Я не знаю , що тут написати. Мабуть, потрібна допомога
Відчуваю апатію, вигорання, тривожність, немає сил щось зробити, але знаю , що мушу ( є дитина), тому й роблю
Немає бажання щось зробити для себе
Постійний стрес, втома, приплив негативних думок.
Одним словом, знаю, що мені погано і не знаю як це виправити.
Виговоритись немає кому, не хочуть слухати і засуджують, постійно « ти себе накручуєш, придумуєш» і тд.
Та і не знаю , що розказувати(
Як собі допомогти?🥺
Відповіді
7Здравствуйте, София!
Предложу Вам прочитать мою статью, которая, возможно, не совсем описывает Вашу ситуацию, но мой подход - "Конструктивная терапия", коротко там изложен.
А проблема Ваша, в основном в отсутствии продуманных целей и смысла. Но это тоже поправимо! Нужно поработать с целеполаганием, нарисовать перспективы и наметить серию промежуточных целей. А потом постепенно но планомерно к ним идти! Почитайте, будет интересно и полезно: https://www.qui.help/ru/blog/pochemu-voznykaiut-nochnye-koshmary-y-kak-ot-nykh-yzbavytsia
В любом случае, успехов Вам!
Вітаю Софіє
Ти живеш у режимі «мушу», бо є дитина і відповідальність, але ресурсу майже немає.
Тривога тримає в напрузі, апатія забирає бажання, а коли ще й знецінюють — стає зовсім важко.
З тобою нічого не зламано.
Це не лінь і не слабкість. Це нервова система, яка довго працює на межі.
Що може реально допомогти:
• Мінімум замість максимуму.
Не ідеально — а трохи: 10 предметів, 2 хв на повітрі, 5 присідань. Це вже сигнал мозку «я можу».
• 3 цеглинки на день:
тіло (їжа/вода/сон) + 1 маленька справа + 1 контакт. Все інше — бонус.
• Старт на 10 хв.
Таймер. «Я не зобов’язана закінчити, я зобов’язана почати». Після — можна зупинитись без провини.
• Світло і трохи руху.
Навіть біля вікна + 5–10 хв ходи — зменшує туман.
• Їжа без ідеалу.
Просто не голодувати: щось білкове, тепле і просте.
• Після 21:00 не вір думкам.
Ніяких рішень. Тільки «дожити до ранку».
• Одна турбота на 5%.
Не «полюби себе», а помити обличчя, перевдягтись, написати одній людині.
• Контакт без розмов.
Просто бути серед людей або смс: «Мені важко. Побудь на зв’язку».
Ти не зламана.
Тобі зараз потрібна підтримка, а не пояснення.
Якщо апатія й тривога тривають тижнями — це достатня причина звернутися по професійну допомогу.
Твоя задача зараз — не блищати, а зберегти себе і базову стабільність.
Вітаю, Софія. Дуже співчуваю вашому стану. Як я розумію Ви досить молода жінка, мати досить маленької дитини. Іноді так буває, що тривале емоційне та фізичне навантаження, відповідальність за дитину, постійний стрес визивають стани які Ви описуєте. Дійсно важко постійно витримувати «ти ж мати, ти повинна», коли не вистачає тілесного та емоційного перепочинку. Можливо є ще обставини, про які Ви не пишете. В такой ситуації і тіло і психіка включають анестезію, відключають бажання. Дійсно важливо розуміти чи це депресивний стан, чи вигорання і втома. Виправити можна все! І депресію і втому. Важливо почати. Звичайно краще звернутися до спеціаліста, якщо є така можливість. Якщо такої можливості зараз немає- спробуйте кожного дня виділити час ( хвилин 15-20 спочатку) на те що раніше Вас радувало, було для Вас приємно, навіть, якщо зараз ніби нічого не хочеться. Нагадайте собі про речі, які раніше були в радість. Навіть якщо воно зараз і не відчувається як раніше. Хочаб 5 хвилин щодня робіть приємні фізични вправи. Це називається поведінкова активація, вона необхідна щоб запустити процес відновлення. Коли накривають негативні думки- виписуйте їх в зошит. Якщо зовсім не вистачає сил- краще до спеціаліста.
