Як виглядає нарцисичний розлад особистості у жінок

Допоможіть мені будь ласка. Ми разом з дружиною 9 років, 4 з яких одружені. Все життя я не розумів, що з нею відбувається і чому вона ставиться так до мене поки не попав в армію (близько року я військовий)

Опишу наші відносини: секс я повинен заслужити(наприклад дати їй гроші або купити подарунок) я увесь час винен у всіх її бідах (вона постійно говорить що не щаслива зі мною, що не любить мене, що я скучний, що життя іде а вона зімною, що я зіпсував їй життя і тд тп) навіть якшо вона зробить щось погане всеодно я винуватий, вона постійно все перекручує і бреше, від неї немає підтримки або співчуття, вона мої слабості завжди використовує щоб зробити мені боляче. Тільки зараз я дізнався що це форма деструктивного нарцисизму, при чому важкого. Наприклад вона може розглянути можливість переспати з іншим чоловіком за гроші якщо їй таке запропонують, при цьому у нас сексу взагалі майже немає, а коли є то я майже випрашую його у неї, і вона мене може ображати під час процесу (типу що я не чоловік, що малий член і тд тп, що я їй противний) Вона ніде не працює вже 3 роки, я абсолютно все забезпечую, квартира моя,машина моя, гроші мої. На всі спроби заставити її піти на роботу у нас завжди скандал і я завди винен у цьому, останній раз відмовився переводити їй гроші на місяць, вона обвинила мене що я жлоб і вона подасть на розлучення. Вона не хоче приїджати мене провідувати в місто(хоче є така можливість раз на тиждень бачитись на 2 ночі,(можна домолятися з командиром)). При цьому я знаю що вона спілкується і фліртує із іншими хлопцями і легко піде на знайомство і контакт із ними, думаю і на секс на першій зустрічі. Вона постійно маніпує всим і робить мене винним у всьому. Я емоційно максимально і сексуально став від неї залежний, почалися панічні атаки, тревожність, депресія, невпевненість, слабка потенція, погана координація рухів, неуважність, безсоння. допоможіть мені вижити я не знаю що мені робити бо + до цього я в армії

Щирі вітання тим, хто читає, звертаюсь з наступним повідомленням.

Певний час я стараюсь зрозуміти себе та знайти баланс між своїми почуттями, емоціями та станами, але є немало нюансів, які я не розумію до кінця сам.

1. Моментами мені страшно від розуміння того, що від мене можуть піти близькі мені люди, тому що я можу не відповідати їх очікуванням, які вигадав сам

2. Інколи я ловлю себе на думці, що я не до кінця розумію почуття любові, я був у відносинах і я не можу сказати, що я любив людину саме так, як це може бути, я міг сказати люблю, але це не відгукується всередині і не закладається емоція у це

3. Я ставлю нереальні цілі, які хочу досягнути у короткий проміжок, потім знищую себе думками про те, що не можу нічого, якщо не зміг досягти цього, хоч я і розумію це, але тільки після невдалого результату, ніяк не до моменту поставлення цілі

4. Моментами я відчуваю пустоту всередині, типу, я знаю що і як робити, щоб досягти цілі, я знаю як не пропасти, я знаю що і до чого, але мені всеодно, просто немає насолоди від цього

5. Я часто думаю про майбутнє, згадую минуле і не можу піймати момент насолоди зараз, я розумію те, що майбутнього фактично не існує, в нього немає точного визначення, тобто я можу придумати собі, що людина від мене піде у майбутньому, хоча немає ніяких причин для цього, але я вже закриюсь від неї зараз, а в інші моменти я звертаюсь до минулого, щоб різними думками про ситуації, які вже минули якось забити голову та втекти від того, що є в моменті

6. Я часто думаю, що мене ніхто не розуміє, що всім на мене байдуже та ніхто мене любить, хоча в інший момент я розумію, що це тупо моє сприйняття і те що думаю породжує те що буде ззовні, тобто не є правдою те, що я придумав, але моментами подібна думка дозволяє закритись від когось

7. Моментами я не розумію сенс життя, я не можу сказати, що в мене були якісь бажання зробити собі боляче, але були думки із серії: «у чому сенс жити далі, якщо я досяг того, що мені вистачає?» це така нейтральна думка

8. Сюди влізло, буде друга частина

Здрастуйте. У мене відчуття, що всередині мене взагалі нічого немає, наче я ніхто. Я не відчуваю стійкого «я» — у відносинах я стаю тим, ким мене бачать: якщо людина вважає мене чмом, безхарактерною чи бридкою — я реально такою роблюся, переймаю її погляд повністю, втрачаю себе і потім ненавиджу за це. Через це йду першою, бо боюся, що мене покинуть. Потім відчуваю порожнечу, сором, що я погана, лицемірка, ніхто. Сльози можу вмикати та вимикати клацанням — начебто вони не мої, іноді бачу себе збоку, сумніваюся, це взагалі мої емоції чи маска. Вже місяць не плакала після фрази "ти просто плакса, твої сльози нічого не означають". Що ще, хз. Дисоціація сильна, іноді вимикаю почуття повністю. Тести показали сильний психотизм, сором та дефектність, нестача самоконтролю, злитість. Імпульсивно роблю всяке - алкоголь, переїдання, стрижу волосся, йду з місць, де погано, але потім все знецінюю і саботую. Мрію про будинок і життя одній, щоб співати та кричати без сорому, боюся пробувати, бо «не вийде ідеально з першого разу». Залежу від батьків, тому що навчаюся на контракті, роботи стабільної немає для життя одній, не можу з навчанням поєднувати і щоб вистачало на все. Стабільно соромно займатися творчістю вдома у присутності когось. Дратувало, що навіть із зачиненими на замок дверима за бажанням можна було з іншого боку відкрити й увійти. Нещодавно розкрутила дверну ручку, зробила так, щоб ніхто не міг увійти без мого дозволу. Стало трохи легше, але все одно не відчуваю себе "вдома". Можу розплакатися і ненавиджу себе в моменти, коли не можу пересилити себе і бути вільною, гучною, проявляти себе.

Нормально вивалила так, ахах. Хочу зрозуміти – це прл? Чи все-таки щось афективне? Чи я просто лінива і все вигадала? Наскільки все серйозно, чи треба звертатися до когось? Як почати жити по-справжньому, а не у фантазіях?