Чому я не можу почати діяти? 11 причин

Душа, що не має заздалегідь установленої мети, прирікає себе на загибель, адже, як кажуть, хто всюди — той ніде. – М. Монтень

Досить часто, прийнявши рішення щось зробити, ми зупиняємося на етапі прийняття рішення, далі абсолютно нічого не вживаючи для втілення його в життя.

Багатьом добре знайома ситуація, коли ми обіцяємо з понеділка почати нове життя: кинути курити, почати займатися спортом, раніше вставати…

Однак минає понеділок, за ним наступний, настає новий місяць, Новий рік, а нове життя так і не починається. Чому ж ми не можемо зрушити з місця?

1. Відчуття причетності до дії

Однією з причин є відчуття причетності до дії, що з’являється після прийняття рішення щось зробити.

Прийняте рішення дає відчуття початку руху в бажаному напрямку. Прийняв рішення — і вже ніби зрушив з мертвої точки, отже, тимчасово можна заспокоїтися. Справді, чого хвилюватися, адже ти вже рухаєшся, вже працюєш над змінами.

А раз так, значить, поступово все владнається. Можна призупинитися, і далі все збудеться само, без нашої безпосередньої участі.

Можна зайнятися поточними важливими справами, спрямовуючи енергію в інше русло. Така поведінка трапляється дуже часто.

Чи можна назвати це помилкою? Ні, це не помилка, це стан душі.

Працюючи в напрямку боротьби з такою поведінкою, потрібно розуміти, що дією, рухом уперед є тільки фізично виконана дія.

Безперечно, до дій можна віднести й психічні процеси, що передують фізичним діям, такі як оцінка, обмірковування, планування, проживання пов’язаних із ними емоцій. Однак їх можна назвати дією лише за порівняно недовгого проміжку часу, на це відведеного, умовно — один місяць.

2. Страхи

Негативних змін

Важливим чинником, що заважає діяти в бажаному напрямку, є страх. Він з’являється, коли інтенсивність емоції страху від очікування можливих негативних змін у результаті дій (аби чого не вийшло?) перевищує інтенсивність імовірних позитивних емоційних переживань від очікуваного результату.

Тоді, лякаючись, людина не здійснює фізичних дій для досягнення бажаного. Якщо страх виражений, у деяких випадках людина відмовляється від бажаного, переконуючи себе в неприйнятності своїх прагнень із різних причин: з погляду відсутності користі для суспільства, близьких або для себе самого.

Негативних емоцій

Людина, звикла до емоційно комфортного існування, не любить отримувати негативні емоції. Не те щоб їх любив отримувати хтось, але люди, звиклі до комфорту, не дуже хочуть виходити в зону ризику навіть заради отримання бажаного.

Острах отримати негативні емоції в процесі дій для таких людей стає непереборною перешкодою. Виявляється, простіше відмовитися від бажань уже на етапі їх зародження, ніж засмутитися, коли щось не вийде.

Страх погіршення ситуації

Спочатку народжуються бажання. Бажання формують образ і породжують прагнення. Прагнення приводять до дій. Дії змінюють ситуацію навколо нас. Оскільки практично завжди будь-які наші дії відбиваються на інших, є ризик, що наші вчинки не сподобаються, і ми зіткнемося з протидією.

Не завжди можливий компроміс. Інколи можна зіткнутися навіть з агресією, що неприємно, з чим неминуче доведеться розбиратися: погоджуватися і приймати або активно протистояти. Припущення про можливу агресивну протидію відлякують і змушують затримати виконання дій.

Страх неправильності шляху

Людина, що недостатньо добре знає себе, має низьку самооцінку і недостатній внутрішній ресурс, майже завжди в процесі вибору відчуває страх помилитися, почати рухатися в неправильному напрямку.

Часто така ситуація є наслідком авторитарного виховання в сім’ї, коли батьки сварять і карають за будь-які провини, будь-які помилки, вимагають безумовної слухняності й винятково правильних, з їхньої точки зору, вчинків.

Такі діти звикають нічого не робити самостійно, побоюючись зробити неправильно.

Але навіть ставши дорослими, багато хто так і не приходить до розуміння, що дуже складно заздалегідь врахувати всі нюанси на шляху досягнення бажаного.

Людина — істота, що діє не за програмою. Саме це дозволяє мати величезну варіативність учинків, що дає конкурентну перевагу не лише перед іншими людьми, а й перед іншими видами в біологічному розумінні. Тому поява помилок неминуча і є абсолютно нормальним закономірним процесом.

Боятися потрібно не помилок, а прагнення їх повторювати. Тому, якщо ви відчуваєте страх зробити не так через неправильний вибір, що викликає відчуття недоцільності навіть лише спроб щось зробити, згадайте, що головним є не страх, а образ бажаного і ваше прагнення його досягти.

Більше того, невдача на обраному варіанті шляху дасть вам досвід, якого немає у багатьох, і який допоможе під час наступної спроби.

Страх змін

Існуюча ситуація, хай і не влаштовує людину цілком і повністю, все ж перебуває в певній рівновазі, що дає суб’єктивне відчуття певної стабільності, своєю чергою викликаючи відносне почуття впевненості в завтрашньому дні.

