Як говорити з дітьми про війну?

Говорити з дітьми про війну складно, але мовчання або неправда можуть лякати ще більше.

Діти, незалежно від віку, відчувають напругу, страх і тривогу дорослих, навіть якщо не розуміють усіх подій. Тому важливо говорити чесно, але доступно, спокійно і з опорою на безпеку.

Розмова про війну — це не один серйозний діалог, а процес, у якому дитина має право ставити запитання, плутатися у почуттях і шукати підтримку.

Наше завдання — не перевантажити деталями, не транслювати власний жах, а допомогти дитині відчути: «Я не сам/сама, поруч є дорослий, який мене захистить».

Коли дорослий говорить з дитиною з повагою до її віку, емоцій і меж, навіть важка тема може стати джерелом стабільності, довіри та внутрішньої сили.

Чому важливо говорити з дітьми про війну, а не замовчувати

Тому що мовчання не захищає їх — воно породжує страх, тривогу та фантазії, які часто страшніші за реальність. Замовчування може змусити їх відчувати себе самотніми, незахищеними або винними.

Чесна, доступна і спокійна розмова допомагає дитині:

• Зрозуміти, що відбувається, у межах її віку;
• Відчути підтримку та безпеку від дорослого;
• Навчитися висловлювати свої емоції, не ховаючи страх;
• Формувати реалістичне розуміння світу, а не фантазії.

Замовчування створює пропуск у довірі, тоді як відкрита розмова будує емоційну стійкість і довіру між дитиною та дорослим.

Що і як пояснювати малюкам, молодшим школярам і підліткам

Малюки (2–6 років)

• Що пояснювати: події в дуже простій формі.
• Як пояснювати: коротко, спокійно, без деталей про смерть або зброю; використовуйте ігри, казки, малюнки; повторюйте, якщо дитина запитує ще раз.
• Ціль: відчути безпеку та підтримку дорослого, навчитися називати свої емоції («мені страшно»).
• Фрази‑приклади: «Буває шум, але ми в безпеці», «Якщо тобі страшно, ти можеш обійняти мене або поговорити зі мною».
• Дія: малювати, грати, співати, повторювати пояснення стільки разів, скільки дитина питає.

Молодші школярі (6–10 років)

• Що пояснювати: коротко про причини конфлікту, що люди страждають, але дорослі піклуються про безпеку.
• Як пояснювати: відповідайте на запитання чесно, без зайвих деталей; можна малювати карту, розповідати історії дітей у безпеці; підкреслюйте правила безпеки вдома та на вулиці.
• Ціль: допомогти дитині зрозуміти, що відбувається, навчитися справлятися зі страхом через діалог, довіру і прості дії.
• Фрази‑приклади: «В країні зараз війна, деякі люди страждають, але ми дбаємо про твою безпеку», «Якщо ти бачиш або чуєш щось страшне, завжди можеш сказати мені».
• Дія: пояснюйте прості правила безпеки та способи подолання страху (глибоке дихання, малювання, розмова).

Підлітки (11–17 років)

• Що пояснювати: факти, наслідки, як війна впливає на людей та світ; говоріть про новини, соціальні мережі, міфи.
• Як пояснювати: заохочуйте ставити запитання, обговорювати почуття; допомагайте відокремлювати достовірну інформацію від страхітливих чуток; обговорюйте способи, як допомогти іншим і залишатися в безпеці.
• Ціль: формувати усвідомлене ставлення та емоційну стійкість.
• Фрази‑приклади: «Війна — це складно, багато людей страждає. Давай розберемося, що є правдою, а що — чутками», «Ми можемо обговорити, як залишатися в безпеці та допомагати іншим».
• Дія: навчайте критично мислити, робити безпечні вибори, виражати емоції та підтримувати інших.

Пам’ятка для всіх вікових груп

• Повторюйте відповіді за потребою.
• Слухайте більше, ніж говорите.
• Створюйте відчуття безпеки та контролю.
• Пояснюйте, що емоції нормальні і їх можна висловлювати.

Яких фраз і реакцій варто уникати

Фрази, яких варто уникати

1. «Не бійся, все добре» — заперечення страху дитини може змусити її відчувати, що її емоції неправильні.
2. «Це не твоє діло», «Ти ще маленький» — відсікає бажання ділитися думками та запитаннями.
3. «Всі помруть», «Буде кінець світу» — перебільшення тільки посилює тривогу.
4. «Ми нічого не можемо зробити» — безпорадність демотивує і лякає.
5. Жорсткі деталі насильства або смерті, особливо для малюків і молодших школярів.

Реакції, яких варто уникати

• Перевантаження інформацією — надто багато фактів або новин може налякати.
• Паніка або крики дорослого — дитина відчуває емоційний стан дорослого і може «заразитися» страхом.
• Ігнорування запитань або зміна теми створює відчуття, що тема заборонена, а емоції небажані.
• Нав’язування власної позиції чи політичних оцінок — маленьких дітей це може заплутати.

