logo

Усі категорії

icon
icon
  • qui.новини
  • Зрада
  • Психологічне насильство
  • Сенс життя
  • Агресія та злість
  • Кар’єра
  • Психологічні тести
  • Сімейні стосунки
  • Апатія та втома
  • Конфлікти на роботі
  • Психоонкологія
  • Сором і провина
  • Батьківство
  • Коучинг
  • Психосоматика
  • Співзалежність
  • Вагітність
  • ЛГБТК+
  • Психотерапія
  • Ставлення до грошей
  • Вигорання
  • Мотивація
  • Ревнощі
  • Стосунки
  • Війна
  • Нав'язливі думки
  • Розлади особистості
  • Страх смерті
  • Вікові кризи
  • Нейрорізноманіття
  • Розлуки й втрати
  • Страхи й фобії
  • Горювання
  • ОКР
  • Самовизначення
  • Стрес
  • Депресія
  • Панічні атаки
  • Самооцінка
  • Травма
  • Дитяча психологія
  • Підліткова психологія
  • Самопошкодження
  • Тривога
  • Дитячо-батьківські стосунки
  • Поведінкові залежності
  • Саморозвиток
  • Харчова поведінка
  • Домашнє насильство
  • Проблеми зі сном
  • Самотність
  • Хімічні залежності
  • Еміграція та адаптація
  • Прокрастинація
  • Сексуальне насильство
  • Емоції та почуття
  • Психічне здоровʼя
  • Сексуальність
Застосувати
icon

Категорії статей

icon
  • qui.новини
  • Агресія та злість
  • Апатія та втома
  • Батьківство
  • Вагітність
  • Вигорання
  • Війна
  • Вікові кризи
  • Горювання
  • Депресія
  • Дитяча психологія
  • Дитячо-батьківські стосунки
  • Домашнє насильство
  • Еміграція та адаптація
  • Емоції та почуття
  • Зрада
  • Кар’єра
  • Конфлікти на роботі
  • Коучинг
  • ЛГБТК+
  • Мотивація
  • Нав'язливі думки
  • Нейрорізноманіття
  • ОКР
  • Панічні атаки
  • Підліткова психологія
  • Поведінкові залежності
  • Проблеми зі сном
  • Прокрастинація
  • Психічне здоровʼя
  • Психологічне насильство
  • Психологічні тести
  • Психоонкологія
  • Психосоматика
  • Психотерапія
  • Ревнощі
  • Розлади особистості
  • Розлуки й втрати
  • Самовизначення
  • Самооцінка
  • Самопошкодження
  • Саморозвиток
  • Самотність
  • Сексуальне насильство
  • Сексуальність
  • Сенс життя
  • Сімейні стосунки
  • Сором і провина
  • Співзалежність
  • Ставлення до грошей
  • Стосунки
  • Страх смерті
  • Страхи й фобії
  • Стрес
  • Травма
  • Тривога
  • Харчова поведінка
  • Хімічні залежності
Застосувати
  • 15.05.2026
  • 15.05.2026
  • 4 хв
  • 49

Як допомогти підвищити самооцінку дівчинці-підлітку?

Батьківство Підліткова психологія Самооцінка
Батьківство
Як допомогти підвищити самооцінку дівчинці-підлітку?

Вітаю. Будь-які теми, які стосуються наших дітей — стан здоров’я, друзі, захоплення, перші почуття, самооцінка — моментально відгукуються в нашому серці, бо ми хочемо бути гарними батьками.

І добре, коли ми пам’ятаємо себе в ці роки, свої переживання. З чимось допомагаємо, від чогось застерігаємо, щось ставимо під сумнів.

І іноді в нас самих настрою немає, бо в дитини щось відбувається, точніше кажучи, життя відбувається.

І якщо ви мама чи тато і читаєте цю статтю, то просто зупиніться і згадайте себе і свою самооцінку в ті часи: як виглядали, з ким дружили, яку музику слухали, як навчалися, як гуляли з друзями, як розмовляли з батьками, кому допомагали, кого зневажали, як почувалися.

Скажіть собі, якими ви були

Безтурботними? Самотніми? Енергійними? Вразливими? Відповідальними? Зворушливими? Злими? Імпульсивними? Мрійливими? Все це в різних пропорціях? Згадали?

