Мені здається, тут важливо розділити кілька речей.
Так, психотерапевт — це людина, яка вислуховує і підтримує. Але, на мій погляд, цим психотерапія далеко не вичерпується.
Перше — це погляд збоку. Ми можемо багато про себе думати, аналізувати, читати психологічну літературу і навіть дуже добре розуміти, що з нами відбувається. Але саморефлексія має свої межі: людина не може повністю вийти за межі власної системи сприйняття і побачити себе ззовні.
Тому психотерапевт у певному сенсі стає додатковим дзеркалом — таким, яке може показати те, чого ми самі не помічаємо. Як спину між лопатками: самі ми її не бачимо, яким би уважним не був наш погляд.
Друге — психотерапія не обов'язково про поради й нові техніки.
З вашого опису складається враження, що інформації у вас уже дуже багато: ви знаєте про планування, режим, цілі, різні психологічні техніки, розумієте свою ситуацію і бачите, що саме вам заважає.
Але знати що робити і мати можливість це зробити - не одне й те саме .
Іноді між «я розумію, що мені потрібно зробити» і «я можу це зробити» є величезна прірва. І от саме її можна досліджувати в терапії: що відбувається в момент, коли треба почати? Чому зусилля викликають негативну реакцію? Що заважає продовжувати?
Тобто питання може бути вже не яку ще техніку мені спробувати?, в що заважає мені скористатись тим що я вже знаю.
Бажаю вам знайти саме свого терапевта, з яким це дослідження буде можливим і справді корисним.
