Цікаве питання. Мені видається, багато що залежить від контексту ситуації. Наприклад, якщо в людини помер хтось близький, і цієї людини більше немає, то це назавжди. Але її почуття і ставлення до цього факту, - це не назавжди. Дискусійним є питання щодо залежностей, оскільки напевно залежність як психічний механізм, все ж таки в тому чи іншому сенсі назавжди, а от спосіб обходитись з цим і почуватись відносно цього - змінюється. Моя оптика розгляду цього питання більше психоаналітична, ніж психологічна, і якщо так дивитись на речі, то люди унікальні і в ніякі вибірки чи статистичні дані не вписуються загалом, кожен субʼєкт знаходить своє сингулярне рішення в тих чи інших життєвих ситуаціях. Проте, напевно, існують і такі контексти, де пси-фахівець міг би стверджувати, що щось є тим, що є назавжди.
Горе потрібно «горювати». Скорботу проживати.