Самооцінка та її вплив на успіх в житті

Самооцінка стовідсотково впливає на успіх в житті. Самооцінка – це ставлення до себе. Це рівень самоприйняття, самоповаги, впевненості у своїх здібностях та перевагах. Це сприйняття своєї цінності та місця серед людей. 

Здебільшого вона формується в ранньому дитинстві у взаємодії з батьками. Яким було ставлення до мене батьків (а пізніше й інших значущих людей у житті), наскільки цінним  мене вони вважали, наскільки добре ставилися, наскільки поважали, яким я відображався в очах матері – переважно таким я потім бачу себе сам, так себе оцінюю і так ставлюся до себе. 

Неадекватна (завищена або занижена) оцінка не відображає реальний стан речей – 
що я насправді знаю про себе, можу, вмію, які мої досягення. Це внутрішня реальність, яку сформували люди і події з пережитого минулого, і яка часто не співпадає з дійсністю. А ми продовжуємо нею керуватися в житті. 

Занижена самооцінка – це про внутрішнє відчуття недостатньої цінності, різних НЕДО – (недостатньо красива, розумна, кмітлива, успішна і т.п.). Тобто внутрішній образ Я – це образ поразки чи некомпетентності. Внутрішній критик –  власний внутрішній голос, відголосок з минулого досвіду, критикує та знецінює. 

Людина з низькою самооцінкою мимоволі чекає оцінки оточуючих. Орієнтиром в житті є не власні знання про себе, свої здібності, досягнення, довіра собі, свої бажання, а думка інших людей. 

Чим нижче самооцінка в людини тим вужчий коридор дозволеної самій собі поведінки, тому що вона оцінює себе нижче своїх реальних можливостей. Діяти заважають внутрішні сумніви і тривоги (чи буде це доречно? чи можна так робити? чи гідний я того, щоб…?).
Звідси емоційна напруга, страх засудження, негативної оцінки своїх вчинків, високий рівень тривожності, розчарування в собі та неотримання бажаного. 

Образ Я включає зведення непорушних правил, які він застосовує до себе та інших – правила, що стосуються поведінки, відносин з людьми, морально-етичних норм. Коли оточуючі  відступають від цих правил, у людини це викликає осуд, який насправді є своєрідним психологічним захистом, що маскує заздрість до людей, здатних порушувати правила та діяти за обставинами. 

Характерним є і сором за себе та свої вчинки. При порівнянні дитини з більш успішними дітьми в дитинстві, в дорослому віці він буде соромитися самого себе, що ніяк не позначиться в позитивному значенні на його самооцінці. Така людина вірить, що інші краще за неї. 

Відсутність можливості ухвалення рішень також характерна ознака заниженої самооцінки. 

Все перераховане веде до того, що в людину супроводжують по життю такі проблеми, як: 

• хронічний стрес, соціофобія, депресивні та тривожні розлади; 

• проблеми з розумінням своїх потреб, бажань, почуттів; 

• відчуття невпевненості, розчарування в собі, скутості; 

• труднощі з досягненням цілей, невдачі у роботі та кар’єрі; 

• залежність від думки інших, страх критики, постійне прагнення схвалення з боку інших; 

• проблема сказати “ні” та відстоювати свої особисті межі; 

• невіра в позитивні відгуки про себе; 

• токсичність, негатив до людей і світу, і як наслідок — проблеми у спілкуванні. 

Низька самооцінка заважає стати по-справжньому задоволеною життям, успішною людиною та побудувати здорові стосунки. 

Найчастіше схильність до самозневажання говорить про те, що людина намагається стати тим, ким не є.  Розібратися в причинах цих дій, уявленнях про себе, що склалися, і сформувати стабільну здорову самооцінку можливо при проведенні необхідної аналітичної роботи. 

Психотерапія дають можливість зазирнути в глибину особистої історії людини, розпізнати та змінити помилкові уявлення, що породжують проблему.  Підвищення самооцінки виявляється закономірним наслідком аналітичної роботи. 

Психотерапія допомагає в тому, що в її процесі відбувається поступова відмова від самооцінки з позиції внутрішнього критика. Натомість – перехід до суб’єктної позиції, позиції дорослого, який адекватно оцінює себе, відповідно до своїх реальних якостей, здібностей, можливостей та досягнень????