Я не розумію що мені робити. Розійшлась з хлопцем через втрату почуттів, через постійні сварки і думки що більше негативу ніж позитиву. Розрив був по моїй ініціативі але зразу ж коли поставила остаточну крапку зʼявились сумніві і думки «а може все ж таки не треба було» «а може він дійсно мій найліпший варіант» а може з колишнім не вийде(кинула також через почуття до колишнього), «а може я більше нікого не знайду» «може він дійсно для мене найкращий варіант» Він хороша людина, іноді з ним було добре, він мені іноді допомагав фінансово, був поруч і так далі, але якось не було з ним емоцій, пристрасті та мене це дуже якось відштовхнуло від нього. Що мені робити? Як зрозуміти чи почуваю до нього щось чи просто боюсь залишитись одна? Як зрозуміти чи це взагалі та людина, чи готовий він дійсно заради мене змінитись, чи всі зміни тимчасові?
Я погана людина?
Відповіді
12Вітаю! Ваш пост дуже схожий на крик про допомогу: амбівалентні почуття, сумніви та невпевненість в собі(( Дуже співчуваю вашим переживанням. Проте звертаю увагу на те, що ви написали: негативу було більше ніж позитиву, не було з ним емоцій, чи дійсно він готовий змінитись... Звісно тут мало інформації, але ж це важливі маркери того, що ваші стосунки не були такими, що вас задовільняють. Можливо, навіть "почуття до колишнього" відновилися саме через це незадоволення. Але розрив близьких стосунків це завжди болючий процес - і часто це процес вибору себе. Інколи навіть нове знайомство з новою собою: хто я зараз, чого хочу, що для мене важливо тепер, в цій точці мого життя. Важливі питання, складні відповіді... але без їх пошуку, на мою думку, не вдається знайти опору в собі, навчитися довіряти собі і своїм виборам.
Вітаю. Дозвольте висловити свою гіпотезу із прочитаного тексту. Це почуття, що можливо, це був мій чоловік, який не випадково проживає. Усередині є частина, яка продовжує любити... Тут важливо розібратися, чому чоловік чоловік мав чуттєву включеність, хоча він виявляв реальну підтримку у відносинах. Іноді ми транслюємо свою жіночу роль із тих внутрішніх субособист, на які у чоловіка не народжується чуттєвий відгук. На мій погляд, було б цікаво в цьому розібратися, перш ніж приймати остаточне рішення про розставання.
Как показывает практика, люди очень устойчивы в своих свойствах, и меняются либо по принуждению, либо по собственному желанию. И то и другое бывает редко. Во втором случае должна быть очень сильная зависимость от партнёра, что делает отношения неравноправными, и уже с перекосом.
У каждого человека есть какие-то свойства. Каждое свойство обладает определёнными положительными и отрицательными качествами. Если свойства человека никак и ничем не выражены, то, вероятно, он не слишком привлекателен.
Как правило, положительные и отрицательные качества человека равны по своему условному весу, т.е. всего поровну.
Если человек может хорошо проявлять свои плюсы и контролировать минусы - это идеальное умение.
И самое главное - это не любовь к плюсам партнёра, а терпимость к его недостаткам - к отрицательным качествам тех свойств, положительные черты которых мне нравятся. Других вариантов просто нет.
Например, в теории акцентуаций (автор Карл Леонгард) - есть основные характеристики плюсов и минусов самых базовых человеческих свойств. И, зная об этом и видя плюсы, мы легко можем узнать какие минусы им соответствуют. Всё просто!
Но правда в том, что любовь, как правило, не ставит условий! Либо я люблю человека и принимаю его со всеми его плюсами и минусами (при этом, помогаю ему с ними справиться), либо у меня к нему какие-то другие отношения. Быть может их можно назвать договорными, или компромиссными. Ты не делаешь этого, я не делаю того.
Если ни то ни другое не работает, то, видимо, сошлись ни те люди, или они ещё не созрели для отношений! :)
Те, що з тобою зараз відбувається – нормально.
Сумніви після розриву майже завжди з'являються, навіть якщо рішення було правильним. Це не обов'язково про кохання — це часто страх залишитися одною і втратити звичну опору.
Ось простий орієнтир: кохання – це коли тягне до людини, хочеться бути поряд.
Страх - коли тримають думки "а раптом більше нікого не буде", "він же добрий", "раптом я помилилася".
