Мене звати Анна Григор’євська.

Я гештальт-терапевт, мама двох підлітків, жінка, яка пройшла власний шлях втрати й повернення до себе — і знаю, як це: жити ніби «нормально», але всередині відчувати порожнечу, втому й заплутаність.

Я в терапії з 2011 року. Сертифікована гештальт-терапевтка, членкиня Української спілки психотерапевтів та CTI.

У роботі поєдную гештальт-підхід із арт-терапією, тілесними практиками та емоційно-фокусованою терапією (EFT), щоб допомогти клієнту не просто “усвідомити”, а й прожити, відчути, змінити.

До мене приходять, коли:

🔸 у стосунках усе складно, але ще складніше — без них.

🔸 поруч є партнер, але немає відчуття близькості.

🔸 знову і знову повторюється один і той самий сценарій — а виходу не видно.

🔸 складно сказати, чого хочеться — тільки ясно, що «не так, як є».

🔸 є потреба щось змінити, але страшно втратити те, що тримає.

Мої клієнти часто на перехресті: у шлюбі, який більше не радує, у розлученні, яке ранить, або в етапі, коли не знаєш, як почати нові стосунки після втрати чи розчарування.

А ще буває, що криза приходить із віком — коли ти нібито досягла всього, що “треба”, а щастя не відчувається. І тоді хочеться чесно запитати: «А хто я тепер?», «Чого хочу я?», «Як бути з цим далі?»

Я створюю безпечний простір, у якому можна не тиснути на себе, не грати ролі й не виправдовуватися. Можна бути собою — розгубленою, втомленою, з болем чи злістю.

Бо саме звідти починається контакт із собою.

І з часом — рішення, ясність, нова якість життя.

Якщо тобі болить — значить, ти жива.

Якщо болить довго — значить, варто з цим бути не наодинці.

Запрошую тебе в терапію.

Терапія зі мною — це про довіру, повагу і щирість.

Я поруч, щоб підтримати тебе у пошуку себе, своїх відповідей і свого шляху.

Ми працюємо у твоєму темпі, з твоїми темами. Без осуду. З теплом і увагою.

Психотерапія не зробила мене ідеальною.

Вона повернула мені себе.

Я перестала бути суворим критиком сама до себе.

Навчилась бачити — не тільки свої досягнення, а й свою втому, біль, розгубленість.

І замість тікати — бути поруч із цим. Бути поруч із собою.

Я стала м’якшою до себе, чеснішою з іншими.

Навчилася зупинятись, слухати себе й не зраджувати своїх потреб заради чужого комфорту.

Поступово зник страх близькості — і з’явилася здатність бути в стосунках без втрати себе.

Це не був легкий шлях. Але завдяки йому я знаю: змінитися — можливо.

Відновити контакт із собою — реально.

І саме тому я сьогодні поруч із тими, хто шукає себе, вихід із внутрішнього хаосу, силу сказати «ні» і сміливість вибрати себе.

Ти можеш бути щасливою….якщо захочеш.

Фотографія, садівництво, подорожі