Допоможіть пережити втрату
Рік тому на війні загинув мій брат. Я не можу це прийняти і пережити. Для мене це мега велика втрата, адже я його любила більше за життя. Я розумію що якби я знала що він іде на війну я могла б його зупинити, але я не змогла...
Відповіді
3Вітаю, Вероніко.
На жаль, відчуття провини, про яке ви пишете, часто супроводжує проживання втрати. Мені шкода, що вам, взагалі, доводиться це переживати. Це неприродня втрата...
Те, як ви описуєте свій стан говорить мені про те, що ви не рухаєтесь по етапам горювання, а застрягли на якомусь із них.
Але щоб прийти до світлих спогадів про рідну людину та перестати відчувати біль важливо пройти всі етапи горювання і дійти до прийняття.
Я працюю з темою травм та втрат, адже це моя спеціалізація. Тож, якщо я вам відгукнулася - буду рада супроводжувати вас в процесі проживання втрати і горювання.
Сочувствую вам Вероника. Очень жаль, что вам приходится переживать утрату брата. Хочется спросить , есть ли кто-то рядом с вами, кто может поддержать, кому можно поплакать о своей боли?
Из текста понятно, что брат был для вас очень значимым и важным. Это очень тяжело переживать утрату близкого. И по времени не быстрый процесс. Чувства, которые вы испытуете, естественны для процесса горевания - шок, отрицание, торг, вина, гнев, печаль.
По поводу чувства вины -когда что-то происходит, мы всегда думаем, что "немного Боги" - могли бы подумать, предотвратить, удержать и т.д. и это тоже один из этапов горевания. Но если чувство вины становится навязчивым, горюющий застревает на нём, тогда стоит обратиться к специалисту, рабоиающему с утратрй..
Если у вас есть такая необходимость, можно прийти ко мне.
Вероніко, мені дуже шкода. Втрата брата на війні — це біль, який справді змінює життя. Рік — це не “вже час відпустити”. Для такої втрати це дуже мало. Те, що ви не можете прийняти — нормально. Ви втратили дуже близьку людину.
І я хочу обережно сказати про головне:
думка «я могла б його зупинити» — це про почуття провини, а не про реальну відповідальність. Рішення йти на війну — це його рішення. Ви не могли контролювати його вибір. Коли стається щось непоправне, психіка часто шукає, за що зачепитися, щоб ніби повернути контроль. Але це не означає, що ви винні.
Зараз ви проживаєте не тільки горе, а й, можливо, шок, злість, безсилля. І це не треба “перемогти”. Це потрібно прожити у своєму темпі.
Спробуйте поставити собі інше запитання:
не “чому я не зупинила?”, а “як я можу зберегти його пам’ять і любов до нього у своєму житті?”
Якщо біль не слабшає і заважає жити, дуже важливо не залишатися з цим самій. Я психолог, працюю з темою втрати і травматичного горя. Запрошую на консультацію — ми обережно розберемо цей біль, без тиску “прийняти” чи “відпустити”.