Ти пишеш, що було більше негативу, ніж радості, що тобі не вистачало емоцій та пристрасті. А після розставання з'явилися думки про безпеку, допомогу, «кращий варіант». Це більше схоже на тривогу, чим на бажання бути з ним.
Дуже важлива річ: людина може бути гарною, але не твоєю. Відносини — це не лише «він нормальний», а «я з ним живая і мені тепло».
Люди змінюються не зі страху тебе втратити. А навіть якщо він зміниться — головне питання: ти справді хочеш бути з ним, чи просто не хочеш бути одна?
Що зараз краще зробити:
не поспішати повертатися зі страху;
не знецінювати свої почуття;
дати собі час зрозуміти, чого саме ти хочеш у стосунках.
З такими сумнівами часто приходять у терапію — щоб відокремити кохання від тривоги та зробити вибір із стану ясності.
Якщо відгукується — із цим можна акуратно та спокійно розібратися. Ти не повинна проходити це одна
Те, що після розриву накрило сумнівами й страхом — нормально. Коли зв’язок обривається, психіка часто кричить не про любов, а про втрату опори: «а раптом я помилилась», «а раптом залишусь одна», «а раптом більше нікого не буде». Це не означає, що ви не довіряєте собі — це означає, що вам зараз страшно, і це людське.
Важливо також подивитися на силу почуттів. Сильні емоції, пристрасть, тяга — не завжди знак любові. Іноді це маркер залежності або старого емоційного сценарію. Корисне питання тут не «чи він мій найкращий варіант», а:
Коли мене тягне до нього — я відчуваю тепло і спокій чи напругу і тривогу?
Я хочу бути з ним чи я боюся без нього?
Я поруч із ним більше собою — чи більше намагаюсь утримати контакт?
Про колишнього: думки про відновлення стосунків часто піднімаються саме після втрати — як спроба психіки повернути знайоме відчуття життя, пристрасті, «я жива». Але це не обов’язково відповідь на питання, з ким вам добре, це радше питання — чого мені зараз не вистачає.
Спробуйте повернути фокус до себе:
Якою я була в цих стосунках?
Що у мені там згасало, а що оживало?
Яких стосунків я насправді хочу — за відчуттям, а не за образом?
Як мені потрібно, щоб поруч зі мною було?
Ви не зламались і не заплутались назавжди. Ви в процесі розрізнення: де страх, де звичка, а де справжня потреба в близькості.
І з цим точно можна впоратись, не зраджуючи себе і не примушуючи до рішень раніше, ніж ви до них готові.
Доброго вечора, співчуваю вашому стану та хочу вас трохи підтримати тим, що стан, цей такий «амбівалентний стан» - коли одна частина нас після розставання може хотіти прагнути свободи й щирих почуттів, а інша - стискається від страху перед невідомим. Ми часто називаємо «найкращим варіантом» те, що є безпечним. Але стосунки - це не тільки про відчуття безпеки поруч з людино. Наука підтверджує, що тривала відсутність емоційного відгуку до партнера призводить до внутрішнього вигорання. І це не про вибагливість, а про те, що ви жива людина , яка також потребує відчувати поруч з людиною і в контакті з нею і пристрасть і різні емоції. Почуття до людини завжди мають такий собі персональний відбиток, це коли ми сумуємо за його посмішкою, за тим, як він сміється, за жартами, за запахом людини. А страх самотності цього «персонального відбитку» не має , він про фінанси, про порожній дім, про те, «що скажуть інші». Якщо думка про його повернення приносить полегшення, але не радість - це страх. Люди змінюються лише тоді, коли мають власну внутрішню кризу. Інколи людина обіцяє зміни лише зараз, в моменті, але також важливо помічати чи слова відповідають реальності. Світ величезний. Коли ми виходимо з невідповідних стосунків, ми звільняємо місце. Буває так, що умовно " крісло "зайняте «кимось непоганим», але ж туди не зможе сісти тоді хтось інший. Якби ви зараз мали необмежені кошти й багато друзів, які вас підтримують, чи хотіла б ви все одно повернутися саме до нього? Можете задати собі питання «якщо я уявлю, що він ніколи не зміниться і через 5 років буде точно таким самим, як зараз , чи готова я прокидатися з ним кожного ранку і на далі?»
Відчувається, як Вам емоційно складно і ви заплуталися у цій ситуації. До речі, так буває у багатьох і Ви не одна, коли виникає ось такий внутрішній конфлікт і ніби одна частинка вашої особистості думає, що зробила неправильно і відчуває сумніви чи страх, а інша думає по-іншому. І це абсолютно не робить Вас поганою людиною. Спробуйте подумати так, щоб ці частинки домовилися між собою, можливо тоді Вам стане емоційно легше.
