після запитання про занепокоєння ми попросили батьків подивитися на ситуацію з іншого боку: яка підтримка та підготовка до школи могли б допомогти їхній дитині спокійніше розпочати новий навчальний рік?

Респонденти могли обрати до трьох варіантів.

1. Найчастіше батьки називали безпечний і передбачуваний навчальний процес — 45,6%.
2. Майже стільки ж — 43% — хотіли б більше підтримки та уваги з боку вчителів.
3. Ще 40,8% говорять про необхідність враховувати стан, темп та індивідуальні потреби дитини.

Далі:

• 30,5% хотіли б гнучкішого навчального навантаження;
• 24,7% — більше можливостей для спілкування з однолітками;
• 21,2% — допомоги з адаптацією до школи, класу або нового формату навчання;
• 14,5% — доступу до шкільного або іншого психолога;
• 11,6% — практичних рекомендацій та підтримки для батьків.
• Лише 3,4% відповіли, що додаткова підтримка дитині не потрібна.

Один із найцікавіших результатів цього блоку полягає в тому, що на перших місцях опинилися не окремі спеціалізовані послуги, а характеристики самого шкільного середовища.

Батьки насамперед говорять про передбачуваність, ставлення вчителів, можливість враховувати стан конкретної дитини та регулювати навантаження.

Доступ до психолога теж залишається важливим, але його називають значно рідше, ніж потребу у щоденному підтримувальному середовищі.

Якої підтримки потребують хлопці та дівчата за оцінками батьків

У цьому питанні більшість відмінностей між хлопцями і дівчатами знову невеликі.

• Безпечний і передбачуваний навчальний процес назвали 45,4% батьків дівчат і 46,7% батьків хлопців.
• Врахування стану, темпу та індивідуальних потреб — 39,5% і 42,6%.
• Гнучкіше навчальне навантаження — 29,6% і 31,6%.
• Допомогу з адаптацією до школи чи нового формату навчання обирали практично однаково: 22,3% щодо дівчат і 20,9% щодо хлопців.

Тобто, ключові потреби двох груп багато в чому збігаються. А в чому відрізняються?

• Найпомітніше відрізняється запит на підтримку та увагу вчителів. Його назвали 46,3% батьків хлопців проти 40,1% батьків дівчат.
• Більше можливостей для спілкування з однолітками хотіли б 25,8% батьків хлопців і 22% батьків дівчат.
• Водночас доступ до шкільного або іншого психолога трохи частіше називали щодо дівчат — 15,9% проти 13,2%.

Ці результати цікаво читати разом із попереднім запитанням. Батьків хлопців частіше непокоять стосунки з однолітками та вчителями — і водночас вони частіше називають додаткову увагу вчителя та можливості для спілкування потенційно корисною підтримкою.

Якої підтримки очікують родини в Україні та за кордоном

Саме тут знову добре видно, наскільки різними є обставини, у яких українські діти починають навчальний рік.

• Для родин в Україні головним запитом є безпечний і передбачуваний навчальний процес — 52,5%. За кордоном його назвали 20,3%.
• В Україні також значно частіше хотіли б гнучкішого навчального навантаження — 34,5% проти 15,7% за кордоном.
• Врахування стану, темпу та індивідуальних потреб дитини назвали 41,9% респондентів в Україні та 36,5% за кордоном.
• За кордоном натомість значно більшим є запит на те, що допомагає дитині вбудуватися в нове соціальне й шкільне середовище.
• Більше можливостей для спілкування з однолітками хотіли б 37,1% батьків за кордоном проти 21,3% в Україні.
• Допомогу з адаптацією до школи, класу або нового формату навчання — 30,5% проти 18,7%.
• Доступ до шкільного або іншого психолога — 17,3% проти 13,8%.

7. Чи зверталися родини по професійну допомогу через емоційний або поведінковий стан дитини

Окремий блок дослідження ми присвятили професійній допомозі. Батьків запитували, чи зверталася родина протягом останніх 12 місяців через емоційний або поведінковий стан дитини до психолога, психотерапевта, шкільного психолога, сімейного лікаря, психіатра або іншого фахівця.

Для цього питання ми аналізували 902 змістовні відповіді — без респондентів, які обрали варіант «Не хочу відповідати».

Серед тих, хто звертався, результати були різними:

• 10% повідомили, що дитина отримала необхідну допомогу повністю
• 12,6% — що допомогу вдалося отримати лише частково
• 3,2% — що родина зверталася, але дитина не отримала необхідної допомоги.

Звернення по допомогу залежно від віку дитини

У всіх вікових групах більшість сімей протягом останнього року не зверталася по професійну допомогу. Водночас із віком структура відповідей поступово змінюється.

• Найвища частка родин, які не зверталися, — серед дітей 6–9 років.
• У старших вікових групах звернення трапляються частіше, причому особливо помітно зростає частка випадків, коли потребу вдалося задовольнити лише частково.
• Серед дітей 16–17 років частка родин, які зверталися по допомогу, є найвищою серед усіх вікових груп. Однак, як і в попередніх вікових порівняннях, цей результат варто читати обережно: група 16–17 років у нашій вибірці найменша.