Будь-яка ваша дія може похитнути рівновагу, зменшивши ступінь такої впевненості. Тобто бажання змін може бути, але за наявності найменшого ризику зменшення впевненості в завтрашньому дні дій не буде.

Острах взяти відповідальність за своє життя переважить, адже змінившись, навряд чи вдасться повернутися в блаженний стан плода в утробі. Але якщо ти сам не народишся, життя народить тебе, живим чи мертвим. Обирай.

Страх досягти мети

Досягнення мети веде до зміни життя, виходу його зі звичного русла з можливим виникненням відчуття втрати того, що маєш зараз. Ми сподіваємося на краще, але заздалегідь не завжди можна бути однозначно впевненими, що досягнута мета принесе тільки хороші зміни.

Досягаючи успіху, ми змінюємося, коли ми стаємо, як нам здається, кращими, близькі люди не завжди задоволені. Ми можемо віддалитися від своєї компанії і навіть її втратити. Ми можемо втратити сім’ю або посваритися з найближчими друзями та подругами.

А як буде далі? Чи зможемо ми знайти втрачене на новому рівні буття? Гарантій немає. І тому страх, досягши мети, втратити те, що маєш, утримує від дій міцніше за найбільший важкий якір.

Ірраціональний страх

Страх може бути ірраціональним, коли причина його виникнення чітко не усвідомлюється. У цьому разі над ним потрібно працювати, докопуючись до причин, щоб оголосити їм війну і або за допомогою інформації та розуміння, або за допомогою спеціальних вправ позбавлятися його.

3. Розмір мети менший за розмір сумнівів

Зазвичай у думках людини кожен об’єкт або образ, кожне бажання і думка мають певну умоглядну величину. Бажання, що призводить до формування мети, також має певний розмір. Противагою бажанню виступають сумніви.

У разі перевищення в думках відносного розміру образу бажання-мети над розміром сумнівів з’являтиметься стимул до здійснення дій для її досягнення.

Відносний розмір цих образів може визначити тільки сама людина. Для іншого відносні розміри, важливість образів і сумнівів можуть бути зовсім іншими. Для візуалізації образів і роботи з ними можна використовувати методи арттерапії з малюванням образів бажань, цілей і сумнівів.

4. Підміна бажання метою

Наше виховання з самого дитинства дуже часто змушує забороняти собі відчувати свої бажання, оскільки чинити потрібно так, як треба, а не так, як хочеться. І тоді зникає сенс бажати, а значить зникає сенс відчувати й розуміти свої бажання.

Такими, як хочеться, бути не можна, тому що це не сподобається уявленням наших батьків про те, якою має бути добра дитина. Це не добре і не погано, це процес виховання, що допомагає формувати орієнтири для життя: що добре і що погано, що можна робити, а чого краще уникати тощо.

Але інколи постійна заборона собі бажати формує настільки сильний патерн робити тільки те, що треба, що в дорослому віці свої почуття й бажання розпізнати стає неможливо.

Життя передбачає дії — рухи думок і тіла для задоволення потреб, що народжують цілі. Якщо при цьому не відчувати свої бажання, цілі формуватимуться, хоч і на основі потреб, але з ретельною їх корекцією, виходячи з уявлень про життя, громадської думки, реклами, рекомендацій близьких. Тобто вони будуть не зовсім своїми, частково чужими і від того не викликатимуть бажання їх втілювати.

Тоді виходить, що й що робити відомо, ясно, зрозуміло, і робити цього зовсім не хочеться, адже в глибині душі ми розуміємо, що такі цілі не істинно наші.

5. Думка оточення

Гадаю, багатьом знайома фраза, доволі часто вживана серед жителів України: «А що люди скажуть?»

Вона виразно свідчить про готовність людини коригувати свої дії відповідно до думки оточення. Як же так виходить? Чому ми не можемо прямо йти до мети, а змушені постійно озиратися, хто і як реагує на наші дії, підтримує, схвалює чи, навпаки, засуджує?

Первинно така поведінка, найімовірніше, сформувалася за часів життя людей у первісному людському суспільстві, коли значну роль відігравали стадні елементи поведінки. Спільні дії для полювання і захисту дозволяли значно ефективніше протистояти хижакам, добувати їжу і захищати членів общини від небезпек. Тривалість життя була не такою великою, тому в моменти ухвалення рішень логічно було прислухатися до думки тих, хто вже займався схожою справою, перейняти його досвід.

Сьогодні ми живемо значно довше, і кожен напрацьовує свій досвід з урахуванням різноманіття життєвих ситуацій. Важливість вчитися на знаннях і досвіді попередніх поколінь, а також людей, що займаються схожою діяльністю, не заперечується.

Однак в сучасних умовах накопичення людством гігантської кількості знань, які абсолютно нереально знати одній людині навіть у вузькій сфері, те, що знаєте й хочете застосувати в житті ви, цілком можливо, зовсім незнайоме тому, на чию думку ви намагаєтеся спертися і чиєї думки ви готові дотримуватися.