А ще мені хочеться щиро Вам сказати, що взагалі то поганих людей не буває, вчинки людей можуть бути поганими, але в людини завжди є вибір як вчиняти, якщо вона психічно здорова і здатна мислити.
Вітаю!
Часто, коли людина йде за власними потребами і почуттями її наздоганяють думки, що вона вчинила погано. Чи погана людина, яка обрала свій шлях - точно ні. Чи розгублена вона - скоріш за все так.
Через рядки Вашого звернення згадую свій досвід - де було багато сумнівів, болю розлуки та вибору між і між. В своїх спогадах я поряд з вами.
Запрошую в особисту терапію, якщо вам відгукнеться мій профіль ❤️
А що якщо припустити, що є не або/або, а і/і. Цілком нормальним є і страх залишитись одною і мати почуття до людини.
Ми всі народжуємось в тотальній залежності від іншого. Без Іншого, матері, або особи що виконує материнську функцію жодне з людських створінь не виживає. Саме цей факт зумовлює глибинний страх одинокості і безпомічності в кожної людини. Подальше наше життя це наш шлях від тотальної залежності до відносної незалежності. Ми дорослішаємо, розвиваємось і набуваємо так чи інакше певних ознак незалежності від Інших, але назавжди залишаємось тими, хто потребує Іншого в тій чи іншій мірі. При тому, десь глибоко в душі, в нас може залишатись страх зіткнутись з одинокістю і безпомічністю.
І справа не в тому, що ми не здатні кожен жити це життя самостійно, швидше справа в тому, що спільно з кимось іншим це життя жити буває трошки легше. Розділяти щось спільно з іншим, чи то хороше чи то складне, чи то успіхи чи то випробування просто легше. Іноді ж навіть буває й краще, коли, крім спільного розподілу складнощів дорослого життя є дещо ще, є спільне задоволення, близькість, рівень якої комфортний обом, коли народжується щось третє між двома, дитина чи метафорична дитина, якою є спільний простір, спільна справа, щось спільне взагалі.
Тому, відповідь на Ваше питання, як мені здається, не обовʼязково виключає один з двох варіантів. Ви однаково можете як боятись лишитись одна, так і почувати почуття до людини, яку втратили. Кажучи втратили, я маю на увазі, що Ваша психіка переживає це як втрату абсолютно незалежно від того хто був ініціатором розставання. Просто ще вчора у Вашому житті щось було, а сьогодні цього не стало, тому ми кажемо, що Ви переживаєте втрату.
Ваші ж почуття можуть бути однаковою мірою проявом стадій горювання через які Ви проходите у звʼязку із втратою, так і проявом страху залишитись однією.
Те, що ви описали, свідчить, що ви довіряєте собі, своїм відчуттям і послідовні в цьому. Цілком нормально, що люди йдуть із стосунків, коли немає відчуттів, коли відносини перестають радувати. Але розставатися можна по-різному. Можна сильно поранити партнера, можна поранитися самій, а можна бережно ставитися до почуттів партнера.
Можливо, твоє запитання «я погана людина?» - це спроба дати моральну оцінку тому, що насправді є внутрішнім розщепленням
Можливо, одна частина тебе пішла зі стосунків, бо там справді було мало живості, тепла, відгуку
А інша частина могла активуватися вже після розриву - та, якій страшно залишитись без опори, без звичного «поруч є хтось»
Тоді сумніви можуть бути не стільки про нього, скільки про те, як ти витримуєш порожнечу після втрати зв’язку.
Тобто, можливо, ти зараз не між «люблю - не люблю». А між потребою в близькості і страхом залишитись самій.
Я б обережно запропонувала тобі прислухатись не до питання «чи він мій варіант», а до інших можливих питань:
- Коли ти думаєш про повернення, що в тобі сильніше - потяг до нього чи бажання, щоб стало менш тривожно?
- Якщо уявити, що страху самотності немає, чи хотіла б ти бути з ним?
- Коли ви були разом, ти більше оживала чи більше терпіла?
Можливо, зараз важливо не відповідати швидко. А дати місце тому, що в тобі коливається - не як помилці, а як процесу розуміння себе.
Звертайтесь, з радістю попрацюю з вами над цим запитом🙂Дуже знайома тема з власного досвіду і з досвіду роботи з подібними темами. Хочеться вас підтримати!