Сам напрямок при цьому узгоджується з іншими результатами дослідження. Саме щодо старших дітей батьки частіше повідомляли про більшу кількість негативних проявів і про те, що труднощі помітно проявляються в повсякденному житті.

Звернення по допомогу щодо хлопців і дівчат

За статтю дитини картина загалом досить подібна: переважна більшість родин і хлопців, і дівчат не зверталася по професійну допомогу.

Водночас серед відповідей щодо хлопців дещо більшою є частка родин, які звернулися, але оцінили отриману допомогу як лише часткову.

Щодо дівчат, навпаки, трохи більшою є частка випадків, коли батьки повідомили, що необхідну допомогу вдалося отримати повністю.

Звернення по допомогу серед родин в Україні та за кордоном

Найпомітніша різниця в цьому питанні виникає залежно від місця перебування дитини.

Серед родин в Україні приблизно ¾ не зверталися по професійну допомогу протягом останнього року.

За кордоном частка тих, хто не звертався, помітно менша — близько 6 з 10 родин.

Водночас за кордоном вища частка як повністю, так і частково задоволеної потреби, а також дещо частіше зустрічається ситуація, коли сім’я звернулася, але потрібної допомоги не отримала.

Цей результат можна розглядати поруч із попередніми даними: саме щодо дітей за кордоном батьки повідомляли про більшу кількість частих негативних проявів і сильніший вплив труднощів на повсякденне життя. Водночас самі системи доступу до допомоги, шляхи звернення та доступність фахівців у різних країнах можуть суттєво відрізнятися.

Що саме заважає родинам отримати необхідну підтримку, ми запитали окремо.

8. Що заважає родинам отримати необхідну допомогу

Щоб краще зрозуміти розрив між потребою та реально отриманою підтримкою, ми попросили батьків назвати причини, які заважали отримати необхідну допомогу.

У цьому питанні аналізувалися відповіді 809 сімей із частково задоволеною або незадоволеною потребою, зокрема родин, які не зверталися по допомогу. Респонденти могли обрати до двох варіантів, тому сума відсотків перевищує 100%.

Ще 17,3% зазначили, що дитина сама не хотіла звертатися по допомогу. Якщо дитина не хоче звертатися по допомогу, значення може мати й те, як саме дорослі пояснюють їй, хто такий психолог і що відбувається на консультації. Наша стаття «Як пояснити дітям, хто такий психолог» розбирає, як говорити про це зі школярами, чого діти можуть боятися та як запропонувати консультацію.

Ще дані щодо барʼєрів:

• 16,8% назвали бар’єром високу вартість
• 14,1% відкладали звернення в надії, що труднощі минуть самі
• 8,3% назвали недовіру до фахівців
• 6,4% — неможливість знайти відповідного спеціаліста
• 5,4% — брак часу
• 4,8% — страх осуду
• 4,1% — попередній негативний досвід звернення по допомогу
• 3,3% — довге очікування або відсутність вільних місць
• 2,3% — неможливість знайти допомогу потрібною мовою.

Один із важливих результатів тут полягає в тому, що бар’єр може виникати ще до моменту пошуку конкретного психолога або іншого фахівця.

Для більш ніж кожної п’ятої родини проблемою було саме нерозуміння: що відбувається з дитиною, чи потрібна їй професійна підтримка і до кого саме варто звертатися.

40,7% обрали «Інше»: які бар’єри могли залишитися за межами переліку

Найчастішою відповіддю на це запитання взагалі став варіант «Інше» — його обрали 40,7% респондентів цієї групи.

Це не дозволяє нам сказати, якими саме були ці причини, адже закритий варіант «Інше» не розшифровує їх. Але така велика частка показує, що запропонований нами перелік не охопив значну частину реальних обставин, які можуть стояти між потребою дитини та отриманням допомоги.

Бар’єри до допомоги щодо хлопців і дівчат

За більшістю бар’єрів відповіді щодо хлопців і дівчат дуже близькі.

• Наприклад, високу вартість назвали 17,6% батьків дівчат і 17,1% батьків хлопців.
• Небажання дитини звертатися — 17% і 17,1% відповідно.
• Звернення відкладали в надії, що труднощі минуть самі, 14,9% батьків дівчат і 14% батьків хлопців.
• Не було зрозуміло, яка саме допомога потрібна, 24,1% батьків дівчат і 22,1% батьків хлопців.

Якщо ви вже розумієте, що хочете звернутися по підтримку, але ще не знаєте, який саме спеціаліст підійде, можна переглянути психологів на qui.help і звузити пошук за потрібними параметрами.

Але в кількох пунктах відмінності помітніші.

• Недовіру до фахівців назвали 10% респондентів у групі хлопців проти 6,5% у групі дівчат.
• Страх осуду — 6,2% проти 2,8%, тобто в відповідях щодо хлопців цей бар’єр зустрічався більш ніж удвічі частіше.
• Довге очікування або відсутність вільних місць також називали частіше щодо хлопців — 4,5% проти 2,2%.