Тому, коли вам спадає на думку «А що люди скажуть?», замисліться, чи так це важливо? Чи справді вам так важлива думка саме цих людей?

Хоча, до речі, орієнтація в прийнятті рішень і в діях на іншу людину можлива ще й у тому випадку, якщо хочеться перекласти відповідальність зі своїх крихких плеч на чиїсь інші і мати внутрішнє виправдання для себе на випадок невдачі. Якщо це про вас, значить, ви просто не подорослішали і ще все попереду.

6. Прийняття своєї соціальної ролі

Кожен із нас народився в певній сім’ї, отримав певне виховання і займає якесь місце в соціальній ієрархії. Деякі люди настільки вживаються у свій образ, що навіть якщо є невдоволення, воно приймається як належне. Вже відчувши бажання, намітивши цілі і запланувавши шлях досягнення, раптом приходить розуміння, що нічого цього не потрібно. Ви думаєте: «Від добра добра не шукають».

Те, чим ви розпоряджаєтеся сьогодні, — дано вам богом і людьми за наявними здібностями, і не вам це змінювати. В уявленні багатьох людині судилося бути тим, ким визначено вищими силами, це карма, що йде по роду з глибини віків, ніхто не зміг її змінити і не зможе, поки вона не буде відпрацьована на цьому і на тому світі потрібною кількістю роботи, яка визначається не людиною, а богом.

Інколи в це вірять, інколи це слугує виправданням бездіяльності.

7. Невіра у свої сили

Переважно ця причина відсутності дій є наслідком вибору неспівмірної з нашими силами мети. Або ж ми взагалі не віримо в нашу здатність чогось досягти, бо недостойні обраної мети.

Отже, в думках є якір — досягти цікавої мети може хтось інший: сильніший, розумніший, достойніший, але тільки не ми. Це може бути, наприклад, близька людина, наша дитина, колеги на роботі тощо.

8. Задоволеність поточною ситуацією

Звісно ж, одну з центральних ролей відіграє задоволеність поточною ситуацією. Щоб ми собі не думали, що б ми собі не планували, як би ми не прагнули змінити своє життя, але якщо задоволеність поточною ситуацією більша за будь-які наші бажання — ми ніколи не зрушимо з місця.

9. Прагнення до ідеалу

Багатьох із нас змалечку вчать не робити помилок, хоча це нереально. Проте не помилятися вважається правильним.

Того, хто не робить помилок, вважають успішним, професійним, ставлять у приклад іншим. Таке виховання спонукає нас під час пошуку розв’язання майже будь-якого завдання шукати найкращий варіант, який приведе до найкращого результату, за який не буде соромно і який приймуть усі, який з часом не здаватиметься помилкою.

Так виникає перфекціонізм.

Якщо ми йому піддаємося, страх зробити помилку зупиняє наші дії. Але при цьому ніхто не замислюється над тим, що успішна людина, яка не допускає помилок, просто вміло їх приховує.

Якщо ми будемо прагнути зробити все тільки якнайкраще, ми серйозно ризикуємо ніколи не зробити заплановане.

10. Брак інформації

Наступна причина, що зупиняє наші дії, — це питання розуміння, яким шляхом потрібно йти до мети, як саме діяти, щоб бажання здійснилося.

Якщо людині не видно дороги між нинішнім станом і бажанням — вона нічого не зможе досягти просто тому, що не знатиме, куди їй іти, що саме робити, у якій послідовності, з ким вести перемовини, де брати гроші і як їх правильно витрачати. Буде незрозуміло, які ставити проміжні цілі й завдання, як розробити стратегію і тактику, щоб досягти бажаного.

Тому після того, як вдалося дозволити собі бажати, після формування мети, потрібно зрозуміти і ухвалити рішення, як рухатися. Для цього потрібна інформація. Тобто вчитися, отримувати знання з цікавої тематики, що допомагають приймати рішення і шукати шляхи втілення бажаного, корисно не лише з погляду підвищення рівня ерудиції, а й для розширення вікна можливостей у зароблянні грошей.

Отримавши інформацію, спочатку подумки оформити, оцінити шлях, а потім написати на папері план дій.

11. Відчуття довгого життя

Поки ми молоді, здається, все життя ще попереду, ще все можна зробити, досягти, виконати. Питання заробітку, квартири, одруження відкладаються на потім, тому що здається, попереду ще дуже багато часу.

Це хибне відчуття. Життя мине набагато швидше, ніж здається.

Більше того, людське життя досить крихке, хоча про таке думати не хочеться, як не хочеться й приймати. Зазвичай такі думки прийнято гнати від себе, особливо в молодшому віці, і це нормально.

Тільки прийміть, будь ласка, до відома, що діяти потрібно зараз. Завтра може бути пізно.

Розібратися, що зупиняє вас, можна з психологом

Ознайомившись із наведеним списком, легше зрозуміти, що саме гальмує нас на шляху до формування бажань і досягнення цілей, що заважає діяти, навіть якщо є бажання.

Розуміння буде ключем для роздумів над змінами самостійно або разом із психологом.