Пам’ятка

• Слухайте дитину і визнавайте її емоції.
• Відповідайте коротко, спокійно, у межах віку.
• Пояснюйте, що вона не сама і під захистом дорослих.

Як допомогти дитині відчувати безпеку попри тривогу: 6 кроків

1. Створіть стабільну та передбачувану рутину

Визначте чіткий час для сну, їжі, навчання і відпочинку. Регулярність зменшує тривогу, бо дитина знає, чого очікувати.

2. Спокійна присутність дорослого

• Слухайте дитину без перебивань і оцінок.
• Повторюйте: «Я поруч, ти в безпеці».
• Уникайте паніки, крику чи надмірних емоцій, бо діти можуть «заразитися» станом дорослого.

3. Дайте можливість говорити про емоції

Заохочуйте називати страх, сум, злість. Малюйте, грайте або ведіть щоденник емоцій. Це допомагає «випустити» тривогу.

4. Контрольоване інформування

Пояснюйте події у доступній формі, без зайвих жорстких деталей. Фокусуйтеся на тому, що дитина і сім’я у безпеці та про них піклуються.

5. Практики заземлення та релаксації

• Глибокі вдихи, легкі вправи на розтягування, міні‑йога.
• Ігри на концентрацію, наприклад, «подивись, послухай, відчуй» допомагають перемикнутися з тривоги на відчуття «тут і зараз».

6. Підтримка та спільна діяльність

• Спільні заняття, ігри, малювання, приготування їжі. Відчуття взаємопідтримки знижує страх.
• Похвала і маленькі досягнення допомагають відчути контроль над ситуацією.

«Ключова думка: безпека формується не лише фізично, а й емоційно. Коли дитина знає, що її слухають, підтримують і піклуються, навіть тривога стає керованою», — Олександра Чернявська, психологиня.

Коли варто звернутися по підтримку дитячого психолога

Сигнали, що потрібна професійна підтримка

1. Тривалі емоційні прояви: страх, плач, агресія, нічні кошмари тривають понад 2–3 тижні та не зменшуються.
2. Проблеми з поведінкою: різкі зміни характеру, замкненість, відмова від школи або друзів, часті конфлікти.
3. Фізичні прояви стресу: болі в животі, голові, безсоння, втрата апетиту без медичних причин.
4. Нав’язливі думки або страхи: дитина постійно повертається до теми війни, страху смерті або втрати близьких.
5. Нездатність справлятися з емоціями: не допомагають заспокійливі методи, ритуали або підтримка батьків.

Чому варто звертатися раніше

• Професійний психолог допомагає дитині навчитися справлятися з тривогою і страхом, не накопичуючи травму.
• Психолог підтримує батьків у правильному підході, дає практичні методи для щоденного життя.

Пам’ятка: не чекайте серйозного погіршення. Якщо дитина регулярно відчуває сильний страх, сум або нервозність через війну, консультація дитячого психолога допоможе зберегти емоційне здоров’я і стабільність у сім’ї.

Раннє звернення допомагає уникнути хронізації страхів, депресивних або тривожних проявів. Психолог може навчити дитину керувати емоціями та відчувати безпеку.

Запрошую на консультацію

Дякую, що провели цей час разом зі мною. 💛

Якщо вам чи вашій родині захочеться ще поговорити або попрацювати з емоціями, я завжди рада зустрітися на консультації.

Я психологиня і гештальт-терапевтка, маю досвід роботи у гуманітарних проєктах. Допомагаю дітям, підліткам та дорослим відчувати себе спокійніше та безпечніше, а також підтримую у стресових та кризових ситуаціях.

Буду рада допомогти вам відчути більше спокою і внутрішньої опори.

Методичні статті та рекомендації для батьків

1. ЮНІСЕФ — «Як говорити з дітьми про війну». Поради психологів щодо віку дитини, контролю інформаційного потоку та підтримки безпеки. Детальніше.
2. Міністерство освіти і науки України — 7 порад від психологів та проєкт «Підтримай дитину». Практичні поради, як відповідати на складні запитання, реагувати на тривогу та підтримувати емоційний стан дитини. Ресурси, ігри та вправи для розмови з дітьми про війну — безкоштовні й щоденні. Детальніше.
3. Рубрика спілкування з дітьми від Давидівської громади. Конкретні поради щодо чесної і простої розмови, управління тривогою та створення «куточку спокою» вдома. Детальніше.
4. Посібник «Як говорити з дітьми про війну та мир». Добірка інструментів для батьків та освітян із вибором літературних творів, які допомагають проживати переживання через читання. Детальніше.
5. Терапевтична сила читання: перевірені книжки для дітей різного віку під час війни. Детальніше.