Я дуже люблю людей, і з самого дитинства мені було цікаво спостерігати за ними — за їхніми діями, вчинками, поведінкою. Мене завжди тягнуло зрозуміти: як вони мислять? Чому поводяться саме так? Що стоїть за цим? Мені подобалося ніби збирати пазл із їхніх реакцій, емоцій, рішень. Це і привело мене в соціологію — я просто не могла не вивчати людей. А ще трохи пізніше — в особисту терапію, яка стала поворотним моментом у моєму житті.
Я пішла туди з бажанням краще зрозуміти себе, зробити життя не просто «нормальним», а таким, що надихає. І в процесі я зрозуміла — я хочу ділитися цим з іншими. Допомагати. Підтримувати. Давати опору. Тому я і стала терапевтом.
Якщо чесно, я завжди була «тією дівчиною», яка постійно щось вивчає та аналізує. Щоденники, глибокі роздуми, рефлексія — це все я робила ще до того, як це стало мейнстрімом. І коли життя підкидало складні ситуації (а воно вміє це робити, правда ж?), я не шукала винних зовні, а питала себе: «Окей, а чого мене це вчить? Чому я зараз тут?» Такий підхід не раз рятував мене і допоміг пройти через серйозні штуки — аб’юзивні стосунки, домашнє насильство, булінг у школі, втрату близьких, вигорання, війна та еміграція, пошук себе і зміну роботи… разів десять.
Але я справилась. Збудувала самооцінку не на зубочистках, а на фундаменті. Побудувала особисті кордони та навчилась говорити «ні», знаходити кайф у роботі, подорожувати, здійснювати свої мрії, будувати теплі стосунки й просто жити на повну — без драм, але з драйвом.
Я у шлюбі 8 років. Та маю собаку, бігля на імʼя Тео.