Перфекціонізм: коли ідеальність стає розчаруванням.

Перфекціонізм – це надмірне бажання бути ідеальним, відчуття, що лише бездоганність прийнятна. Прокрастинація, в свою чергу, є відкладанням важливих справ, обумовлене страхом не відповісти високим вимогам. Обидва цих явища є взаємопов’язаними та взаємопідсилюючими. Згадаймо, як наші матері порівнювали нас з іншими дітьми. “Дивись, яка та дівчинка слухняна, чому ти не можеш бути такою ж самою?” або ж «вона завжди отримує гарні оцінки, чому ти не можеш бути як вона?” Відповідаючи на ці вимоги, ми вчимося ставити високі стандарти для себе, боятися помилок та відкладати завдання, які можуть викликати невдачу. Ця травма переноситься в доросле життя, примушуючи нас нав’язувати ці самі високі вимоги до інших. Ми відкладаємо пошуки партнера, чекаючи ідеального принца або принцеси, втрачаючи можливість встановити глибокі, значущі взаємини. Ми чекаємо, поки омріяна робота не впаде нам у руки, відмовляючись від менш ідеальних, але реальних можливостей. Проте вартість такого життя висока. Ми позбавляємо себе можливості проживати власне життя, ставати справжньою людиною, досвідчувати наших власних успіхів та помилок. Ми позбавляємо себе можливості відчувати радість від досягнень та навчитися з наших власних провалів. Так, помилки можуть бути болісними, але вони також є невід’ємною частиною життя. Вони дають нам можливість вчиться, розвиватися та ставати сильнішими. Помилки – це знак того, що ми намагаємося, що ми не боїмося ризику, що ми живемо повноцінним життям. Тому запропонуймо собі перестати чекати “ідеального” моменту, “ідеального” партнера, “ідеальної” роботи. Хай життя буде неідеальним, але воно буде вашим, сповненим досвіду, радості, любові та, так, помилок. Тільки так ми зможемо пережити своє життя повною мірою.

Перфекціонізм, нерідко, веде до прокрастинації, адже людина боїться зробити помилку, відчуває стрес і тривогу від думки про недосяжність ідеалу. Особа може відкладати початок завдання, доки вона не може гарантувати “ідеальний” результат. У цьому контексті, прокрастинація є способом справляння з цією тривогою. Вона стає формою самооборони, яка допомагає уникнути болю від неуспіху.
 

Така поведінка не лише затримує нас від досягнення цілей, але й викривлює наше сприйняття себе та світу навколо. Прокрастинація – це спосіб уникнення болю. Наші болі глибоко всередині, вони злиті з нашими почуттями: страхом, образою, почуттям провини або розчарування в собі. Щоразу, коли ми подумки відкладаємо дію, ми заявляємо протест на зустрічі з неприємними почуттям.  

Наша раціональна частина здатна це побачити, тому ми маскуємо прокрастинацію з різними штуками, на кшталт: не хочеться, колись, втомилася, не впевнена, не в потоці… Тому що прямо визнати, що я не почала писати книгу, тому що мені страшно опинитися в безглуздому становищі і відчути себе нецікавою, нестерпно. Звичайно, якщо у мене борги чи проблеми з грошима, я не хочу щоразу потрапляти до тями сорому і безпорадності. Я просто якомога рідше буду дивитись баланс на рахунку і менше думати про можливі рішення. При цьому я продовжуватиму фоново турбуватися і засмучуватися.Якщо я боюся зустрічатись із самотністю, я не піду на зустріч із друзями. Адже там я можу відчути свою самотність ще сильніше.  Якщо я впевнена. шо не можу досягти своєї мети ні в чому (що я нікчемна), я навіть і не намагатимуся знайти нову роботу. Тому що г реальний ризик переконатися, що я маю рацію.я дуже боюся, що не переживу своєї зустрічі з собою. 3і своїм болем. Я можy від цього померти! Тому я краще займу себе тим, що дасть мені тимчасове заспокоєння:прибирання,соціальні мережі, порожня розмова по телефону, перегляд серіалів.  

Прокрастинація як відгук на страх .Обидва ці сценарії мають одну спільну рису: прокрастинацію, як реакцію на страх. дехто прокрастинуй через страх не досягти свого власного ідеалу, а інші через страх зробити помилку та зазнати критики. Прокрастинація тyт виступає як механізм захисту, що допомагає уникнути негативних емоцій, зв’язаних зі страхом невдачі або критики. Втім, це не  ефективний спосіб впорядкування роботи та життя, оскільки він лише посилює стрес та відчуття провини, що приводить до ще більшої прокрастинації. Вихід: розуміння та робота над страхами можуть допомогти зрозуміти, як їх ранній досвід вплинув на їхні ставлення до роботи та продуктивності. Це вимагає праці над своїми страхами, прийняття своєї недосконалості та змінення своєї перспективи на помилки, як на можливості для навчання, а не як на провали. 

Перфекціонізм часто є наслідком нарцисичної травми. Це коли дитина виховується в обставинах, де їі повага і любов залежать від того, наскільки добре вона виконує певні задачі. Така дитина росте, думаючи, що  любов і прийняття залежать від того, наскільки досконало вона виконує свою po6ory.  

Коли ми вимагаємо від себе досконалості або відкладаємо життя на потім, ми позбавляємо себе цього потенціалу. Така поведінка позбавляє нас можливості жити повноцінним життям, відчувати радість і задоволення, досліджувати нове і навчатися на власних помилках. Вона обмежує нашу здатність бути справжніми, жити за своїми цінностями і відповідно до власного внутрішнього голосу. Це означає жити тут і зараз, діяти, навіть коли ми боїмося помилитися, і приймати себе, навіть коли ми не відповідаємо нашим власним високим вимогам.  

Пам’ятайте, досконалість – це ілюзія, і вона ніколи не принесе вам щастя. Щастя приходить тоді, коли ми приймаємо себе такими, які ми є, і живемо повноцінним життям, не відкладаючи його на потім.  

•Пам’ятайте, що процес самовідновлення може бути важким і довгим. Не соромтеся звергатись до професійного психолога або терапевта за допомогою.