Я жінка, яка має досвід багато не знати про себе. І досвід — поступово себе пізнавати.
У терапію я колись прийшла як клієнтка. Не тому, що хотіла стати психотерапевткою. А тому, що мені було складно. Я не дуже розуміла себе, свої почуття, свої стосунки з іншими людьми.
Я прийшла з болем, якому не було місця. І з самотністю, яка не зникала навіть у стосунках.
Дуже добре пам’ятаю це бажання, щоб хтось просто побув поруч. Не виправив. Не пояснив. Не сказав, як правильно. А допоміг поступово повернутися до себе.
Тому я залишилася в цій професії.
Мене цікавить людина — те, як ми будуємо стосунки, переживаємо втрати й зміни, шукаємо себе, вчимося бути ближчими до інших і до себе.
Працюю в гештальт-підході. Він мені близький своїм цілісним поглядом на людину. Ми не розглядаємо окремо симптом, проблему чи складність, а намагаємося побачити людину цілком — з її історією, стосунками, почуттями, тілесним досвідом, способами справлятися з труднощами та тим контекстом, у якому вона живе.
Мені подобається, що в цьому підході немає готових рецептів чи універсальних відповідей. Натомість є цікавість до того, як влаштована саме ця людина, що для неї важливо і як вона може знаходити власні опори.
Люблю бальні танці, книжки, хороші розмови і красу в повсякденних речах.
Вірю, що в терапії важливі не лише знання чи техніки. Важливі стосунки, в яких ми і поступово зцілюємось.