Шкода є «точкою входу» в трикутнику Карпмана.

Я помічаю, що клієнти, які схильні будувати стосунки за принципом трикутника Карпмана, мають ряд подібних особливостей. У цій статті я хочу торкнутися почуття жалю до себе та свого партнера.

Клієнти в трикутнику Карпмана схильні плутати почуття, а особливо почуття жалю з любов’ю. Такі клієнти будують стосунки на основі жалю до свого партнера і, як наслідок, перетворюють його на жертву, а себе на рятувальника. В інші моменти, переживаючи жалість до себе і викликаючи провину з боку партнера, вони вже перетворюються на жертву, а партнера — на переслідувача.

Як правило, ці люди виховувалися в одній системі з дитинства. З дитинства вони поглинали, що жалість — це єдине відчуття, в якому вони добре ставляться до дитини: допомагають, підтримують, утішають тощо.

Як правило, система відносин у сім’ї, де виховувалась дитина, складала до нього конкретні вимоги. Створення умов для розвитку стресу (при якому дитині надається такий рівень труднощів, з якими вона здатна впоратися, навчаючись на шляху до чогось корисного) у такій сім’ї не відбувалося. Періоди непереборного стресу для дитини змінилися «теплою ванною» з боку батьків, викликаним почуттям жалю до дитини.

Перебування в трикутнику Карпмана викликає переживання різних почуттів у різних ролях і під час їх перемикання. Це було відчуття, що почуття, про яке рідко згадують психологи, однак я вважаю його «точкою входу» у відносини в трикутнику. Тому важливо допомогти клієнту навчитися розрізняти не тільки неприємні переживання, а й ідентифікувати таке почуття, як жалість і відрізнити його від любові, подяки чи співчуття.