Де ховається щастя?

Де ховається щастя?

Є питання, які актуальні у певні моменти історії, є питання, які актуальні у всі часи. У час, коли відбувається наше протистояння із ворогом, його варварством та примітивізмом як психолог я б хотів підняти вічну тему людського щастя. Спробуємо зрозуміти, що не так у сприйнятті цього феномену і куди варто рухатися після нашої перемоги, яка неодмінно настане. В голові сучасної людини закріплено уявлення про те, що після отримання того, що я бажаю в еквіваленті якихось благ чи девідендів, я стану дійсно щасливим. Ця ідея розповсюджувалася у світі досить давно. Вона вийшла на свій пік після широкомасштабного залучення технологій PR (для збільшення попиту на різну продукцію не першої необхідності) та як наслідок зростання масового виробництва у ХХ ст. Зрозуміло, що ці міри були виправдані для виходу із глобальної кризи, безробіття та інших післявоєнних економічних наслідків. Втім у цій, як і в будь-якій іншій найадекватнішій мірі є побічні ефекти, з якими зустрілося вже наше покоління. Для сучасної людини побічні ефекти минулої політики виявляються в надмірному бажанні до накопичення благ та ресурсів, яких ми насправді не потребуємо для щастя, бо жодне благо чи ресурс не зробить нас щасливими, якщо ми не навчилися ними бути.

Тут мушу зауважити, що я дуже далекий від комунізму, якщо у вас виникло бажання запідозрити мене в цьому. Комунізм як і інші ідеології – це також історія про певний нібито «справедливий» перерозподіл благ та ресурсів. Справедливість неоднозначне поняття у філософії моралі і має під собою протилежні трактування, так само як і думки про його існування та всеохоплення, існування та обмежене охоплення або заперечення існування справедливості як такої.

Бачення людей на тему отримання благ змінювалося від християнського аскетизму (блага та задоволення бажань – це зло) до світоглядного бачення протестанта Жана Кальвіна «Наше збагачення – це справа, яка угодна Богу». І ця неоднозначність змусила людей ось уже кілька століть кидатися від однієї крайнощі до іншої.

Керуючись першим уявленням я вважаю, що щастя заховане в повній ізоляції від зовсім неправильного світу та людей, які в ньому «потонули» і через це я вирушаю у далеку мандрівку (гори Непалу, широкі полонини). Керуючись другим уявленням я маритиму про лазурний берег моря (чомусь найчастіше фантазують саме про море), спокійне життя, яке забезпечує пасивний дохід від бізнесу, в якому я власник, але при цьому нічого не роблю (зустрічається у вигляді здачі в оренду нерухомості, фондової біржі, продажу NFT, бажання різкого підвищення курсу привласненого біткоїна і т.п.)

У цьому випадку ми також віддалені від природи щастя (нижче поясню чому), бо це не продукт масової культури.

Будучи прихильником першого уявлення я знецінюватиму прихильників другого, а будучи прихильником другого глузуватиму з тих «диваків», які керуються першим. Втім жодне з цих уявлень не допомагає знайти таке бажане щастя (навіть якщо обраний спосіб життя приноситиме нам більший комфорт).

Справа полягає в тому, що ці уявлення скеровані поглядом на щастя як на результат певної активності. А де ж тоді ховається щастя, якщо не в результатах та досягненнях? Можливо щастя ховається в модних журналах, яке ми побачили на картинках, бо це начебто круто та й загалом подібне життя мало б приносити щастя. Прийнявши цю думку всередині нас ми формуємо образ жертви (обставин, долі, подій, середовища) із гучними меседжами «За що мені це все?», «Я просто хотів (-ла) пожити нормально, як у інших західних країнах». 

Після повномасштабного вторгнення агресора українські інтелектуали та медійники чудово змістили акцент із архетипового образу жертви до образу героя. Зрозуміло, що в контексті другого образу протистояти ворогу куди зручніше та ефективніше. Ми стаємо витривалішими не тільки на рівні психологічному, а й на рівні фінансових можливостей, рівні безпеки та законодавчому рівні в цілому.

 

Саме тому багато людей, які вперше побачили війну на власні очі почали гучно заявляти про зміну цінностей та пріоритетів у задоволенні потреб. Начебто це відбулося зі зміщенням у напрямку тісного контакту з близькими та коханими, а також потреби у безпеці у вигляді мирного неба над головою. Але всі оці потреби були всередині нас і до контакту з війною. Проблема людського сприйняття полягає в тому, що раніше ці потреби були задоволені самі собою і як наслідок ми звертали на них менше уваги, ніж звертаємо зараз (або не звертали взагалі). 

Чи стане щастя доступним для українців після перемоги і чи могли ми його досягнути до контакту з війною? Якщо говорити на рівні біохімічних реакцій, то вчені з’ясували, що в процесі розвитку у людини депресії також помітний процес неправильного синтезу дофаміну. Звичайно це не означає, що депресія викликана цим неправильним процесом чи навпаки – він порушився через депресію, але якийсь взаємозв’язок є. Існує хибна думка, що дофамін це гормон задоволення, і будь-якими примітивними способами нібито потрібно намагатися підняти його рівень в організмі. Насправді дофамін – це гормон передчуття задоволення і він природним шляхом виділяється не тоді, коли ми отримуємо певний результат, а тоді коли ми фантазуємо про результат, тобто перед активністю та в процесі цієї активності до моменту отримання результату. Зокрема, з точки зору еволюції, дофамін і стимулює до активності живих істот, а отже є невід’ємною складовою нашої мотивації. Найвідоміший у сучасній психології дослідник феномену щастя М.Чіксентміхайї говорить, що людина здатна відчувати радість та творити одночасно і цей стан називається потоком. Саме в такому потоковому стані людина найчастіше відчуває піки піднесення та радості (що можна вважати структурними елементами щастя). І ще раз повторюю найголовніше – це найбільший сюрприз для прихильників постійного відпочинку та пасивного доходу – у цей потоковий стан людина найчастіше входитиме саме в процесі активної діяльності, тобто РОБОТИ.

Звичайно є певні умови для діяльності, яка доводить нас до потокового стану, в якому відчувається радість та піднесення. У книжці М.Чіксентмігаї «Потік. Психологія оптимального переживання» таких умов наведено всього лише 3. 

1-ша умова – діяльність не повинна бути надто легкою, щоб не викликати у мене нудьгу. 2- га умова – діяльність не повинна бути надто складною, а на тому рівні складності, з якою я можу справитися. 3-тя умова – діяльність, яку я здійснюю в теперішній момент часу мені повинна подобатися. 

Отже висновок – досить шукати щастя як результат активності, оскільки більшою мірою щастя має відношення до процесу. А якщо в процесі воно зустрічається куди частіше, ніж після завершення активності, то існує великий сенс у концентрації та звертанні уваги на процес діяльності, якою ви зайняті в моменті. Підсумовую, що не так важливо куди ви рухаєтеся (у напрямку гарячого пляжу та пасивного доходу, або ж духовного просвітлення чи аскетизму монаха) як куди важливіше ЯК САМЕ ви це робите. Отже будьте щасливими, дорогі українці, як у процесі здобуття нашої перемоги, так і протягом усього життя після неї.

Ps. Якщо ви все ж таки зайняті у діяльності, яка не приносить вам задоволення (будьмо реалістами – іноді доводиться робити речі, які нам не до вподоби), то тут варто згадати вислів Фрідріха Ніцше: «Людина витримає будь-яке ЯК, якщо у неї є НАВІЩО». Впевнений, що це НАВІЩО у вас є, іноді його потрібно просто відшукати.

Будьте щасливими!