Ці відмінності не пояснюють самі себе. Зокрема, ми не можемо визначити з анкети, для кого саме страх осуду ставав перешкодою — для дитини, батьків чи родини загалом. Але результат дає підставу окремо поговорити про те, чи можуть гендерні уявлення про силу, самостійність і допустимість прояву вразливості впливати на ставлення до психологічної допомоги.

Бар’єри до допомоги в Україні та за кордоном

Частина бар’єрів помітно змінюється залежно від того, де перебуває родина.

• В Україні значно частіше повідомляли, що не було зрозуміло, яка саме допомога потрібна дитині — 23,8% проти 15,6% серед сімей за кордоном.
• Висока вартість також частіше ставала перешкодою в Україні — 17,9% проти 12,6%.

Водночас для родин за кордоном сильніше проявляються бар’єри, пов’язані з доступністю потрібного фахівця всередині іншої системи.

• 9,6% сімей за кордоном не вдалося знайти допомогу потрібною мовою — в Україні таких лише 0,5%.
• 9% зіткнулися з довгим очікуванням або відсутністю вільних місць проти 1,9% в Україні. Тут може бути з причин, наприклад, що зверталися зі страхуванням (і процес довгий) або довго чекати місця у спеціаліста, що працює рідною мовою.
• 8,4% не змогли знайти відповідного фахівця проти 5,9%.
• Недовіру до спеціалістів назвали 10,2% за кордоном проти 7,8% в Україні.
• Небажання самої дитини звертатися, навпаки, трохи частіше називали сім’ї за кордоном — 19,8% проти 16,7% в Україні.

Таким чином, за однією загальною проблемою доступу до професійної допомоги проступають різні типи бар’єрів.

В Україні частіше виникає запитання: «Яка допомога нам потрібна і чи можемо ми її оплатити?».

За кордоном — «де знайти відповідного доступного фахівця, з яким дитина зможе працювати потрібною мовою?».

9. Який рівень стресу переживають батьки

У цьому дослідженні ми запитували не лише про дітей. Окремо попросили батьків оцінити власний рівень стресу протягом останніх чотирьох тижнів за шкалою від 0 до 10.

Це питання було потрібне не для оцінки психічного здоров’я самих респондентів, а для того, щоб точніше інтерпретувати їхні спостереження за дітьми. Ще на етапі планування дослідження ми враховували, що стан дорослого може бути пов’язаний із тим, як він оцінює стан дитини.

Середня оцінка стресу серед усіх респондентів становила 6,61 бала з 10, медіана — 7.

Якщо об’єднати оцінки у три групи:

• 58,8% батьків оцінили свій рівень стресу як високий — від 7 до 10 балів;
• 26,4% — як середній, від 4 до 6;
• 14,8% — як низький, від 0 до 3.

Тобто майже 6 із 10 опитаних дорослих входять до групи високого суб’єктивного стресу.

Сам по собі цей результат не є оцінкою психічного здоров’я батьків. Але він дає важливий контекст для всієї картини дослідження: діти та дорослі живуть не ізольовано один від одного, а часто перебувають під впливом одних і тих самих сімейних, соціальних і зовнішніх обставин.

Як рівень стресу батьків пов’язаний із кількістю помічених труднощів у дитини

Чим вищим був рівень стресу самого дорослого, тим більше частих негативних проявів він/вона у середньому відзначав(ла) у дитини.

• У групі батьків із низьким рівнем стресу середня кількість таких проявів становила 1,3 із 7.
• За середнього рівня стресу — 1,89.
• За високого — 2,36.

Різниця між крайніми групами досить помітна: батьки з високим рівнем стресу в середньому повідомляють майже про один додатковий частий негативний прояв у дитини порівняно з батьками з низьким рівнем стресу.

Однак цей зв’язок можна пояснювати кількома способами — і наші дані не дозволяють визначити, який із них є головним.

Дорослий і дитина можуть реагувати на одні й ті самі складні обставини. Труднощі дитини можуть підвищувати стрес батьків. І навпаки, якщо труднощі батьків достатньо інтенсивні — це не приховати від дитини. Малеча буде просто відчувати, а старші діти будуть розуміти й контекст.

Виснаження самого дорослого може впливати на його/її сприйняття та чутливість до змін у поведінці дитини. Ймовірно, в житті ці процеси можуть існувати одночасно.

Саме тому цей зріз у методології був закладений як аналіз чутливості, а не як спосіб поставити під сумнів спостереження батьків.

Як рівень стресу батьків пов’язаний з оцінкою готовності дитини до навчального року

Подібний напрямок простежується і в оцінці психологічної готовності дітей до школи.

• Батьки з низьким рівнем стресу оцінювали готовність дитини в середньому на 6,53 бала з 10.
• Із середнім рівнем стресу — на 6,13.
• Із високим — на 5,94.

Різниця тут менша, ніж у кількості негативних проявів, але напрям залишається послідовним: зі зростанням стресу дорослого середня оцінка готовності дитини поступово знижується.