Щодо близьких які ніби не розуміють, ще й засуджують- іноді люди так говорять щоб захиститись від того що не можуть зрозуміти. Тобто вони можливо не знецінюють Вас та ваш стан, вони не розуміють як Вас підтримати. Спробуйте прямо говорити, що Вам зараз потрібно: посидь з дитиною, мені потрібно пройтись; зроби мені чай будь ласка, допоможи з тим чи іншим.
Якщо буде бажання-звертайтесь.
Вітаю, Софія. Я можу припустити деяку гіпотезу, Схоже, що є почуття розчарування, ніби в житті щось склалося не так, як очікувалося, і це дуже важливий і цінний період, який при повному його усвідомленні та проживанні може вивести вас на новий рівень вашої психічної сили та ресурсів.
Софіє, те, що ви описуєте-це симптоми емоцйного вигоряння. Можливо, депресивний стан. А те, що оточуючі знецінюють ваші переживання, може додавати почуття самотності та провини. Це важко і я щиро вам співчуваю.
Приєднуюсь до колег і не буду повторюватись, але моя проста рекомендація, яка тут не звучала - звернутись до психіатра для діагностики. Це важливо. Це піклування про себе, бо вашій дитині потрібна спокійна і задоволена мама. Правильно підібране лікування за кілька тижнів полегшить ваш стан. Після цього, коли рівень тривоги і апатії стане нижчим і з'являться сили жити, можна буде доєднати роботу з психологом, фізичні навантаження, тощо.
Також, мені вважається важливим сказати, що ви не одна в цьому стані, це не соромно. У нього є назва. І він піддається корекції.
Бажаю вам сил, Софіє)
Вітаю, Софіє. Ви наважилися і написали тут — це сміливий та важливий крок.
Тема материнського вигорання актуальна для багатьох жінок (ні в якому разі не знецінюю, а хочу наголосити, що Ви тут не одинокі). Робота мами дуже непроста і вимагає багато сил та ресурсу.
Якщо якийсь час жити лише з «треба», психіка переходить у режим виживання. А в ньому:
— згасає бажання і радість;
— тіло постійно в напрузі;
— думки стають важкими й негативними;
— немає сил на те, що колись допомагало, та воно вже й не працює.
Апатія, тривога й виснаження — це те, як тіло й психіка сигналізують, щоб на них звернули увагу. Якщо ці сигнали тривають понад два тижні, тут справді може знадобитися професійна підтримка.
Що Ви зараз можете зробити для себе (поступово, крок за кроком):
Знизити планку. Якщо зараз у Вас виходить робити лише мінімум для себе і дитини — цього достатньо на теперішньому етапі. Не вимагайте від себе більше, ніж є сил.
Дозволити собі «не хотіти». Іноді корисно просто виписати все, що не хочеться робити, — без спроб одразу це змінити. Парадоксально, але саме з цього поступово може з’явитися маленьке «хочу»: посидіти в тиші, випити кави в кав’ярні. Важливо помічати ці імпульси та, за можливості, реалізовувати їх.
Турбота про тіло. Маленька зарядка, руханка (можливо, разом з дитиною). Повільна прогулянка. Усвідомлене дихання (є додатки, з якими можна дихати разом).
Ведення щоденника. По можливості щодня виділяти 5–10 хвилин, щоб виписати все, що крутиться в голові. Це допомагає зменшити тривожність і не носити весь цей тягар усередині.
Дякую, що проявилися і поділилися своїм станом. З нього можна виходити — не через силу, а через підтримку.
Вітаю, Софія. Розуміння того, що Вам потрібна допомога, це перший крок. Перші кроки завжди важкі. Як дитина, яка починає вчитися ходити, так і дорослі, які, мабуть вперше просять про допомогу, роблять надзусилля на своєму шляху. Іноді дійсно важливо просто бути почутою.
Ви піднімаєте доволі глибокі теми. Немає бажання щось робити для себе, приплив негативних думок і т.д.
Якщо ви ще не були у психолога, можливо дати собі дозвіл спробувати? І тоді, коли ви будете почутою, стане трохи легше і більш зрозуміло, куди рухатись далі.