Депресія після смерті близького: як прожити втрату і не залишитися наодинці з болем

Смерть близької людини — це подія, яка розділяє життя на «до» і «після», це зміна устрою життя, планів та цілей. Це горювання та пошук того, за що можна вхопитись тоді, коли все змінилось в одну мить.

Цей шматочок життя є непростим, навіть якщо ви розуміли, що все до цього іде, і це сталось тоді, коли ви наче були готові, і коли хвороба тривала довго…

Втрата — це не лише про того, хто пішов… Це і про вас, про втрату частинки себе, про втрату звичного світу, ролі, підтримки, сенсу.

Іноді біль настільки глибокий, що починає нагадувати депресію. А іноді депресія справді приходить після горя.

Як зрозуміти, що з вами відбувається? І як прожити цей період так, щоб не залишитися в ньому назавжди?

Чи може горе перерости в депресію після втрати?

Перш за все важливо сказати: горювання — це нормальна реакція на втрату.

Сльози, безсоння, відчуття порожнечі, зниження апетиту або, навпаки, переїдання, втома, дратівливість — усе це природні реакції психіки.

Психіка намагається адаптуватися до нової реальності. Реальності, в якій більше немає людини, яка була частиною вашого життя.

Але іноді біль не слабшає з часом. Він не трансформується. Він ніби застигає. І тоді ми можемо говорити про депресивний стан після втрати.

Як зрозуміти, коли це вже не просто смуток

Горе хвилеподібне. Є дні, коли болить нестерпно і є моменти, коли з’являється трохи повітря.

Людина може сумувати, плакати, але здатна відчувати тепло до інших, згадувати хороше, іноді навіть сміятися.

Депресія — більш рівна і глуха. З’являється відчуття безнадії, провини, власної нікчемності. Світ здається беззмістовним.

Немає сил жити, немає бажання прокидатися. І дуже часто у свідомості з’являються думки: «Я мала б уже впоратися», «Минуло вже стільки часу», «Зі мною щось не так».

Ні. Просто іноді горе потребує допомоги, супроводу та присутності.

Що робити, коли підозрюєте депресію після втрати близької людини

Не панікувати! І не впадати в крайнощі.

Після смерті близької людини змінюється не тільки емоційний стан. Змінюється внутрішня структура світу.

• Якщо це був партнер — змінюється відчуття опори.
• Якщо це був хтось із батьків — змінюється внутрішнє відчуття захищеності.
• Якщо це була дитина — руйнується сама картина майбутнього.

І дуже часто поруч із болем з’являються складні почуття:

• провина («я міг зробити більше»),
• злість («чому це сталося?»),
• сором за свої емоції,
• страх жити далі.

І якщо поруч немає безпечного простору, де це можна проговорити, психіка починає закриватися. Біль ніби заморожується.

З’являється оніміння, відчуття порожнечі, відстороненість. Це спосіб вижити, але довго в такому стані жити дуже важко.

Щоб впоратись із цим досвідом потрібно прожити втрату. Це не про те, щоб забути, перестати сумувати, стати сильною/сильним.

Прожити означає поступово інтегрувати досвід втрати у своє життя — відсумувати, відплакати, позлитись…

Це процес, у якому:

• біль стає менш гострим,
• спогади перестають лише ранити,
• з’являється можливість жити далі, не зраджуючи пам’яті про близького.

«Людина не зникає з вашого життя. Вона змінює спосіб присутності у ньому. Але щоб це стало можливим, потрібно дозволити собі пройти через біль, а не обійти його», — Амінєва Яна, психологиня.

Коли до психіатра?

Якщо так склалось, що ваше горе затяглось.

В середньому потрібен десь рік для того, щоб поступово відновлюватись після втрати, однак у кожного свій темп.

Ознаки, за яких варто звернутися за професійною допомогою:

• Ви маєте проблеми зі сном.
• Маєте помітні зміни у харчуванні.
• Втратили здатність радіти.
• Постійно перебуваєте у пригніченому настрої.

Як вам може допомогти психотерапія

Є кілька ознак, що підтримка психолога може бути необхідною:

• біль не зменшується з часом і не змінюється;
• з’являються постійні думки про власну нікчемність;
• порушується сон і апетит протягом тривалого часу;
• виникає відчуття, що життя втратило сенс;
• є думки про те, що «я не хочу більше жити».

У такі моменти дуже важливо не залишатися наодинці.

Підтримка — це спосіб подбати про себе в момент, коли внутрішніх ресурсів недостатньо, а зовнішня підтримка від близьких не дуже допомагає.

У терапії ми не прибираємо біль. Ми створюємо безпечний простір, у якому його можна витримати.

Поступово:

• розплутуються складні почуття;
• зменшується руйнівна провина;
• знаходиться новий спосіб зв’язку з пам’яттю про близького;
• відновлюється відчуття опори на себе.

Ми зустрічаємось з тим, що часто залишається «поза словами»: з тілесною напругою, з відчуттям порожнечі, з замороженим болем. Бо іноді горе — це не тільки про сльози. Іноді це про мовчання, яке триває роками.

Ви не повинні справлятися самі, бо горювання — це непросто, а у нашій культурі часто є очікування, що треба триматись та бути сильним, що час лікує, а життя триває…

Так, життя триває, але воно не повинно тривати через насилля над собою і постійне «Я мушу іти далі»… Ви маєте право на біль. На слабкість. На підтримку.

Іноді найважливіше — це не залишатися наодинці з тим, що здається нестерпним.

Запрошую на консультацію

Можливо, ви читаєте ці рядки та відчуваєте знайоме стискання в грудях.

Можливо, вам важко навіть говорити про те, що сталося.

Можливо, ви звикли триматися і не показувати, як насправді болить.

Знайте: біль — це не ознака того, що ви не впоралися. Це ознака того, що ви любили, а любов не зникає разом зі смертю. Вона потребує нового способу бути в вашому житті.

Якщо ви відчуваєте, що самостійно дуже важко — підтримка поруч.

Вам не потрібно бути готовими, не потрібно знати, що сказати. Достатньо дозволити собі розділити біль…

Іноді саме це — перший крок до життя після втрати.