Як пережити те, що твоїх друзів і дійсно класних людей забирають на війну.
Відчуваю, що занадто багато навалилось... Розлучення, професійне становлення, самотність, депресія, думки про еміграцію, ще й вишенка на торті - забирають останніх друзів з твого міста на війну. Наче й хочеш бути вдома, але вже майже нема з ким. Зараз головна проблема - як не переживати за друзів, які на війні (тил, все нормально). Я можливо занадто катастрофізую, але це вже скоріше емоційне вигорання від війни, підтримка друзів вже не працює
Відповіді
13Катерина, ваші запитання мають екзистенційне направлення: вибір, війна, життя в цих важких умовах... Я вас дуже розумію, служу в ЗСУ з 22-го року постійно задаюсь таким питанням: чому це відбувається, куди рухатись далі... Тому можу бути вам підтримкою, як дотична до складних викликів долі. Запрошую в теплий, приймаючий простір 🤗
Мені дуже відгукується те, що ви пишете.
Складається враження, що зараз на вас навалилося справді дуже багато. Розлучення, пошук себе в професії, самотність, невизначеність щодо майбутнього, війна, а тепер ще й друзі один за одним ідуть служити.
І мені здається, що в такій ситуації справа не в тому, що ви "занадто катастрофізуєте". Коли довгий час живеш у напрузі та постійно стикаєшся з втратами, психіка втомлюється. Вона починає чекати чергового удару навіть тоді, коли зараз начебто все добре.
Можливо, ви сумуєте не лише через те, що переживаєте за друзів. Можливо, боляче ще й від того, що звичне життя змінюється, люди роз'їжджаються, йдуть на службу, а світ, який був колись вашим, стає зовсім іншим.
І знаєте, мені хочеться сказати: з вами все гаразд. Було б дивно не переживати за близьких людей у таких обставинах.
Але дуже важливо, щоб поруч із турботою про друзів залишалося місце і для турботи про себе. Бо коли ми довго тримаємося лише на силі волі, рано чи пізно настає виснаження.
Зараз мені хочеться просто побути поруч із вашим болем і сказати: вам справді нелегко. І схоже, ви вже дуже довго несете більше, ніж одна людина повинна нести сама. Бережіть себе 💙
Війна приносить дуже багато несправедливості та невизначеності у наше життя. Я чую про вашу самотність і розгубленість. Здається, вам одночасно доводиться переживати багато змін та втрат. Це складні переживання, які важко витримувати. Ваше хвилювання за друзів - це не катастрофізація, а радше свідчення про їх важливість у вашому житті. На жаль, простих відповідей на складні запитання немає. Однак підтримка професійного психолога, психотерапевта допомагала б проживати цей обʼєм емоцій в найбільш екологічний спосіб та не залишатися із цими викликами на самоті. Ви вже говорите про те, що вас турбує - це дуже важливий крок.
Вітаю, Катерина.
Правильно Ви зрозуміли, все навалилось.
Краще за всі поради, розмова з фахівцем, щоб розібратись, отримати допомогу, а не махнути на все і якось вивозити далі.
Ви не маєте все це проходити наодинці.
Будь ласка, потурбуйтесь про себе.
Відчуваю те саме. Хочеться вас обійняти 💚
Вітаю. Катерина, на Ваш запит, знаєте, хочеться відповісти не порадами і не як психолог. Хочеться поділитись власними думками, як людина людині.
Існує така думка, що перед тим як прийти в цей світ, ми обираємо свій шлях, обираємо батьків, обираємо досвід, який будемо здобувати впродовж життя.
Якщо метафорично життя порівняти з, наприклад, компʼютерною грою, перш, ніж почати грати, сама Ви обираєте гру, героя, яким будете грати, якісь скіли і т. п.
І допустіть думку, якщо це дійсно так і є, і кожен колись сам обрав собі таке життя, така умовну гру. Це колись був саме його вибір. А у Вас свій вибір був. І всі підуть з життя тоді, коли закінчиться та «гра», яку колись обрали.
Тож коли мені дуже сумно і важко щодо себе або до когось, я намагаюсь переводити свої думки саме у таку площину.
Спробуйте і Ви. Можливо, такий спосіб допоможе і Вам.
P. S.: горювання необхідне людині, якщо це потрібно. Не варто почуття замикати у собі, щоб воно осідало і перетворювалось у певний пласт. Але потрібно шукати екологічні шляхи розщеплення таких почуттів. Терапія і само рефлексія найкращі способи.
Вітаю, пані Ктаерина! Щиро співчуваю Вашим переживанням, адже вони на жаль знайомі зараз майже всім українцям і мені також. І дуже хочу сказати, що те що Ви описуєте це не катастрофізація - це психіка живою людини, яка має свої межі. Тому що тих переживань, що Ви описали дійсно дуже багато. Більшість людей, які зараз у схожих з Вами умовах почувають схожим чином.
І мабуть, зараз все ж таки, не варто вимагати від себе "не переживати", скоріше питання, як підтримати себе в такий складний час. Важко жити в постійній напрузі, важко віддалятися від близьких людей - це не може бути не важко - на жаль. Тож тут питання які ще є в Вашому житті опори, що саме дасть витримита цей період. Бо це тільки період, так довгий і так важкий, але точно кінечний.
