Постійні сльози в будь-якому випадку
Добрий вечір, вже не знаю , що робити , втомилася від того , що не відчуваю радості зовсім , все ніби не так , життя не має сенсу та не бачу майбутнього взагалі. Коли хтось чи з приводу роботи чи просто знайомі кажуть , що я в чомусь не розуміюся або що роблю щось не так , відразу сльози та думки про те , що я ніхто і напевно краще б мене зовсім не було . Будь-яка невдача посилає на такі думки , ніби я гірша за всих інших людей. Через це сильна невпевненість у собі , яку я хочу подолати та не знаю як. Також до всього цього ситуація в країні, новини , війна , загиблі родичі , відсутність світла , тривоги також дуже вливаюсь . Не знаю як тримати нормальний психологічний стан у такому випадку .
Буду вдячна за будь-яку пораду )
Ответы
10Вітаю, Анастасіє!
Перш за все я б почала з психогігієни:
Відновити по-можливості режим сну.
Обов'язково включити у режим дихальні вправи і вправи на зняття емоційної і фізичної напруги.
Внести в розклад дня ритуали, які піднімають настрій: кава, книга, прогулянка, зустріч з подругою, медитація і ін. (вибираєте своє).
Вести щоденник успіхів.
Це те, що ви можете спробувати самостійно для покращення свого емоційного стану.
Для більш глибокого опрацювання питань самоцінності, самооцінки - раджу звернутися до спеціаліста.
Співчуваю вам щиро. З того, що ви описуєте, видно глибоке виснаження. У стані тривалого напруження будь-яка помилка або зауваження переживаються як підтвердження того, що з людиною «щось не так».
Варто враховувати і фон, в якому ви живете. Фон війни значно знижує психологічну стійкість і посилює вразливість до будь-яких зовнішніх подразників. І ті реакції, які ви описуєте, часто виникають саме в умовах хронічного стресу.
Хочу поділитися і власним досвідом. Свого часу я прийшла до психотерапії з запитом навчитися не плакати. Здавалося, що сльози є моєю головною проблемою. У процесі роботи стало зрозуміло, що вони були наслідком накопиченого внутрішнього напруження, жорсткої самокритики та відсутності внутрішньої опори. Коли з’являється більше стабільності всередині, емоційні реакції поступово стають менш різкими без спеціального контролю над ними.
З таким станом можна працювати. Поступове відновлення ресурсу, робота з самоцінністю та внутрішнім тиском дають відчутні зміни навіть у складних зовнішніх обставинах.
Те, що Ви описуєте, дуже боляче, і водночас — дуже зрозуміло з огляду на те, скільки втрат, страху і напруги Ви переживаєте. Це не слабкість і не лінь — це виснаження нервової системи.
Коли людина довго живе у стресі, мозок починає все сприймати через фільтр «я погана» і «немає сенсу». Тому будь-яке зауваження ранить до сліз, а помилка здається трагедією. Але це не правда про Вас, це стан, у якому Ви зараз.
Дуже важливо: думки «краще б мене не було» — це не бажання зникнути, а крик про те, що надто важко так жити. І з цим не потрібно залишатися наодинці.
Зараз не треба вимагати від себе радості, впевненості чи «триматися». Перший крок — допомога і підтримка, жива, тепла, регулярна. У терапії ми якраз і вчимося повертати опору, відділяти себе від внутрішнього критика і поступово відновлювати відчуття сенсу — навіть у такій реальності.
Ви не гірша за інших. Ви людина, яка багато витримала.
І Ви заслуговуєте на допомогу. Якщо захочете це пропрацювати, можна це робити не поспішаючи. Я дуже обережно працюю з такими станами
Вітаю Анастасія. Я можу запропонувати, по перше, відбудувати внутрішню опору в прояві одночасно трьох основних функцій: думок, почуттів та дій. Ця конгруентність збудує внутрішню опору. Наприклад: "Я відчуваю, що не на що не згідна "- це думка. Далі ставим питання, а яке почуття? Наприклад- розгубленість. Далі, дія, а що можно зробити? Наприклад, звернутися до людей у яких в цей важкий час виходить почувати себе добре. Тобто не дозволяти тільки почуттям поглинати себе. Але це для само підтримки. Зі спеціалістом можуть бути інші шляхи.
Вітаю! Щиро співчуваю вашому стану, мені особисто знайомі такі прояви(( проте хочу звернути вашу увагу, що ситуація в країні як ви описали "до цього всього", на мою думку впливає дуже сильно на цей стан, бо є не просто фоном нашого життя, а його частиною. Більше того, втома і напруження мають тенденцію накопичуватись, якщо не знайти свої точки опори та способи його "переробки". Особисто для мене це ранкова кава в одній і тій самій кав'ярні, прогулянки із собакою, нові цікаві теми для навчання, біг в лісі та ще багато іншого. Саме це дозволяє з часом знаходити нові сили і цікавість до мого власного життя. Запрошую вас досліджувати - як влаштовано ваше життя?
Добрий день! Те, що ви описуєте, звучить дуже важко, і, можливо, не випадково зараз усе переживається саме так
Можливо, постійні сльози - це не «слабкість», а стан, у якому внутрішніх опор майже не залишилось. Коли багато втрат, страху, напруги, психіка може почати реагувати не на конкретні слова інших, а на сам факт: я знову не витримала. І тоді будь-яке зауваження переживається як доказ власної «нікчемності».
Можливо, у ці моменти активується не тільки теперішня ситуація, а давніше відчуття: що любов, прийняття, право бути (існувати) під загрозою. Тоді невдача не просто засмучує, а ніби стирає вас цілком.
