Готові до змін на краще?
Знайти психологаНормально те, що я не плачу?
Чи нормально, що я плачу безперестанку?
Чи нормально, що сьогодні я вперше всміхаюсь?
Нормально, що я не хочу йти покласти квіти?
Чи нормально, що я злюсь на всіх?
Чи нормально, що я подивилася сьогодні на іншого чоловіка?
Люди в горі задають ці питання собі, задають в кабінеті терапевта. Коли я проживав своє горе, я спитав у своєї терапевтки:
– А я нормально горюю?
Вона, вже знаючи мою історію, запевнила, що нормально.
І мені стало легше.
І пізніше я збагнув: нам, коли ми в горі, важливо почути, що наші почуття нормальні, що ритуали, яких ми дотримуємося, нормальні. І це окей, якщо не дотримуємося ніяких, за умови, що це нам допомагає жити в світі, який невідворотно змінився після втрати.
Горе інтимне й індивідуальне, і те, що допомогло мені, не факт, що допоможе вам і навпаки.
Універсальної інструкції я не дам, бо її не існує.
Але одне скажу з певністю, коли втрачаєш близьку людину, то щодня повертаєшся до життя і щодня повертаєшся до смерті. Іноді переважує смерть, часом у твоїх днях більше життя.
І це нормально.
Психологи, що працюють із цією темою
Хочете обговорити це з психологом?
Підбірка спеціалістів, що мають досвід роботи саме з вашою темою.