Як рівень стресу батьків пов’язаний із впливом труднощів на повсякденне життя дитини

Найвиразніше цей зв’язок видно, коли ми дивимося на функціональний вплив труднощів.

• Серед батьків із низьким рівнем стресу 19% повідомили, що емоційні або поведінкові труднощі помітно чи дуже сильно заважають дитині в повсякденному житті.
• У групі із середнім стресом — 26,4%.
• У групі з високим — уже 35,4%.

Тобто серед батьків із високим рівнем стресу про значний вплив труднощів повідомляють майже вдвічі частіше, ніж серед респондентів із низьким стресом.

Це один із найчутливіших результатів дослідження, тому тут особливо важливо не підміняти зв’язок причинністю. Дані не показують, що стрес батьків спричиняє труднощі в дітей або що більш стресовані дорослі просто «перебільшують» їхній стан. Кореляції в цьому дослідженні не дозволяють встановлювати напрям причинно-наслідкового зв’язку.

Натомість вони показують, наскільки тісно можуть бути пов’язані переживання різних членів однієї родини — і чому, говорячи про психологічне благополуччя дітей, важливо не залишати поза увагою стан дорослих поруч із ними.

10. Слово батькам: що зараз найбільше потрібно дітям для спокійного початку навчального року

Наприкінці анкети ми запропонували батькам своїми словами написати, що вони хотіли б сказати школі про потреби своєї дитини. І ми за це неймовірно вдячні! За абсолютно кожну відповідь.

Ми отримали 532 відкриті відповіді. Для 483 із них батьки окремо дозволили використання тексту як анонімної цитати.

Відповіді дуже різні, але серед них ми виокремили декілька великих тем.

1. Підтримка, повага та людяність з боку вчителів

Одна з найпомітніших тем у відповідях — ставлення вчителів до дітей. Батьки пишуть про повагу, терпіння, доброзичливість, емоційну підтримку та відчуття, що поруч є дорослий, до якого можна звернутися.

1. «Хотілося би, щоб вчитель любив дітей і відносився до них з базовою повагою.Для моєї дитини має значення як до неї відносяться дорослі і вона доволі слухняна, не потребує жорстокої дисципліни, щоб навчатись.Але боїться ходити на уроки/заняття якщо вчитель кричить навіть на когось іншого»
2. «Адекватність, людяність, висока професійність вчителів.»
3. «Кожна дитина має право на підтримку, розуміння що вона значима для дорослих (хоча б одного з них), можливість знайти опору в будь-яку хвилину і в будь якій ситуації. Це прямий доступ чи з допомогою сучасних методів комунікації (технологічних чи фізіологічних).»
4. «Моя дитина дуже чутлива, а ще переживає тяжко відсутність поруч тата. Будьте уважні до неї і добрі, вона не завжди прямо говорить про свої страхи та переживання, але їй потрібен розуміючий дорослий поряд.»
5. «Я б хотіла, щоб в школах просто дбали про один одного, важкі часи потребують тепла.»

2. Менше навантаження та більше часу на відпочинок

Батьки часто пишуть про довгі навчальні дні, кількість уроків і домашніх завдань. Основний запит — залишити дитині достатньо часу на сон, відпочинок, хобі та просто життя поза школою.

1. «Зменшити навчальне навантаження, щоб була можливість не тільки з ранку до ночі бути у школі, а і тренуватися у спортивній секції.»
2. «Менша кількість уроків на день. 6-7 то забагато для 7 класу»
3. «Не так багато домашніх завдань , на які витрачається майже увесь вільний час.»
4. «Відсутність домашніх завдань. Дитина майже не відпочиває.»

3. Урахування стану, темпу та індивідуальних потреб дитини

Ще одна велика тема — відмова від однакових вимог до всіх дітей. Батьки просять враховувати темп, емоційний стан, особливості навчання та можливості конкретної дитини.

1. «Не треба вимагати від дитини швидкого прогресу. Це не є правилом, що дитина має все розуміти з першого разу. У кожного свій темп»
2. «Взяти під увагу психічний стан дитини, те що в неї дислекція і навчання іноземною мовою це стрес»
3. «Не зациклюватися на критеріях оцінювання, а дати можливість дитині працювати в свому темпі, який їй комфортний і дати можливість показати максимальний результат, не рівняти дітей один до одного … і не заставляти дитину, якщо їй не цікаво … не принижувати словами ” А от твої мама / тато, коли були у твоєму віці, то …” . Дитина – це особистість, і ніякий почерк чи невміння ( в значенні сором’язливість при висловленні думки) спілкуватися цього не виражає!»
4. «Насамперед треба враховувати підхід до кожної дитини, як окремої та індивідуальної особистості, без рамок та вже написаних правил та норм, бо ситуації та вплив безпекових моментів дає слід та наслідки на поводження та реакцію дитини на навколишні чинники. А особливо коли дитина тільки пізнає шкільне життя та зона комфорту деформується тим, що їй ставлять рамки, правила та вимоги.»
5. «Моя дитина соціофоб, будь ласка, Чи можна будь ласка вірші які треба було вчити, моя дитина буде розповідати після уроку?»
6. «Враховувати те що не всі діти однакові одні роблять завдання швидко, а деяким дітям потрібно більше часу бо вони повільніше роблять завдання і не потрібно через це принижувати і цькувати дитину, або намагатись змусити зробити завдання швидше, а так як дитина для свого темпу дуже поспішала написано не гарно не потрібно кричати і принижувати дитину доводячи до сліз через поганий почерк.»