Я б обережно запропонувала вам не тільки шукати зараз «як тримати нормальний стан», а запитати себе:
- Коли з’являються думки «я ніхто», чиїм голосом вони звучать?
- Чи це про сьогоднішню вас - чи про дуже втомлену частину, яка давно живе на межі?
- Чи є у вас зараз хоча б одна людина або простір, де не потрібно доводити, що ви маєте право бути?
Водночас, коли з’являються думки про те, що «краще б вас не було», це знак, що вам справді важко нести це наодинці. І тут важливо не залишатися самій із цим болем. Якщо є можливість - будь ласка, зверніться до живої підтримки: близької людини, психотерапевта, або кризової лінії. В Україні працюють безкоштовні лінії психологічної допомоги.
Можливо, зараз з вами не «щось не так».
Можливо, ви просто дуже довго живете в умовах, у яких навіть сильні люди виснажуються.
Ви не зобов’язані триматися ідеально.
Ви маєте право на допомогу.
Вітаю, Анастасія!
Стан постійних сльоз у фоні війни дуже знайомий мені. Наша психіка не витримує всього горя, яке відбувається навколо, і правда, відсутність бачення майбутного, як одна з базових опор сильно підкошується.
В цьому дуже важко. Може здаватись, що будь які активності не приносять результату і все марно. Мені це стан дуже знайомий, бо я з нього вийшла особисто. Маю діагноз "пролонгований розлад адаптації, тривожно-депресивний синдром", тому депресивні стани відчула на собі, це важко. Та вихід є. Дуже добре, що ви усвідомлюєте, що вам важко і звертаєтесь за допомогою.
Якщо говорити про поради, то:
Особиста терапія. Підтримка своєї психіки в терапії - це одна з базових опор в фоні війни.
Звернутись до психіатра. Не потрібно цього боятись. Психіка правда може потребувати медикаментозної підтримки, але паралельно в роботі з психотерапевтом.
Бажаю вам віднайти для себе цей баланс, де можна продовжувати жити попри виклики війни і радіти своїм маленьким радостям 🧡
Бережіть себе!
Дякую вам, що написали й так чесно поділилися тим, що з вами відбувається. З того, що ви описуєте, видно, наскільки вам зараз важко — і емоційно, і внутрішньо.
Постійні сльози, відчуття порожнечі, думки про власну «нікчемність», сильна реакція на будь-яку критику — це не про вашу слабкість і не про «характер». Це дуже схоже на стан сильного виснаження й перевантаження, яке триває вже давно.
Важливо сказати окремо: думки на кшталт «краще б мене не було» — це не бажання зникнути, а сигнал про те, що болю всередині занадто багато, і психіка шукає спосіб хоч якось його зупинити. З такими думками не потрібно залишатися наодинці.
Те, що на вас впливають війна, втрати, новини, постійна небезпека — абсолютно природно. У таких умовах навіть дуже стійкі люди починають втрачати відчуття сенсу й опори. З вами не відбувається нічого «ненормального» для тієї реальності, в якій ми живемо.
Зараз ваше завдання — не «тримати нормальний психологічний стан» і не змусити себе бути сильнішою. Перший крок — це безпечна підтримка і можливість поступово розбиратися з тим, що з вами відбувається, разом із фахівцем. Це можна робити дуже обережно і у вашому темпі, с фахівцем з цього сайту. Як ви наразі спите? Як почуваєтесь, коли прокидаєтесь? Чи є хтось поруч з вами, хто вас підтримує, коли стан погіршується?
Когда человек рождается - он вообще ничего не умеет, и тоже часто плачет. Но со временем, он чему-то учиться, делает ошибки, "набивает шишки", нарабатывает опыт. Опыт, это не то, что с нами произошло, это анализ ситуации, подведение итогов и сознательное изменение себя, чтобы на эти грабли второй раз не наступать. Нет другого варианта научиться. Редкие гении учатся на чужих ошибках.
Смысл жизни как раз и состоит в том, чтобы эту жизнь глубоко познать - понять все её закономерности и измениться в "человеческую" сторону. Ибо мы все, практически, рождаемся животными, и всю жизнь учимся быть людьми.
И у человека, условно, работает 2 мозга: животный - интуитивный, эмоциональный, импульсивный, переживающий, запоминающий события целиком, и - человеческий - анализирующий реальность с помощью закономерностей и причинно-следственных связей - осознанный и беспристрастный.
И, чем осознаннее человек изучает мир, находит закономерности и меняет себя - в умную сторону, тем быстрее учиться не попадать в неприятности и находить удовольствия в жизни.
Человек не может одновременно думать и переживать. Как только мы задумываемся, почему и что включило наши негативные эмоции, - то они тут же пропадают. Мы просто переключаемся от одного мозга к другому.
И это самый короткий путь к развитию!
Добрий вечір! Анастасія, те, що ви описуєте, це справді важкі обставини, які тривають вже декілька років, і реагувати в такій ненормальній ситуації постійного стресу абсолютно будь-яким способом (плакати, боятися, роздратовуватись тощо) — це нормально. Це означає, що ви жива людина, яка не втратила чутливість.
При цьому, коли будь-яка критика одразу перетворюється на додаткове самозвинувачення — це дуже виснажливо. Моя практика показує, що цей внутрішній голос, який каже вам, що ви гірша за всіх, що ви ніхто — він відчувається як правда, але це не правда. Це щось, що можна розплутати, зрозуміти, звідки воно взялося.
Ті слова, які ви кажете собі, — чи сказали б ви їх комусь, кого любите, в такій самій ситуації? Будь-ласка, потурбуйтесь про себе, нам от-от зустрічати весну :)