Психоаналіз змінив не лише моє розуміння себе, а й саму оптику, крізь яку я на себе дивлюся. Це схоже на можливість заново виростити ті частини себе, яким колись бракувало теплого, уважного й доброзичливого погляду. Погляду, під яким не потрібно ставати «кращою версією себе», випереджати інших або заслуговувати на любов своїми досягненнями. Натомість можна почати помічати й цінувати власну силу, ритм, здібності та спосіб бути у світі.
Довгий час моєю силою була здатність упоратися, витримати, зібратися і зробити більше, ніж від мене очікували. Можна безліч разів говорити життю: «Я стягну», намагатися вразити, довести свою спроможність і справді багато чого досягати. Але психоаналіз допоміг мені побачити, що постійно «стягувати» ще не означає жити. Іноді за цією силою ховається неможливість зупинитися, відчути власні межі й запитати себе, чого насправді хочу саме я.
Власний аналіз навчив мене залишатися в контакті зі своєю вразливістю і не сприймати її як протилежність силі. Навпаки, що менше ресурсів я витрачаю на внутрішній захист, самокритику та спроби відповідати чужим очікуванням, то більше в мені з’являється живої сили, свободи та здатності діяти від себе. Поступово зникає потреба підтримувати певний образ, а на її місці формується опора на власні почуття, бажання й цінності.
Психоаналіз також навчив мене витримувати невизначеність, не поспішати з простими відповідями та ставитися до своїх суперечностей і помилок не як до вироку, а як до матеріалу для пізнання. Я стала уважнішою до того, що відбувається всередині мене, і водночас вільнішою у тому, як хочу будувати своє життя. Для мене ця зміна полягає не в тому, що я нарешті стала «правильною», а в тому, що мені дедалі менше потрібно відмовлятися від себе, щоб почуватися достатньою.