4. Булінг і реакція школи на нього

У відповідях дуже часто звучить проблема самого булінгу, а також те, як на нього реагують учителі та адміністрація. Батьки пишуть про ігнорування конфліктів, «заминання» випадків цькування та потребу у відповідальному захисті дітей.

1. «…Деякі вчителі відверто цькують підлітків. Моєї дитини це не стосується, але вона помічає цю несправедливість і її це турбує. Щоб діти поважали один одного і дорослих, передусім вчителі мають бути прикладом.»
2. «Школа -не місце для політичних ігрищ і роздмухування міжнаціональної ворожнечі. Карати дитину за те, що дає відсіч агресії, при цьому ігноруючи агресивні дії того, хто розпочав конфлікт – ненормально і шкідливо. Це не гасить конфлікт, а заохочує продовжувати. Ми всі вже бачимо до чого призводить такий підхід.»
3. «Забезпечити школу без булінгу! Шкільним психологам та вчителям бути більш уважнішими до дітей. Вчити дітей допомагати один одному справлятися з будь-якими ситуаціями. Не боятись обговорювати проблеми. І головне – в будь якій ситуації не засуджувати дитину, а допомогти!»
4. «Відсутність булінгу за національністю та мовою, щоб вчитіль присікав всі варіанти приниження»
5. «Дотримуйтесь законів! Приховування та “заминання” справ з булінгу не вирішують проблем. Якби винуватців притягали до відповідальності, нормальні діти могли б почуватись у безпеці і добре вчитись.»

І тут нагадаємо, що наша стаття «Булінг у школі: як розпізнати й реагувати батькам?» прямо охоплює різницю між булінгом і конфліктом, ознаки, дії батьків та реакцію вчителів.

5. Урахування реалій війни та психоемоційного стану дітей

Окремий пласт відповідей стосується того, як війна впливає на здатність дітей навчатися.

Батьки просять враховувати безсонні ночі, обстріли, тривоги, стрес і труднощі з концентрацією, а не вимагати однакового темпу незалежно від обставин.

1. «Менше навантаження,д/з, а більше розвиваючих ігор, арт терапія, спілкування з професійним психологом у невеликих групах,особливо після важких ночей з ракетними обстрілами.»
2. «Зважати,що діти вчаться у важкий психо-емоційний час..постійна загроза здоров’ю, діти інколи не можуть сконцентрувати увагу. Іноді бувало таке,що вивчили ,наприклад вірш, або тему, і після прильоту, дитина не могла пригадати…а вчитель говорила, що дитина просто не вивчила. Коли дитина о 3 лягла спати ,бо до цього шахеди літали, то вранці, вчителі косо дивилися, на те,що мами просять відпустити із заняття,бо дитина відпочиває… Бути людьми, і зважати на те,що зараз психо- емоційний стан дитини,йде на першому місці. Кому п,якщо дитині психологічно важко,то ніяке навчання,в голову не вкладеться,бо мозок зосереджений на здоров’я збережувальну функцію».
3. «Усвідомити, що дитині важко засвоювати купу нових знань , перебуваючи у постійному стресі через війну, часте недосипання або взагалі безсонні ночі через повітряні тривоги й обстріли.»
4. «Дитина сказала з жахом, що не хоче писати контрольні в підвалі на низьких лавочках, де дуже холодно. Вчителі, наче не розуміють дітей. Коли обстріли, летить все, що можна, вони дают контрольні, тести, щоб негайно пройшли!!!.Контрольні понад усе…»
5. «… Нічні обстріли і недосип не враховуються вчителями, які просто мають за мету виконати план.»
6. «Сумська область…дитині просто потрібно спокійно спати,не бігати цілу ніч в укриття і з укриття.А потім,на 8.00 виходити на онлайн урок,а на 10.30 йти до школи і бути в нормі,не писати зауваження,що заснув на уроці.Ставитися з розумінням ситуації.Нарешті дозволити прифронтовому регіону повне онлайн навчання,бо він не хоче йти до школи,хоче навчатися вдома,так спокійніше.Але вчителька вже попередила,що це неможливо,тільки змішана форма.Від цього і стрес у всіх»

6. Організація навчального процесу

Частина відповідей стосується самої організації навчання: часу початку уроків, кількості занять, освітньої програми та структури навчального дня.