А тепер спробуйте розказати собі в тому віці, як ви себе зараз почуваєтеся, ким тепер є, як живете життя, що вдалося здійснити, а що залишилося неможливим, про що мрієте. Подякуйте тому підлітку за себе такого і порадійте разом.

Трохи занурила вас в підліткові спогади, щоб з’явилося співчуття до себе в ті часи та одночасно залишилися дорослі можливості, яких поки що немає в підлітків.

Чому самооцінка у підлітковому віці дівчат така вразлива

Я б сказала, що у людей підліткового віку, але говоримо про дівчат.

Тож чому? І що таке взагалі вразливість?

Вразливість — це здатність відчувати вплив, відкриватися ризику, емоційній відкритості та невизначеності.

Синонімом може бути чутливість. І вже не так страшно, адже бути емоційним, чутливим, вразливим — нормальний стан, в якому кожен буває, частіше під час змін, невизначеності. І в підлітковому віці цих змін велика кількість.

Я думаю, що ви вже запитали в ChatGPT, читали в літературі, були на майстер-класах або тематичних лекціях.

І всі джерела говорять, що саме в цей період відбуваються гормональні, фізіологічні, поведінкові, ціннісні та ще довгий перелік змін.

Додаємо до цього війну з усіма її наслідками, і неважливо, де знаходиться дитина в Україні чи за її межами. Це все одно впливає.

І підлітки відчувають це на собі протягом деякого часу, курсуючи між дитинством і дорослістю.

І виглядає це приблизно так: зроблять щось нове для себе або, як варіант, відмовляться від нового, пишаються собою.

Оп, щось не виходить або не так виходить, грають в ігри, улюблений мульт передивляються, чипси/печиво з молочком жують.

Попри все це, вони вирішують багато питань:

  • як так все це вивчити, щоб і на життя вистачало, на друзів, на те, що подобається,
  • як так одягнутися, щоб і гарно, і комфортно,
  • з ким сісти в школі, щоб і цікаво було, і допомоги попросити в разі чого,
  • і ще ж не забути мамі допомогти прибрати.

І це ми ще не торкалися теми, як обрати університет, майбутню професію і водночас відмовитися від усього іншого, а подобається то багато всього.

Як розмовляти про симпатію, про теплі почуття, про те, щоб вони були взаємними, про неготовність до стосунків.

І багато всього вони роблять вперше без досвіду, тому і є ця чутливість, вразливість, сором, страх як нормальні реакції на нове, на видимість і проявленість.

І тут більше питань про інтенсивність цих переживань

Адже сором’язливість — це коли ти відкриваєшся трохи більше, і тобі подобається, що вийшов і розказав текст.

А сором — це про інтенсивність, коли всі бачать тебе якусь (підставляйте будь-яке слово — слабка, повільна, замріяна, нерішуча, зла, неамбітна, занадто амбітна…) і відчувається, що не приймають.

Тому сором — це регулятор того, щоб ставати більш або менш видимою.

Хочете обговорити це з психологом?

Підбірка спеціалістів, що мають досвід роботи саме з вашою темою.

Так само і про страх, який сигналізує про небезпеку і зберігає від неї.

Добре мати страх і сором, що не паралізують, а є гнучкими, щоб діяти. І слово «діяти» тут ключове, бо коли працюють токсичні страх і сором, то виникає невпевненість, порівняння, неможливість вибору і подальшої дії.

Як батьки можуть достатньо і вчасно підтримати доньку?

Ми — батьки — весь час поруч, відчуваємо, бачимо, чуємо і витримуємо.

Зазвичай підлітки кажуть, що їм потрібно. І батьки дають цю підтримку у вигляді об’єктивних речей: гаджети, танці, вокал, малювання, дозвілля… У кожного свій список. І це одна частина.

І є друга частина: обійми без поспіху, сказати, що засумували за донькою, що вона унікальна і неймовірна, добра, талановита, допитлива, цілеспрямована…

«Знаходьте час, щоб разом порадіти, посумувати, побути незадоволеними, подивуватися, позлитися.

Донька буде бачити вас у цих емоціях і зможе впізнавати себе різною і відчувати себе прийнятою без сорому і страху», — Рубан Інна, психологиня.

