Олено, ви пишете, що не можете пробачити собі те, як пройшли перші місяці життя доньки. Зараз ви вже знаєте, як хотіли б прожити цей час, що хотіли б зберегти. І від цього, мабуть, ще болючіше, бо повернутися туди вже неможливо.
Ви пишете: "Я власними руками втратила найцінніші спогади". У цій фразі дуже багато провини. Але тоді у вас була післяпологова депресія. Зараз ви дивитеся на той час вже інакше і бачите, скільки всього можна було б зробити по іншому. А тоді у вас могло просто не бути на це сил.
Щось із того часу справді неможливо повернути. Але це не означає, що ви втратили своє материнство чи стосунки з донькою. Вони продовжуються.
Те, що ви описуєте, може бути пов’язане з депресивним станом. Але за одним дописом неможливо сказати, чи це прояв депресії або іншого розладу. Ви пишете, що вже пів року працюєте в КПТ і три місяці приймаєте антидепресанти, але жаль не проходить. Про це варто поговорити і з фахівцем, з яким ви працюєте, і з лікарем, який призначив антидепресанти.
І, можливо, разом із жалем за тим, що вже неможливо повернути, залишається ще й те, що ви досі не можете пробачити собі ту себе, якою ви були в перші місяці після народження доньки.
Те, що зараз цей жаль здається таким сильним і нескінченним, ще не означає, що він залишиться з вами назавжди.