1. «Було б чудово якби уроки починались не на 8.30, а хоч на 9 або 9.30. Найбільший стрес багптьох дітей це ранкові підйоми.»
2. «Одна головна річ- внесіть зміни до освітніх програм, зокрема, НУШу. Програма знищує освіту і не надає знань. Діти просто не встигають засвоювати матеріал. Йде перевантаження для усіх учасників шкільного процесу: школярів, учителів, батьків. Зменшіть кількість уроків або приберіть менш важливі. Не може бути в 5 класі по 6-7 уроків, тому що програма надто перенасичена інформацією. Окрім того, у підручниках складно подається матеріал- складні тексти, визначення та термінологія (не за віком дитини).»
3. «Повернути нормальний навчальний процес, скасувати розхлябаність і безрезультатність навчання в НУШ. Відділити розваги від опрацюання матеріалу. Розвивати пам’ять дитини, тренуючи її вивченням напам’ть віршів.»
4. «Додатковий вихідний – хоча б один день на два тижні. або змншення навантаження по кількості уроків на день не 7, а 5»

7. Фізична безпека та передбачуваність навчання

Тут батьки говорять про укриття, повітряні тривоги, відключення світла та зрозумілі правила дій у небезпечних ситуаціях.

1. «Потрібен чіткий і зрозумілий план дій в надзвичайній ситуації, на рівні алгоритму, якщо те, то те..якщо так, то так»
2. «Необхідно щоб було укриття на зазначену кількість дітей ,тому що діти в даному приміщенні всі на купі . Директор не передбачив заздалегідь ситуацію з відключеннями світла і через це минулого довелося носити щодня в школу лампи. Які негативно впливають на зір дітей. Через часті повітряні тривоги відсутні уроки фізкультури, і це негативно впливає на емоційний стан дітей.»
3. «Розширення і удосконалення укриття та енергонезалежність для нормального навчання в умовах відключень світла та повітряних тривог.»
4. «Аби скінчилася війна і повернутися додому в Україну.»

Окремо ми побачили, що немало відповідей зводилося до одного бажання — завершення війни.

8. Спілкування, стосунки з однолітками та відчуття приналежності

Школа для дітей — це також дружба, стосунки з класом і вчителями та відчуття свого місця серед інших. Частина батьків просить більше уваги приділяти тому, як формується колектив і чи має дитина можливість налагодити стосунки з однолітками.

• «Допомога вчителів у налагоджені дружніх стосунків із іншими дітьми, враховуючи, що дитина із України і в іншій країні сприймається всіма як чужа.»
• «Вчителям бути добрішими до учнів, здружувати клас, вчити дружити і поважати одне одного…»
• «Більше спілкування між вчителем і дітьми, не навчання, а ігри, екскурсії, майстер класи. Щоб подружити колектив і зняти напругу (постійно вчити, не грати, не базуватись, ходити рівно, без сміху, вигуків і т.д.)»

9. Інклюзивність та підтримка дітей з особливими освітніми потребами

Окремо батьки пишуть про потребу в адаптованому навчальному середовищі, асистентах, підготовлених фахівцях та уважному ставленні до індивідуальних особливостей дітей.

1. «Особистий асистент, бо дитина має розлад дефіциту уваги ( без гіперактивності), дуже тривожна, і часто відволікається, втрачає зв’язок.»
2. «Моїй дитині потрібен гарний інклюзист.»
3. «Спеціалізована школа і конкретно фахівці та психологи в достатній кількості та з спец.підготовеою ,зокрема для діток особливих.»
4. «Емпатичне та толерантне ставлення до дитини, яка потребує особливої уваги !
5. «Не школі, країні а краще світу. Про те, що ми люди, а це діти. А особливо такі діти з інвалідністю як моя дитина, дуже вразливі. І тим паче потребують максимально спокійного, передбачуваного та адаптивного середовища. Але не отримала дитина його закордоном, не отримує тут, але хоча б має змогу бути у себе дома та жити по тому графіку що для неї так важливий і що вона тут тільки може його підтримувати. Якщо б звичайно хоча б у чомусь наша держава допомогла, але тут вона хоча б не заважає. Але звичайно складно. А мені як одинаку з такою дитиною без підтримки, без асистентів, без коштів, під постійними обстрілами, а можливості бути у укритті з такою дитиною нульові. Тому навіть мінімальна безпека для нас з дитиною неможлива. Але живемо. Хоча б без знущань та приниження.»

10. Підтримка під час адаптації

Для дітей, які змінили школу, місто, формат навчання або країну, важливою темою стає адаптація. Батьки говорять про терпіння, прийняття, підтримку та більш уважне ставлення до дітей, які ще шукають своє місце.

11. Досвід українських дітей за кордоном

У відповідях родин за кордоном окремо звучать сум за домом, мовний бар’єр, адаптація та випадки ворожого ставлення до українців.

1. «Якби можно було повернути час ніколи не покинули рідний дім.Нажаль дитина має встановлений діагноз депресія .(Ось таке навчання за кордоном).»
2. «Я б хотіла щоб припинився хейт проти Українців. В нашому оточенні його немає, але діти активно обговорюють новини, насильство проти Українців в Польщі. Навіть просять не говорити українською на вулицях, щоб неадекватні дорослі не чули.»
3. «Що я очікую від школи за кордоном: Нульова толеранція до хейту. Відсутніть образ, прокльонів, вигнання. Все це ми бачимо та чуємо на вулиці. Тяжко вибирати між дронами та бомбами вдома та ненавистю за кордоном, яку продукують дорослі.»

