Вигорання у військових: як постійна напруга виснажує навіть найсильніших

Вигорання у військових — це психологічний стан, який виникає внаслідок тривалого перебування в умовах хронічного стресу, небезпеки та постійної відповідальності.

Воно не є ознакою слабкості чи недостатньої витривалості, а природною реакцією психіки на умови, у яких людина змушена функціонувати тривалий час.

Для українських військових ця тема набула особливої актуальності з 2014 року, коли бойове напруження стало тривалим і системним фактором життя.

На відміну від звичайної втоми, вигорання розвивається поступово.

Організм довгий час працює в режимі підвищеної мобілізації:

• порушується сон,
• зростає внутрішня напруга,
• зникає відчуття відновлення навіть після відпочинку.

Військові змушені стримувати емоції, швидко приймати рішення та нести відповідальність за життя інших, що значно прискорює виснаження психічних і фізіологічних ресурсів.

Чим особливе вигорання у військових

Вигорання у військових має низку специфічних рис, які відрізняють його від професійного вигорання у цивільних сферах.

Головна відмінність — поєднання хронічного стресу з реальною загрозою життю, постійною невизначеністю та моральною відповідальністю за інших людей.

Військовий не має можливості повністю вийти з робочої ролі: бойова готовність зберігається цілодобово, а психіка тривалий час перебуває в режимі виживання.

Важливим чинником є й культура витривалості, притаманна військовому середовищу.

Втома, емоційне притуплення чи відчуття спустошеності часто сприймаються як «нормальний стан війни» або «звикання», а не як сигнал про виснаження.

Через це симптоми вигорання довго залишаються непоміченими й не отримують належної уваги.

Дані українських і міжнародних досліджень

Українські дослідження, проведені після 2014 року, свідчать, що тривалий бойовий досвід пов’язаний із високим рівнем емоційного виснаження, відчуттям відстороненості, втратою мотивації та соматичними скаргами.

У наукових роботах Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, присвячених учасникам АТО/ООС, зазначається, що симптоми вигорання часто виникають навіть за відсутності чітко вираженого посттравматичного стресового розладу, що ускладнює своєчасне розпізнавання проблеми.

Дослідження українських університетів також підтверджують, що хронічний бойовий стрес поступово виснажує адаптаційні можливості організму, призводить до емоційної притупленості та зниження здатності до відновлення.

Зокрема, наукові публікації Ужгородського національного університету підкреслюють, що самі військові часто інтерпретують вигорання як «звикання до війни», а не як стан, що потребує психологічної допомоги.

Ці висновки узгоджуються з міжнародними даними.

Дослідження американських військовослужбовців, опубліковане в New England Journal of Medicine, показало, що тривалий бойовий стрес може призводити до емоційного відчуження та функціональних порушень навіть у тих, хто не зазнав безпосередніх тяжких травм.

Всесвітня організація охорони здоров’я визначає вигорання як стан, пов’язаний із хронічним стресом, який не був успішно подоланий, і наголошує на його довгострокових наслідках для психічного та фізичного здоров’я.

У військовому контексті це означає підвищений ризик зниження концентрації, емоційного виснаження та труднощів у взаємодії з оточенням.

Як проявляється вигорання під час служби

Прояви вигорання не завжди очевидні й можуть довгий час маскуватися під дисциплінованість або холоднокровність.

Найчастіше спостерігаються емоційне спустошення, зниження емпатії, дратівливість або цинізм.

На когнітивному рівні з’являються труднощі з концентрацією, уповільнення мислення, складність у прийнятті рішень.

Поширеними є й фізичні симптоми — хронічна втома, порушення сну, головний біль, соматичні скарги без чіткої медичної причини.

Особливістю є те, що ці прояви можуть виникати без класичних ознак ПТСР, тому часто не сприймаються як психологічна проблема, що потребує втручання.

Що може підтримати під час служби: базові стратегії відновлення

Повноцінне відновлення в умовах бойових дій обмежене, проте дослідження та практичний досвід показують, що існують чинники, які можуть знизити рівень виснаження.

До них належать навіть короткі, але регулярні періоди відпочинку, які дозволяють психіці тимчасово вийти з режиму постійної загрози.

Важливу роль відіграє підтримка побратимів і відчуття взаємної надійності в підрозділі.

Також значущими є рутина і структура, які створюють ілюзію контролю в хаотичних умовах, а також легалізація втоми — усвідомлення того, що виснаження є нормальною реакцією на ненормальні умови.

Як психотерапія працює з вигоранням у військових і ветеранів

Психотерапія при вигоранні у військових спрямована не лише на зменшення симптомів, а й на поступове відновлення внутрішніх ресурсів.

Робота часто починається з усвідомлення стану та відокремлення вигорання від особистісних якостей або характеру.

Важливими частинами є:

• безпечне повернення контакту з емоціями,
• робота з хронічною напругою,
• робота з надмірною відповідальністю та моральними дилемами війни.

Для ветеранів окремим викликом стає перехід від воєнного режиму функціонування до цивільного життя.

Вигорання може проявлятися із затримкою — вже після завершення служби.

«Психотерапія допомагає інтегрувати бойовий досвід без постійного самовиснаження та сформувати нові способи відновлення й опори поза війною.

Опираючись на власний досвід роботи та аналізуючи досвід минулих військових конфліктів, статей та досліджень, які були проведені, я прийшла до висновку, що вигорання у військових впливає не лише на особисте життя, а й на ефективність виконання завдань і загальну стійкість підрозділів», — Голубоцька Марина, психологиня.

Саме тому сучасні українські та міжнародні дослідження наголошують на важливості системної психологічної підтримки, своєчасного відновлення та визнання того, що навіть найсильніші люди мають межі.

Від qui.help: запрошуємо на консультацію

Якщо ви впізнаєте у цій статті себе або близьку людину, що зараз на війні, звернення по допомогу може стати важливим кроком до покращення стану.

Ви можете записатися на консультацію до авторки цієї статті або звернутися до інших психологів нашої спільноти, які мають досвід роботи з військовими та ветеранами.