Боюся психолога: що насправді лякає в першій зустрічі

Рішення звернутися до психолога часто дається непросто.

Багато людей довго думають, читають, відкладають, але так і не записуються на першу зустріч.

Або записуються і потім скасовують.

Або приходять, але дуже хвилюються і не знають, що говорити.

Або навіть тікають після першої зустрічі.

У цій статті ми розберемось, звідки береться страх перед психологом, що саме лякає в першій зустрічі і як зробити перші кроки в терапію.

Звідки береться страх перед психологом

Страх перед психологом рідко пов’язаний із самим психологом. Найчастіше він пов’язаний з тим, ЩО означає звернутися по допомогу.

Для багатьох людей це означає:

• визнати, що мені складно,
• говорити про особисте,
• показати свою вразливість,
• зустрітися з правдою про себе,
• щось змінювати у житті.

Тобто насправді люди часто бояться не психолога, а змін, почуттів і невідомості.

Також існує фактор стигми.

У деяких сім’ях і культурах досі є переконання, що до психолога ходять слабкі або люди з проблемами.

Через це звернення по допомогу може викликати сором або відчуття, що зі мною щось не так.

Багато людей відкладають звернення по психологічну допомогу саме через страх осуду, недовіру до терапії або переконання, що потрібно справлятися самостійно.

У деяких опитуваннях значна частина людей зізнається, що нервує перед першими сесіями або сумнівається, чи терапія взагалі допоможе.

Що саме лякає в першій зустрічі

Якщо розкласти страх на частини, зазвичай людей лякають дуже конкретні речі.

1. Страх, що мене будуть оцінювати

Один із найпоширеніших страхів — те, що психолог буде думати, що я:

• слабкий,
• неправильний,
• винен,
• дивний,
• сам собі придумав проблеми.

Насправді професійний психолог працює не для того, щоб оцінювати, а для того, щоб зрозуміти.

Страх оцінки у людей зазвичай з’являється ще задовго до терапії — у сім’ї, школі, стосунках.

2. Страх говорити про особисте

На першій зустрічі часто потрібно розповідати про себе, своє життя, стосунки, дитинство, складні події.

І багатьох лякає думка, що доведеться одразу розповісти все найболючіше.

Насправді на першій зустрічі ніхто не змушує розповідати травматичні історії.

Зазвичай це знайомство, розмова про запит, життя та очікування від терапії.

3. Страх, що стане гірше

Деякі люди бояться, що якщо почнуть говорити про проблеми, то стане тільки болючіше.

Частково це правда: у терапії ми іноді торкаємося складних тем, але робиться це поступово і в безпечному темпі.

4. Страх, що доведеться щось змінювати

Терапія майже завжди пов’язана зі змінами: у поведінці, стосунках, способі мислення, межах, рішеннях. І частина людей підсвідомо боїться цього.

Іноді легше жити як є, навіть якщо складно, ніж щось змінювати.

5. Страх, що психолог буде мовчати або навпаки буде багато говорити

У людей часто є страхи з серії:

• А якщо він буде просто мовчати?
• А якщо буде мене повчати?
• А якщо я не буду знати, що говорити?
• А якщо я буду плакати?

Правда в тому, що на першій зустрічі нормально:

• хвилюватися,
• не знати, з чого почати,
• мовчати,
• плакати,
• говорити не по темі,
• сміятися,
• говорити «Я не знаю, навіщо я прийшов».

Це все нормальний початок терапії.

До речі, дослідження показують, що саме перші зустрічі та відчуття контакту з терапевтом сильно впливають на ефективність терапії в майбутньому.

Велику роль відіграє так званий терапевтичний альянс — довіра, контакт і відчуття, що вас розуміють і приймають. Саме він є одним із головних факторів успішної психотерапії.

Чому відкладати звернення здається безпечнішим

Багато людей думають:

• Піду пізніше,
• Зараз не на часі,
• Треба ще подумати,
• Я сам розберуся,
• Може краще просто друзям пожаліюсь.

І в цьому є психологічна логіка. Поки ми не йдемо до психолога — нічого не змінюється, а зміни — це завжди невідомість.

Психіка часто обирає не те, що краще, а те, що знайоме. Навіть якщо знайоме болить.

Тому відкладати — нормально. Боятися — нормально. Сумніватися — нормально.

Ненормально тільки одне — роками залишатися наодинці з тим, що можна було б розділити з кимось, особливо з кимось, хто у цьому професіонал.

Як зазвичай проходить перша зустріч з психологом

Багато страху зникає, коли з’являється розуміння, як все відбувається.

Зазвичай перша зустріч виглядає приблизно так:

• знайомство,
• розмова про те, що привело вас,
• питання про ваше життя, стосунки, роботу, сім’ю,
• обговорення очікувань від терапії,
• пояснення, як буде проходити робота,
• можливість поставити питання психологу.

Не бійтесь, що перша зустріч буде допитом.

Це лише знайомство і спроба зрозуміти, чи підходите ви один одному для роботи.

Багато людей відчувають полегшення вже після першої зустрічі, тому що вперше можуть спокійно говорити про себе і їх не перебивають, не оцінюють і не дають непроханих порад.

Що допомагає підтриматись аби зробити перші кроки:

1. Не вимагайте від себе одразу довіряти. Довіра з’являється не на першій хвилині, а поступово.
2. Можна сказати психологу, що ви хвилюєтесь. Це дуже хороша фраза для початку: «Я дуже хвилююся і не знаю, з чого почати».
3. Не обов’язково одразу розповідати все. Ви маєте право говорити тільки те, що готові.
4. Пам’ятайте, що ви теж обираєте психолога. Те, що ви вже прийшли до когось, не значить що маєте погодитись на першого ліпшого. У вас є вибір зорієнтуватись чи підходить вам ця людина.
5. Можна домовитися про одну зустріч. Не потрібно одразу вирішувати, що ви йдете на роки терапії. Можна просто прийти на одну зустріч і подивитися, як вам.

Запрошую на консультацію

«Страх перед психологом дуже зрозумілий і я хочу для вас легалізувати те, що це природно — боятись незнайомого і вразливого.

Страх бути побаченим. Страх бути вразливим. Страх змін. Страх правди. Страх, що не допоможе. Страх, що допоможе і доведеться щось змінювати.

Але дуже часто за дверима кабінету психолога люди знаходять не оцінку і не поради, а місце, де можна бути собою розгубленим, злим, втомленим, сумним, заплутаним, живим» — Панченко Тетяна, психологиня.

У своїй роботі я часто працюю з людьми, які бояться першої зустрічі, соромляться говорити, не знають, з чого почати або сумніваються, чи їм взагалі потрібна терапія.

І це абсолютно нормальні запити для початку роботи.

Я маю психологічну та психотерапевтичну освіти, додаткові спеціалізації, працюю під супервізією і працюю в довгостроковому підході.

У роботі для мене найважливіше — безпечний контакт, повага до темпу людини та відсутність тиску.

Вам не потрібно бути готовими до терапії на 100%.

Іноді достатньо просто бути сміливими, щоб прийти й сказати: «Мені складно. Я не знаю, що робити. Можна я просто трохи тут посиджу і поговорю?»