Я щиро бажаю Вам сил та ресурсу пройти свій шлях, попіклуйтеся про себе!!!
Катерина, звучить що реально забагато всього відбулося і відбувається в одиницю часу і це не може не впливати на вас, тому вважаю що те що ви зараз відчуваєте -- це нормально в цій ситуації.
Особливо я звернула увагу на поєднання розлучення і тим що друзі тепер не поруч, і це і інше це втрата звичних стосунків (навіть якщо вони були не дуже приємні, організм все одно переживає це як втрату).
Терміни які ви використовуєте натякає мені на то шо ви дуже обізнані і цікавитесь психологією, тому можете почитати про цю тему, від себе додам що втрату (особливо якщо це декілька підряд) краще переживати з кимось, кому можна пожалітись і таким чином "вигуляти" "провітрити" свії відчуття, це згодом дає полегшення і допомогає швидше адаптуватись.
Мені щіро шкода, що ви маєте так багато складних переживань зараз!
І я можу підтримати поради колег про звернутись до психолога, та якщо такий варінт не доступен, то ви вже на вірному шляху -- розділити з кимось свох переживання, на залишатись з ними самій.
Добрый день, Катерина.
То, что вы описываете звучит, как потеря связей. То, что раньше вам давало смысл и сопричастность тает в связи с войной, разводом и потерей друзей.
Да, усталость от войны, безусловно, есть. Но у вас поднимается тема потери связей и одиночества. И в вашем запросе про друзей будто звучит более глобальный запрос: "Я не хочу остаться совсем одна". И у меня такое чувство, что вы переживаете происходящее, как потерю своей идентичности. Без друзей (даже в своей стране) вы можете ощущать себя чужой.
Катерина, обратитесь к психологу. Он вам поможет переварить ваши непростые чувства.
Доброго дня, Катерино!
Дякую, що поділилися своїми переживаннями.
З ваших слів відчувається, що зараз вам доводиться одночасно проживати багато різних подій та змін. Коли складних переживань стає забагато, навіть хороші новини чи звична підтримка можуть уже не давати того полегшення, яке давали раніше.
Війна створює особливу невизначеність. І навіть якщо друзі перебувають у тилу, нажаль повністю перестати хвилюватися за тих, хто вам дорогий, навряд чи можливо. Турбота про близьких є природною частиною стосунків. Також часто ми переживаємо не лише за конкретну людину, а й за те, що наше життя змінюється, люди віддаляються, а майбутнє стає менш передбачуваним. Це може викликати сум, тривогу та відчуття невизначеності.
Водночас варто звертати увагу на те, скільки місця ці переживання займають у вашому повсякденному житті та чи залишається у вас простір для власних потреб, відпочинку, спілкування та планів.
Можливо, зараз особливо важливо ставитися до себе з турботою та визнавати той обсяг переживань, через який ви проходите. Не завжди потрібно шукати спосіб перестати відчувати тривогу. Дозвольте собі визнавати свої почуття такими, якими вони є. Іноді корисніше запитати себе: "Що може підтримати мене сьогодні?" або "На що я можу впливати саме зараз?"
Бережіть себе, Катерино. Навіть у складні періоди важливо пам'ятати, що ваші почуття мають право на існування, а підтримка потрібна не лише тим, хто поруч із вами, а й вам самій.
Вітаю Катерино, справді ви говорите про те, що надто багато навалилася на вас. І неможливість вам пережити щось одне, а тут щось нове трапилось. Я співчуваю вам та розумію ваш стан, коли ви говорите про депресію ваше тіло не справляється з цими ситуаціями.
У будь-якому випадку переключіть увагу на себе і на ваші почуття, справді дуже шкода друзів яких забрали, та що ви можете зробити тут? В безсилі дуже важко знаходитись.
Пропоную вам звернутися за допомогою психологічної підтримки, тож звертайтесь разом знайдемо ваш ресурс енергозбереження.
Вітаю! Співчуваю вашому досвіду... На жаль, важко відпустити тривогу за дорогий серцю людей. Та чи й варто її позбуватися? Можливо, важливіше знайти спосіб жити з цими почуттями, не втрачаючи себе. Якщо відчуєте, що вам потрібна підтримка, звертайтесь. Готова бути поруч і стати для вас опорою.
Звучить так, ніби на тебе одночасно навалилося дуже багато різних втрат і змін. Розлучення, невизначеність щодо майбутнього, самотність, війна — кожна з цих речей окремо може виснажувати, а разом тим більше.
Мені здається, що тут неможливо зовсім не переживати. Коли близькі люди на війні, тривога — природна реакція. Питання скоріше не в тому, як перестати хвилюватися, а як не дозволити цьому хвилюванню поглинути все інше. В таких обставинах психіка давно працює на межі ресурсу. Коли ми виснажені, мозок автоматично починає частіше шукати загрози й готуватися до найгіршого сценарію.
Бережи себе. Ти не можеш контролювати війну, але можеш подбати про те, щоб самій не згоріти від постійного переживання за тих, хто тобі дорогий.
Саме це зараз може бути найважливішим і заслуговує на увагу.
А можливо, і професійну підтримку.