Неідеальні батьки, але стабільна опора

І зараз слушний момент по сюжету статті, щоб висвітлити помилки, які можуть погіршити ситуацію з вразливою самооцінкою. Та ми з вами підемо протилежним шляхом. Чому? Бо всі помиляються.

Батьківство — це теж те, чому вчимося вже ми, батьки, і тут без промахів ніяк.

Впевнена, що ви турбуєтеся про сон (хоч підліткам його потрібно менше, але він потрібен і важливий), їжу, одяг, кімнату як окремий простір.

Підліткам важливо знати, що це мій дім, моя кімната, холодильник з їжею, приготованою для неї, її домашні обов’язки. Щось своє, рідне, незмінне. Знову ж таки, прості речі надзвичайно важливі.

І розмови… Багато розмов з донькою про її друзів, вчителів, книжки, ігри, косметику, секс, як обрати подарунок другу на день народження, чим відрізняються університети, яка атмосфера у кожного, як прикрасити клас до свята, що приготувати на ярмарок, чому не подобається вчитися…

І так, це її життя. Будьте впевнені, що вона хоче жити його цікаво, яскраво, радісно, а коли вона ділиться з вами, вона впізнає себе за вашими фразами, посмішками, блиском в очах.

І ви точно є тією людиною, яка бачила її у різних станах і приймала такою.

Як може допомогти психотерапія підлітку

Якщо ви мама та/або тато вже розмірковуєте про психотерапію для себе або дитини, то це гарний крок.

Психотерапія завжди про додатковий ресурс, про огляд поза вашою сімейною системою, про розуміння емоцій, для чого вони потрібні, про пошук інших виходів.

Чим конкретно може допомогти дівчині-підлітку?

  • Навчити розуміти свої емоції, бо часто їх багато водночас і протилежних, витримувати їх,
  • Сприймати свою несхожість,
  • Цінувати дружбу, взаємність,
  • Говорити «Ні», коли щось не відповідає твоїм цінностям,
  • Екологічно злитися,
  • Шукати те, що цікавить і йти за цими вподобаннями,
  • Відстоювати свої права, але й про обов’язки пам’ятати.

Кому звертатися до психотерапевта — батькам чи підлітку?

Все просто — кому треба, той і звертається.

Це питання більше ставиться для того, щоб батьки розуміли, що в стосунках завжди двоє (батьки й підліток, який поки що залежить від батьків і від того, що вони забезпечують).

Якщо просто пояснювати, то можна навчити людину давати яблуко, але з іншого боку хтось має взяти це яблуко.

Запрошую на консультацію

Що ж, будемо завершувати.

Буду дуже рада, якщо ви знайдете в цій статті саме те, що потрібно вам, вашим стосункам з підлітком, вашій і доньчиній самооцінці.

За бажанням — звертайтеся за допомогою. Буду рада вам.

Сподобалась стаття? 👉

Інна Рубан
icon Автор:

Інна Рубан,

психолог

Ціна: від 2000 грн

Стаж: 5 років

Рада знайомству. Мене звати Інна, сертифікований психотерапевт у напрямку гештальт-терапія, психолог за освітою. Всі ми знаємо розповсюджену фразу "закрити гештальт", в цьому випадку психотерапевт допомагає з проживанням зупинених почуттів, повторюваних думок і пов'язаних з цим сенсів. Але одночас...

Більше про психолога

Читайте також

Запитання на форумі по темі
“Батьківство”
Соломія
Соломія, 30 років • 25.09.2026 13:53
Не можу прийняти , картаю себе

Хочу звернутися саме до психологів за порадою, бо я вже не розумію, як правильно переосмислити те, що сталося.

Після народження донечки зі мною сталася дуже стресова для мене подія, на якій я сильно зациклилася. Я ніби випала з нормального життя на кілька місяців. Дитину я дуже любила, доглядала, була постійно поруч, але через свій стан дуже мало її фотографувала і знімала на відео.

І тепер я не можу собі цього пробачити.

Мені болить саме тому, що я настільки сильно люблю свою донечку. Я так хотіла зберегти її маленькою — кожен період, як вона змінювалася, наші моменти разом. А тепер у мене відчуття, ніби одна подія забрала всю мою увагу й украла в мене частину того часу, який мав бути одним із найщасливіших у моєму житті.

