Хто такі нарциси, і чому люди ними стають?

Нарцисизм – один із найбільш неправильно зрозумілих психічних феноменів. У попкультурі його часто називають банальною самозакоханістю.

Але в психології нарцисизм – це радше не про надмірну любов до себе, а про хронічну нестачу цієї любові. Це не надлишок Его, а спроба вижити з майже повною відсутністю внутрішньої самості.

Тому у цій статті зібрали кілька підходів до розуміння нарцисизму (насамперед спираючись на роботи Ненсі МакВільямс, але також на ідеї інших визначних психотерапевтів).

Спроба зрозуміти замість знецінити вже змінює хід подій!

DSM фактично описує більш арогантну (зарозумілу, нахабну) версію нарцисизму, але ця зарозумілість – це захист від іншого стану, в якому людина почувається жахливо стосовно себе. Вони використовують завищену самооцінку, щоб захистити себе від її недостатності. – Ненсі МакВільямс, психоаналітикиня, доктор філософії

Два обличчя нарцисизму: гучне і мовчазне

У клінічній літературі виділяють два варіанти нарцисичного функціонування: відкритий (overt) і прихований (covert).

Перший – демонстративно грандіозний. Другий – пригнічений, тривожний, із гіперкритичним внутрішнім голосом.

Ми називаємо їх різними словами. Ґлен О. Ґаббарт говорить про «oblivious narcissist» – того, хто вважає себе чудовим і вимагає обожнювання. І «hyper-vigilant narcissist» – того, хто запитує: «Де мої наступні підкріплення самооцінки?» – Ненсі МакВільямс

І хоча виглядають вони по-різному, обидві форми мають одну основу – нестійку, вразливу ідентичність. Як каже МакВільямс, їх легше зрозуміти, якщо бачити в них людей, які зростали так, що їм доводилося постійно шукати підтвердження того, що вони важливі, сильні, красиві, відомі. Інакше вони не відчувають себе живими.

Чому люди стають нарцисами?

Джерела нарцисичного болю – у ранніх стосунках, де справжнє «я» дитини не було помічене або прийняте.

Це може бути результатом надмірної критики, але також і результатом надмірної ідеалізації.

Одна з форм виростити людину з нарцисичними труднощами – це бути надто критичним. Чому А, а не А+? Інша – це постійно казати, що ти чудовий, навіть якщо це не відповідає реальності, і переконувати дитину, що весь світ має її цінувати. – Ненсі МакВільямс

Обидві моделі посилають однакове послання: справжнє – не має цінності. Ти або повинен перевершувати себе, або грати роль, яка тішить батьків.

У результаті формується хибне «я», орієнтоване на зовнішню оцінку. Людина втрачає звʼязок із внутрішніми почуттями та переживаннями. Їй не показали, що бути звичайним – нормально.

Багато з тих, кого ми пізніше діагностуємо як нарцисів, навіть не знають своїх почуттів. Їхні емоції не сформовані. Вони часто можуть назвати, що злі, чи заздрять, але не розпізнають сум, розчарування, ніжність. – Ненсі МакВільямс

Чи завжди нарцисизм – це погано? Про здоровий нарцисизм

Взагалі, нарцисизм – це континуум: від адаптивної самоповаги (здоровий нарцисизм) до патологічної самозакоханості. І перехід з одного полюса на інший відбувається не миттєво, а поступово.

І от здоровий нарцисизм – не егоїзм. Це здатність бути з собою в контакті, своїми потребами, підтримувати внутрішній стрижень навіть у фрустрації, визнавати свою цінність, не потребуючи безперервного підтвердження.

Це також здатність бачити іншого як цінного Іншого.

Зиґмунд Фройд бачив у нарцисизмі не патологію, а нормальну, навіть необхідну фазу розвитку лібідо. Людина від народження зосереджена на собі, і ця зосередженість є фундаментом подальшого формування психіки.