Психічне здоров’я школярів: що загалом показало дослідження

Разом ці відповіді складаються в цілісну картину того, у якому стані психічне здоров’я школярів напередодні 2026/27 навчального року.

Нижче — вісім головних висновків дослідження.

1. З віком психологічна картина дітей змінюється: що каже вікова психологія

Вік став одним із найбільш послідовних зрізів у дослідженні, а отримані патерни добре узгоджуються з тим, що описує вікова психологія.

Що старшими були діти, то:

• Більше частих негативних проявів помічали батьки
• Менше регулярних позитивних проявів вони відзначали
• Частіше труднощі помітно заважали повсякденному життю
• Нижчою була оцінка психологічної готовності до нового навчального року.

При цьому йдеться не про один окремий показник. Однаковий напрямок повторюється у кількох незалежних запитаннях анкети.

Це не означає, що старший вік сам по собі є причиною труднощів. Підлітковий період поєднує багато змін: більшу самостійність, складніші соціальні стосунки, навчальний тиск, питання майбутнього, перебудову стосунків із батьками та природні вікові процеси.

Але дані показують, що старші школярі можуть потребувати особливо уважного ставлення до їхнього психологічного стану.

2. Уже у 10–12 років помітний важливий перехід

Цікаво, що найбільші зміни в кількох показниках починаються не лише в старшому підлітковому віці.

Уже між групами 6–9 та 10–12 років:

• Середня кількість негативних проявів зростає з 1,5 до 2,3
• Кількість позитивних зменшується з 4,5 до 3,6
• Частка дітей, яким труднощі помітно або дуже сильно заважають, зростає з 21,5% до 34,3%
• Середня готовність до нового навчального року знижується з 6,6 до 5,8 бала.

Тобто, помітний зсув відбувається ще на переході від молодшого шкільного до передпідліткового віку. Як гіпотеза, діти вже починають розуміти більше, а як з цим розумінням справлятися, ще не навчилися.

Саме цей період може бути важливою точкою для профілактики: не чекати моменту, коли труднощі стануть очевидними в старших класах, а уважніше стежити за змінами раніше.

Психічне здоров’я підлітків: найчутливіша група

Окремої уваги потребує психічне здоров’я підлітків.

Саме щодо груп 13-15 та 16-17 років батьки фіксували найбільше частих негативних проявів (2,6 та 3,3 із 7), найнижчу оцінку готовності до навчального року (5,5 бала) і найчастіший помітний вплив труднощів на повсякденне життя — 39,6% та 56,4% відповідно.

Для групи 16-17 років вибірка становила лише 50 дітей, тому конкретні цифри трактуємо обережніше, однак напрям тенденції однаковий у всіх старших групах.

3. Хлопці та дівчата демонструють не однакові, але й не протилежні патерни

Гендерні зрізи не показали картини, де одна група стабільно має кращі результати, а інша — гірші.

Щодо дівчат батьки в середньому відзначали трохи більше частих негативних проявів, але щодо хлопців дещо частіше говорили про помітний вплив труднощів на повсякденне життя та нижче оцінювали готовність до школи.

У відповідях про хлопців дещо сильніше проступають стосунки з однолітками, булінг і взаємодія з учителями. Щодо дівчат трохи частіше звучать успішність, страх не впоратися та адаптація.

При цьому за багатьма показниками відмінності між хлопцями й дівчатами мінімальні або відсутні взагалі. Наприклад, середня кількість позитивних проявів однакова — 3,8 в обидвох із 6 максимальних.

Тому коректніше говорити не про те, «кому важче», а про те, що труднощі дітей можуть проявлятися та помічатися дорослими по-різному.

4. Життя за кордоном не означає автоматично легший психологічний досвід

Одним із найбільш неочевидних результатів ми отримали під час порівняння дітей в Україні та за кордоном.

Щодо дітей за кордоном батьки повідомляли:

• Про більшу кількість частих негативних проявів
• Про трохи меншу кількість позитивних проявів
• Частіше — про помітний або дуже сильний вплив труднощів на повсякденне життя.
• І водночас готовність дітей до нового навчального року за кордоном оцінювали вище, ніж в Україні.

Це добре показує, чому психологічний стан не можна описати одним показником.

Дитина може перебувати у більш передбачуваній навчальній системі й бути готовою до повернення до школи, але водночас переживати складну адаптацію, втрату звичного середовища, мовний бар’єр або труднощі у стосунках з однолітками.

5. В Україні та за кордоном діти стикаються з різними типами навантаження

Для дітей в Україні контекст нового навчального року значною мірою визначає війна.

Батьків насамперед непокоять безпека, можливість навчатися під час повітряних тривог і відключень, нестабільність процесу та перевантаження.

Для родин за кордоном сильніше виходять на перший план стосунки з однолітками, психічний стан, мовна та культурна адаптація, булінг і взаємодія з учителями.

Тобто це також питання про те, які саме труднощі дітям доводиться долати.

