Запитай психолога безкоштовно 🙋‍♀️

Вітаю. Така ситуація. Дитина 4 роки і 4 місяці. Часто почала казати не правду, іноді з вигодою для себе каже не правду, іноді в простих битових речах (наприклад в тому що їй не холодно, а потім вона каже, що дуже змерзла і не хотіла казати). Наприклад, що це не вона штовхнула дитину, а інша дівчинка чи наговорює на інших дітей або дорослих, наче її били, ображали. Може просто придумувати, що вони гуляли в садочку на вулиці, до деталей розповідати, а потім виясняється, що цього не було. На фантазії я не реагую, а що роботи з тим що вона каже не правду в інших речах?

Як мені вилікуватись від постійної тривожності я навіть на автобусах не можу їздити до всіх гикаю !!!

Привіт я Злата мені 11 в мене помер дідусь коли я була маленька приблизно мені було 5-6 звісно я мало чого памʼятає але знаю який він був хорошим моєму двоюрідному брату пощастило більше він багато чого памʼятає я знайшла відео з мого дня народження і там він посміхається щасливий дивиться на мене я так хочу побачити його хоч раз і нічого не кажу батькам майже кожен вечір коли батьки пішли спати в мене починається істерика він дарив моїм батькам браслет іменний і мені можливо батьки вже не памятають я готова на все щоб тільки потримати той браслет памʼятаю він пах табаком яблуками в нього був найсмачніший яблучний сік я так за ним сумую

Рік тому на війні загинув мій брат. Я не можу це прийняти і пережити. Для мене це мега велика втрата, адже я його любила більше за життя. Я розумію що якби я знала що він іде на війну я могла б його зупинити, але я не змогла...

допоможіть будь ласка

Ситуація така, що мого чоловіка затримали, хоча в нього законні підстави, щоб не бути затриманим. В той день я попросила поїхати його, щоб забрати речі з іншого місця, по дорозі його затримали та відвезли у ТЦК. Тепер відчуваю провину, окрім того, що сумую за ним, він без звʼязку. Він дуже любить мене і я його теж. Ми чудово жили, в нас усе було, а тепер відчуття нібито відібрали в мене людину і щастя, до того ж я відчуваю таку сильну провину, що не знаю як з цим впоратись. Вже накручую себе. Будь ласка, дайте пораду, що робити якщо зовсім нічого не хочеться, окрім заснути і не прокидатись.

Дитині 13 років, хлопчик. Боїться і не хоче ходити до школу через погане ментальне самопочуття. Говорить, що одноклассники неадекватні і йому некомфортно поряд знаходитись. Хоча є два друга з котрими він там спілкується. Але переносити це спілкування за межі школи він не хоче, тільки перепискою в месенджер. Навчання його теж не цікавить, йому нудно, тому похід до школи стає катаргою,( іноді він ридає в ніч, чи беспосередньо перед школою). Він завжди був емпатом, і біль та погане самопочуття інших погано впливали в на нього самого. Також він дуже тяжко переносить навіть незначні зауваження.І дуже негативно сприймає крик. Через це скаржиться на головний біль після школи чи шумного оточення, погано переносить виховний тон вчителів, навіть, якщо вони звертаються не до нього. Як мені допомогти йому справитися з цим? Дякую.

Із появою другої дитини я думаю, що незправляюся із старшою. З чоловіком першої дитини не живемо разом. Для старшої лишилося мало часу щоб побути разом, я постійно відкладаю її та її потреби на другий план. Що робити?

Емоційне вигоряння, депресія ,як з цим боротися

Потрібна допомога

Сама несправлюся

Мені комфортно з другом, але іноді ми жартуємо про стосунки. Я не впевнена, чи є між нами симпатія, і зараз навіть не можу це перевірити через відстань. Мене турбує, що такі стосунки довго не триватимуть, а мені хочеться, щоб людина була поряд.

Я намагаюся зрозуміти, як я справді уявляю собі стосунки та майбутнього партнера, але відчуваю, що ще не готова до серйозних стосунків. Через це мені складно серйозно ставитися до цієї людини, але одночасно я хочу відчувати його поруч.

Я не знаю, чи можна перевірити свої почуття, чи просто пережити цей момент. Бо парою ми точно не будемо, і я не впевнена, чи варто говорити про симпатію.