Ото Кернберґ визначав здоровий нарцисизм як результат добрих стосунків з собою та іншими. Тобто здатність любити себе, радіти життю, підтримувати адекватну самооцінку — це не вроджене, а сформоване на основі інтегрованого уявлення про себе й емоційної памʼяті про тих, хто нас любив.

Гайнц Когут підкреслював роль емпатії в психологічному розвитку. Він вважав, що нарцисичні потреби можуть трансформуватись у зрілу самоповагу. Нарцисизм, за Когутом, — це не лише фаза сексуального розвитку, а й окрема форма психологічної енергії, мотивації.

А от патологічний нарцисизм – це вже спроба вижити, коли тебе не побачили. І ця спроба може бути дуже гучною, але всередині неї — тиша, в яку ніхто важливий колись не увійшов.

Як нарцисизм стає проблематичним

Патологічний нарцисизм починається там, де базова структура самості залишається незрілою. Людина не засвоює механізми регуляції самооцінки, не відчуває себе цілісною. Її сприйняття себе коливається між грандіозністю й приниженістю. Тому вона постійно шукає підтвердження своєї цінності ззовні.

Якщо в дитинстві не було достатньої емпатії, нарцисична потреба в ідеальному образі себе й батьків не отримує зрілого розвитку. Людина застрягає в інфантильних формах самосприйняття. – Когут

За Кернберґом, патологічний нарцисизм виникає в умовах агресивного або холодного емоційного середовища. Рання відсутність доброзичливих стосунків породжує роздроблену ідентичність, заздрість, гнів, невміння утримувати позитивні уявлення про інших. Натомість формується захист у вигляді грандіозного, але тендітного «Я».

Дитина культивує уявлення про власну унікальність, аби втекти від такої нестерпної реальності.

Що екзистенціалізм каже про причини нарцисизму

Психоаналіз схиляється до минулого, а екзистенційна філософія звертає увагу на теперішній досвід. Вона розглядає нарцисизм як відповідь на фундаментальні тривоги нашого буття: страх смерті, відсутність сенсу, неможливість повного контролю.

Ролло Мей вважав, що нарцисизм підриває мужність, бо людина покладається не на внутрішнє переконання, а на зовнішнє захоплення. Це втеча від свободи, а отже, й від автентичності. Це міф про себе, який оберігає від усвідомлення власної обмеженості.

За Гайдеґером, наше існування завжди є «буттям у світі» – в контексті, у зв’язках, у межах. Нарцисична людина відкидає цю зв’язність. Вона намагається зробити себе центром світу, уникаючи контакту з іншими й із собою справжньою.

Іншими словами, проблематичний нарцисизм – це не лише проблема розвитку, а ще й форма неавтентичного буття.

Водночас здоровий нарцисизм – це форма прийняття себе як обмеженої, але значущої істоти. Тобто це відповідь на екзистенційну потребу в смислі, яка не руйнує звʼязок із іншими: «Я важливий, але також і цей світ та інші люди в ньому.»

Як нарциси будують стосунки?

У партнерстві нарцисична особистість бачить іншого не як повноцінну людину, а радше носія функцій. Вони закохуються в ідеалізовану версію, а коли з’являється реальність – починається знецінення.

Їм важко прийняти іншу людину як окрему. Це загрожує їхній крихкій самооцінці, яка тримається на фантазії контролю та ідеальності.

Вони часто ідеалізують партнера, і це – найближче, що вони мають до справжнього кохання. Але коли бачать, що ця людина має свої риси, свої недоліки, то починають критикувати. – Ненсі МакВільямс

Також люди з патологічним нарцисизмом часто чарівні, доки самі отримують достатньо захоплення. Але коли це джерело вичерпується, вони або нудьгують, або проявляють агресію. Їхні стосунки базуються на маніпуляціях, прагненні до переваги, неспроможності довіряти і стають простором віддзеркалення, а не взаємності.