Я вже близько двох місяців приймаю антидепресанти. Стало трохи легше — я вже не провалююся в цей біль настільки глибоко, як раніше. Але сама думка нікуди не зникла. Вона все одно з’їдає мене зсередини, особливо коли я дивлюся на свою дитину, яку так сильно люблю, і думаю, наскільки сильно хотіла б мати більше спогадів про неї зовсім маленьку.

Я розумію головою, що минуле неможливо повернути. Але емоційно не можу цього прийняти. І я не хочу, щоб мене просто переконували, що «фото неважливі», бо для мене вони важливі.

Я хочу навчитися визнавати, що мені справді шкода втрачених кадрів, але перестати сприймати це як втрату частини материнства і карати себе за це щодня.

Психологи, підкажіть, будь ласка: як переосмислюють те, чого вже неможливо змінити? Як перестати дивитися на перші місяці своєї дитини тільки через думку «я втратила цей час» і знову побачити в них те, що насправді було — мою дитину, мою любов до неї і те, що я весь цей час була поруч?

103 5
Ірина
Ірина, 29 років • 12.09.2026 16:03
Не можу собі пробачити і зрозуміти що буду жити без цього.

Майже до 3 місяців донечка часто була в антицарапках, і тепер, коли я дивлюся на її фото та відео того періоду, мене дуже болить, що я не бачу її маленьких ручок.

Особливо мене мучить думка про дошку/колаж із фотографіями по місяцях. Я уявляла, що зроблю таку дошку на рік, але тепер дивлюся на фото за перші місяці й мені здається, що дитина на них виглядатиме ніби «без рук», бо ручки заховані в антицарапках. Від цієї думки мені стає дуже боляче.

Я постійно думаю: навіщо я їх одягала, чому не знімала хоча б для фотографій, чому тоді не подумала, наскільки важливими для мене будуть ці маленькі ручки на фото. Я розумію, що минуле вже неможливо змінити, але саме це й мучить найбільше. Мені здається, що я власноруч зіпсувала частину дуже цінних для себе спогадів.

Я хочу зрозуміти, як із цим працювати саме в терапії. Як навчитися дивитися на ці фотографії без цього болю і самозвинувачення? Як прийняти, що вони вже такі й інших фотографій того віку не буде? І як перестати постійно повертатися до думки, що я мала зробити інакше?

878 20
Elvira
Elvira, 30 років • 19.07.2026 21:20
Чи потрібно звертатись до психіатра?

Мені потрібна допомога, тому що вже тривалий час близько 8 місяців я я не можу впоратися з однією темою, яка повністю займає мої думки.

Після народження дитини та низки стресових подій у мене з’явилася дуже сильна зацикленість на фотографіях і відео доньки, особливо її перших місяців життя. Я справді зробила менше фотографій і відео, ніж хотіла, і тепер не можу перестати про це думати. Я постійно повертаюся до думок про те, що могла фотографувати більше, могла зробити це якісніше, могла по-іншому одягати дитину або зберегти більше спогадів.

Я можу багато разів прокручувати в голові одні й ті самі ситуації, аналізувати їх, шукати, що можна було зробити інакше, і звинувачувати себе. Хоча я розумію, що минуле вже неможливо змінити, мозок ніби не дозволяє відпустити цю тему.

Мене особливо тригерять фотографії та відео інших дітей, немовлята приблизно того ж віку, а також власні фото доньки. Це викликає сильний жаль, смуток, почуття провини та думки, що я недодала своїй дитині важливих спогадів.

Раніше до цього додавалася сильна тривога. Зараз тривога стала меншою, але залишилися нав’язливі думки, постійне повернення до цієї теми, смуток і глибоке відчуття втрати. Через це мені важко повноцінно насолоджуватися материнством і жити теперішнім.

Я хочу зрозуміти, який це може бути розлад, чи можуть мої симптоми відповідати післяпологовій депресії, обсесивно-компульсивному розладу або іншому стану, і яке лікування буде для мене найефективнішим.

Моя головна мета — перестати бути постійно “застряглою” в минулому, прийняти те, що вже сталося, перестати нескінченно себе звинувачувати й знову отримувати радість від життя та материнства.

1204 27
-50% на першу сесію
Залиште свій імейл, і ми надішлемо промокод на вашу пошту