Я психотерапевт у гештальт-підході. Мій шлях у психології хоч і не легкий, але дуже цікавий та надихаючий.

Я на власному досвіді знаю, як буває непросто в процесі терапії і тому в моїй особі клієнт набуде опори та підтримки на шляху до змін.

Як фахівець, я опорна та дбайлива, підтримуюча та уважна. Вмію слухати та чути.

На одному з навчальних семінарів у нас була цікава вправа. З корзинки з різними предметами треба було вибрати якусь річ і подарувати її колезі з групи, при цьому пояснивши, як ця річ асоціюється з цією людиною.

Цукерка «Червоний мак» була подарунком від моєї колеги мені. І пояснила вона це так: «Ти нагадуєш мені квітку маку, - каже. - Один невірний порух і пелюстки осипляться». (Не дослівно, бо це було давно).

Її підтримав наш тренер. І привів метафору мене як Суничного дерева (це те дерево, яке отримує опіки, якщо доторкнутися до його стовбура).

Мені стало дуже тепло. Такого точно опису себе я ще не чула. Вони мене розуміли. І приймали такою. Це типу знайти свою «стаю», як би банально це не звучало.

Бо мої звичні характеристики - це «вона завжди у вас була такою дивною?», «не от мира сего», «в своем мире, на своей высоте», «будь нормальною», «а баба яга проти»… і можна далі продовжувати список. Знайомо?

Мені до болю так. Але ж я пишу вірші з 4 класу!!! Я апріорі не можу бути «нормальною»…

І тепер уже не хочу.

Але я так довго виборювала це право. Виборювала в себе… в основному.

Дозволити собі бути собою, не відповідати чиїмось планам і очікуванням, робити свої вибори і мати свої, нехай незрозумілі і криві, мрії…

І часом лишатися незрозумілою, незручною, непростою і навіть гордячкою. Але собою.

І вірною своєму серцю.

І коли дозволяєш собі бути, тоді й рани тебе не вбивають, покровоточать, та й заживають.

Та й починаєш бачити, що не всі тебе хочуть поранити. А частіш за все й навпаки.

А далі більше - що й сама можеш ранити. І теж боляче, і вчишся пробачати собі. І вчишся просити пробачення.

А десь - ще й стервом бути. Корисне вміння. І теж собі дозволяєш. І теж пробачаєш і приймаєш.

А як собі, то й іншим.

І світ стає більшим, ширшим і безпечнішим. І вдихаєш… глибше. І серце починає битися… палкіше!

Та й врешті-решт - друга назва Суничного дерева - Безсоромниця. Іронія правда?)

Такі зміни маю після регуулярної особистої психотерапії, якої маю 250+ годин. Також маюдосвід групової терапії, проходжу супервізії. Якщо підсумувати зовсім коротко, то психотерапія допомогла мені позбутися депресії, покращити стосунки з батьками, побудувати здорові відносини, зрозуміти свої особисті кордони і бажання, змінити якість життя, здобути нову професію, знайти роботу своєї мрії, але головне "повернуттися" до себе.