Потреби – це сором. Залежність – це загроза

Нарцисична людина соромиться своєї потреби в іншому. Вона хоче, щоб її кохали, але не витримує власної вразливості. Тому не просить. Вона очікує, що партнер вгадає, що їй потрібно. І якщо цього не відбувається, то розчаровується або звинувачує.

Сором – це справжнє ядро нарцисичних проблем. Якщо я попрошу, я визнаю, що маю потребу. А це нестерпно! – Ненсі МакВільямс

У терапії це проявляється як глибока складність назвати свої емоційні потреби. Прості фрази на кшталт: «Мені потрібно, щоб ти був поруч» викликають паніку або агресію. Людина воліє залишитись у позиції: «Ти мене зрадив!», аніж сказати: «Ти мені потрібен».

Життя без вибачень і подяк

Одні з найболючіших моментів у житті людей із нарцисичним функціонуванням – це нездатність щиро вибачитися або дякувати. Бо ці дії вимагають визнати залежність. А вона ж нестерпна!

Тому вибачення часто виглядають як жести: подарунок, вечеря, комплімент. Без слів і контакту.

Це не про брак виховання, а про невміння визнати свою недосконалість. Людина не може сказати «так, це моя провина», бо це руйнує всю конструкцію фальшивого, ідеального Я.

В цілому емоційний спектр залишається обмеженим: у таких людей слабко розвинуті здатності до суму, жалю, горювання. Їхні домінантні почуття – сором, заздрість і гнів.

Союз, приречений на колапс: нарцис і межова особистість

Парадоксально, але люди з межовою організацією особистості часто вступають у стосунки з нарцисами. Одні хочуть заповнення. Інші – віддзеркалення.

Межова особистість хоче бути заповнена. Нарцис – визнаним. Один обожнює іншого, інший вимагає обожнювання. Це союз, приречений на колапс. – Ненсі МакВільямс

Як працює психотерапія з нарцисичною організацією

Робота з нарцисичною організацією непроста й тривала.

Найглибша терапевтична задача — не зняти броню нарцисичного захисту, а побути поруч із тим, хто зростає під нею, поки людина сама буде готова її зняти. Побути не обʼєктом його захоплення, не віддзеркаленням, а стабільною присутністю.

МакВільямс говорить про дві основні терапевтичні парадигми. Одна – повернення до нормального розвитку, який зупинився. Друга – поступова деконструкція механізмів захисту, щоб дістатись до болю, сорому, заздрості.

У будь-якому випадку, головне – це автентичність терапевта. Неможливо провести цю роботу за протоколом, потрібен живий контакт. Потрібна інша людина, яка буде достатньо стабільною, щоб витримати ідеалізацію, знецінення, обурення – і зрештою залишитися поруч. І лише з цього автентичного контакту може початись шлях до справжнього себе.

Терапевт має бути повністю справжнім. Неможливо робити ефективну психотерапію, застосовуючи до кожного одну формулу. – Ненсі МакВільямс

Замість висновку

Нарцис – це не образливе прізвисько, а крик внутрішньої порожнечі. Люди з такою організацією не винні в тому, як були зібрані їх психіки. А от відповідальність за свою трансформацію – уже їх.

І саме психотерапія може стати тим простором, де вперше буде не потрібно доводити свою цінність. Бо ти цінний не через враження, а як людина, що вже просто є.

Якщо в цьому тексті ви побачили себе – з гнівом, з онімінням, із сумнівом, з опором «ні-ні-ні, це не я» – ви не самі. Терапія може стати тим безпечним простором, де нарешті не треба тримати обличчя. Де важливо не те, як ви виглядаєте, а те, як ви є.

І якщо поруч із вами хтось, хто проявляє нарцисичні риси, – це теж непроста історія, але з вашим досвідом можна (і треба) працювати.

На qui.help ви можете обрати свого психотерапевта для глибокої, чесної роботи з повагою до вашої унікальної історії та особистості. Поруч із вами можуть бути ті, хто витримає ваш сором, біль, злість, розчарування, потребу в близькості – і залишаться. Не ідеальні, але справжні.