І відкриті відповіді батьків добре це підкреслюють: для одних головне бажання — мати чіткий план дій під час небезпеки, для інших — щоб дитина могла вільно говорити українською без досвіду булінгу, знайти друзів і просто не почувалася чужою.

6. Підтримувальне шкільне середовище важливе незалежно від країни

Один із результатів, який об’єднує різні родини, — роль учителя.

42,8% батьків в Україні та 43,7% за кордоном назвали більше підтримки та уваги з боку вчителів серед того, що допомогло б дитині спокійніше розпочати навчальний рік.

І це майже однакові показники попри принципово різний контекст життя та навчання.

Загалом найпопулярнішими запитами батьків стали:

• Безпечний і передбачуваний навчальний процес
• Увага та підтримка вчителя
• Врахування стану, темпу й індивідуальних потреб дитини
• Гнучкіше навчальне навантаження.

Це показує, що підтримка психічного здоров’я в школі — це не лише наявність окремого психолога. Значення має і сама культура середовища, у якому дитина проводить значну частину дня.

7. Доступ до допомоги починається ще до пошуку конкретного фахівця

Один із найпоширеніших конкретних бар’єрів до професійної допомоги — нерозуміння, яка саме підтримка потрібна дитині.

Його назвали 22,1% респондентів у групі з частково задоволеною або незадоволеною потребою.

Тобто, проблема доступу може починатися ще раніше, ніж питання вартості, черги або вибору психолога.

Спочатку родина має:

• Помітити, що труднощі не минають
• Зрозуміти, чи потрібне професійне втручання
• Визначити, до кого саме звертатися
• Обговорити це з дитиною
• І лише потім знайти конкретного спеціаліста.

Окремим бар’єром стало і небажання самої дитини звертатися по допомогу, а також очікування батьків, що труднощі минуть самостійно.

8. Стан дитини та стан дорослого існують у спільному сімейному контексті

Майже 59% батьків у нашій вибірці оцінили власний рівень стресу як високий.

І зі зростанням цього показника вони:

• Відзначали більше частих негативних проявів у дітей
• Частіше говорили, що труднощі помітно заважають повсякденному життю
• Трохи нижче оцінювали готовність дитини до навчального року.

Ми не можемо встановити з цих даних напрямок причинності.

Але можемо побачити, що психологічне благополуччя дитини складно розглядати окремо від стану дорослих, із якими вона живе.

Родина переживає багато спільних подій разом. Дитячі труднощі можуть виснажувати батьків, а стан дорослого — впливати на дитину, сімейну атмосферу, доступність підтримки та спосіб реагування на поведінку дитини.

Тому допомога дітям часто потребує уваги не лише до них самих, а й до ресурсів дорослих поруч. Навіть якщо поверхнево це звучить контринтуїтивно. Як в літаках, батьки мають надягати маску спочатку на СЕБЕ, інакше в них не стане сил надягти ту маску на дитину.

Якщо психологічний стан вашої дитини викликає занепокоєння

Це дослідження описує загальні закономірності у відповідях батьків і не може підказати, що відбувається з конкретною дитиною. Оцінити психологічний стан дитини можна лише в безпосередньому контакті з нею та родиною — і це завдання фахівця.

Окремі періоди тривоги, дратівливості, втоми або небажання йти до школи можуть виникати у багатьох дітей. Важливі не лише самі прояви, а й їхня тривалість, інтенсивність і те, наскільки вони заважають дитині спати, навчатися, спілкуватися, займатися звичними справами та жити повсякденним життям.

Якщо зміни тривають, посилюються або суттєво впливають на життя дитини, варто обговорити ситуацію з кваліфікованим психологом, психотерапевтом, психіатром, сімейним лікарем або іншим відповідним фахівцем.

На qui.help можна знайти психологів, які працюють із дітьми та підлітками, переглянути їхню освіту, підходи, досвід і обрати спеціаліста під конкретний запит.

Як знайти дитячого психолога на qui.help

На qui.help можна знайти дитячих психологів і психотерапевтів, а для старших дітей — окремо психологів, які працюють із підлітками.

У профілі кожного спеціаліста можна переглянути освіту, психотерапевтичний напрям, досвід, теми, з якими він/вона працює, формат консультацій і вартість. Це допомагає ще до першої зустрічі зрозуміти, чи підходить спеціаліст саме під ваш запит.

Для дитячої та підліткової психотерапії особливо важливо звертати увагу також і на вік дітей, з якими працює психолог. Це також вказано в профілі психолога qui.help.

На платформі можна підібрати психолога за фільтрами або залишити запит на форумі, щоб звузити вибір до спеціалістів, які відповідають вашому запиту.

У qui.help працюють психологи, які консультують:

• Батьків і дітей молодшого шкільного віку
• Підлітків
• Батьків окремо
• Батьків і дитину в межах сімейної роботи
• Сімей з дітьми, які переживають адаптацію, переїзд, труднощі у школі, конфлікти, булінг, емоційні або поведінкові зміни.

Якщо ви не впевнені, чи потрібна допомога саме дитині, батькам або всій сім’ї, це теж можна обговорити на першій консультації зі спеціалістом.