Я знаю, як це коли любов болить більше, ніж її відсутність.

Коли кожна розмова стає полем бою, а мовчання - пасткою. Коли ти ніби є у стосунках, але почуваєшся сам. І не розумієш, де помилка у тобі, у ньому, у вас…

Мені знайомий цей стан, коли вже не віриш, що можна щось змінити, але болю стільки, що залишатися так теж неможливо.

Психотерапія не зробила моє життя легким та безтурботним. Вона навчила мене жити, не відвертаючись від себе. Бути поруч із власним болем та не тікати. Йти, дихати, коли здається, що більше не можеш.

Я у другому шлюбі вже понад 16 років. Маю двох синів. Мій шлюб не ідеальний, у ньому є суперечності, напруга, живі почуття. Але він справжній. І я справжня в ньому.

Я поруч із тими, хто зараз там, де я колись була і часом ще буваю.

Бо знаю: навіть коли здається, що вже нічого не допоможе, шлях до себе все ще є.

Мене часто питають: чи змінює психотерапія життя? Змінює, але не так, як ми думаємо. Вона не робить нас “щасливими”. Вона робить нас живими.

Живими поруч із собою, навіть коли боляче, страшно, соромно. Психотерапія навчила мене відчувати емоції без осуду, слухати себе без втечі, бути справжньою, а не “достатньо хорошою”.

Вона дала мені право бути собою і право на любов, яку не треба заслужити. Завдяки цьому я почала будувати стосунки не як боротьбу, а як простір, де можна бути живими разом.

Терапія не магія. Це праця. Але саме вона дозволила мені жити своїм життям, справжнім і власним.

Психотерапія не змінить твоє минуле, але дасть шанс на нове, краще майбутнє.

Мотоподорожі по світу.