Ось про себе писати мені завжди складно і сором'язливо. Саме писати. Але спробую.

Дуже люблю живі зустрічі, із почуттями, із запахами, з присутністю, зі сміхом чи плачем, чи чимось іншим. Вчитися на психолога я захотіла сама, ще у старшій школі. У міру навчання, розвитку практики мої уявлення про це досить сильно змінювалися. І навіть зараз ще до кінця не дооформилися. Останнім часом я дуже добре адаптувалася до невідомості та швидкої зміни правил чи можливостей. Це помітно полегшило моє життя з одного боку. З іншого боку - моєму, не колегіальному, оточенню стало досить незвичайно мене спостерігати і спілкуватися. Досить велику частину своєї першої практики я придбала працюючи в НДІ медреабілітації з дітьми з онкогематологічними захворюваннями (ремісії). На даний момент я працюю психологом у будинку дитини і маю приватну практику як гештальт-терапевт.

Особисто мене психотерапія врятувала багато разів. Вижити, коли переживаєш найбільше горе свого життя, відродитися, як Фенікс, на попилі свого минулого щасливого життя, не зійти з розуму, з дистанції, в вікно. Залишати те і тих, з ким вже неможливо, наважуватись на життя попри всі складнощі та тяжкі переживання, втратити частку себе і реабілітувати її, бо все в мені важливе. Бачити в людині людину, навіть скрізь свій біль, лють або будь-який інший стан. Відроджувати свої і своє. Бажання дихати, рухатись, бачити світ навколо, навіть якщо він не такий, як хотілось би. Нарощувати себе, шар за шаром, крок за кроком.