Діти самі обирають собі батьків

Сексопатологи, гінекологи та урологи в один голос заявляють, що якщо протягом року в пари не з’явилася дитина за частого сексу, отже зі здоров’ям чоловіка чи жінки щось не так. І призначають багато обстежень.

У деяких випадках знаходять медичні причини, а в деяких — лікарі розводять руками, мовляв, у вас усе в нормі, а що відбувається — незрозуміло.

От якраз з останніми причинами і приходять до фахівців – психологів і психотерапевтів.

На мою думку, парам із першої категорії також потрібна психологічна допомога. І добре було б робити двосторонню підтримку.

Історія з психотерапевтичної практики

Чоловік і дружина. 7 років у шлюбі. Дітей немає.

Перші 3 роки не надавали великого значення відсутності дітей. Працювали, будували кар’єру. Наступні 3 роки, після медичного огляду, лікувалися медикаментозно, з перервами. То з гормонами було щось не те, навіть після тонни випитих ліків, то сперматозоїди були кволенькими… Результати позитивних зрушень не приносили.

Давно вже почали з’являтися думки про усиновлення дитини…

Коли дружина змінила лікаря на психотерапевта, коли «психанула» і вирішила — вже як буде, коли відпустила всі думки про майбутню дитину, тоді їй наснився сон.

Стояла велика черга людей. І з цієї черги виходить хлопчик і каже: «Мамо, я скоро прийду, мені трохи лишилося чекати своєї черги». Ще він сказав, що його звати Богдан. Чари це чи ні — вирішувати вам, але наступного місяця жінка завагітніла. І хоч ім’я їй не подобалося, вона все одно назвала дитину Богданом. Для них це дитя справді Богом дане.

Можна вважати це містикою, а я вважаю, що це добре й глибоко пророблена робота клієнтки та психотерапевта.

Які основні проблеми ми пропрацьовували?

Шар за шаром ми розгрібали сталі поняття та твердження. Також важливим став момент відпускання від себе проблеми.

Коли міцно тримаєш птаха за хвіст, він не полетить. Коли міцно тримаєш своє бажання – воно не здійсниться. І лише коли ти відпускаєш і птаха, і ситуацію від себе, вони можуть прилетіти самі знову до тебе. Так само відбувається і з бажанням.

Приклад психологічної несумісності моїх друзів

Вони живуть уже 5 років. Ситуація схожа на попередню. Похід до медиків, не встановлені причини…

Він їй зраджує. І стає татом. Розлучення. Вона виходить заміж за іншого і майже одразу стає мамою. За кілька років і в нього, і в неї народжується по другій дитині.

Містика? Несумісність. Психологічна.

А якби пройшли психотерапію і усвідомили причини несумісності, цього могло б і не статися.

Третій приклад

Він і вона. 8 років шлюбу. Дітей немає. У неї медичні показання. Що в нього — не знаю, можливо все в нормі.

Пропоную їй прийти на психотерапію. Пропоную сама, всупереч психологічній етиці, оскільки ця людина мені не байдужа. Отримую відмову. Рекомендую звернутися до іншого фахівця — відмова.

Що це? Опір.

Я це знаю, а вона ні. Я, можливо, розумію причини (можу й помилятися), а вона — думаю, і вона їх знає, але нічого змінювати не хоче. Це її вибір. Але це її життя. Я не маю права втручатися в її долю.

Які страхи заважають жінці стати матір’ю?

• Недовіра до чоловіка в серйозності його стосунків;
• Невпевненість у чоловікові як у партнері;
• У сприйнятті себе як «чоловіка» в сімейній парі та покладанні на себе важкої ноші голови сім’ї. А, як усім відомо, чоловік не може завагітніти і виносити дитину;
• Страх стати поганою мамою;
• Прагнення бути най-найкращою мамою і страх, що так не станеться
• Страх пологів
• І багато-багато іншого…

Побутує думка, що лише жінка вирішує, коли їй ставати матір’ю. Звісно, роль чоловіка в цій справі далеко не остання, але якщо жінка на несвідомому рівні не готова до народження дитини — вона не завагітніє.

Як виправити цю проблему?

Я вважаю, що в кожному з нас є відповіді на всі наші запитання. Просто необхідно правильно ці запитання собі ставити і не лукавити з відповідями.

У цьому якраз і допомагає психотерапевт.

Можна і самій розібратися в причинах. Мені дуже подобається теорія про те, що діти самі обирають собі батьків.

Постарайтеся щиро відповісти собі на запитання, чому ваша дитина поки не хоче до вас приходити? Що їй не подобається в мамі, татові, їхніх стосунках? Що і як змінити вам у своєму житті, щоб ваша дитина захотіла до вас прийти?

Над відповідями довго не замислюйтеся, запам’ятовуйте все, що перше спадає на думку. Постарайтеся відповідати щиро, бажано фіксуючи відповіді на папері.

Це допоможе розібратися з переконаннями та установками щодо дитини на сьогодні, і привідкриє завісу у ваші партнерські стосунки, про які, швидше за все, ви й так знаєте, але не хочете зізнаватися.

Попереджаю, може виявитися так, що відповіді вас зовсім не влаштовуватимуть, і ви нічого не захочете змінювати у своєму житті.

У будь-якому разі у вас з’явиться можливість змінити своє становище. А вже змінювати його чи залишати все, як раніше, — вирішувати вам.