Чи може травма проявлятися через 12 років?
12 років тому в нашій сімʼї сталася трагедія - мого батька вбили у нашому підʼїзді на нашому поверсі. Я памʼятаю про це щодня усі ці роки на рівні болісних спогадів. Одного дня це дуже коротка думка, іншого - це година горювання, і це стало фоновою частиною мого життя.
Але от останнім часом я часто підіймаюся додому сходами у темному підʼїзді через відключення світла, і зрозуміла, що майже панікую. Я боюся, що хтось нападе, постійно озираюся, важко дихаю, освітлюю ліхтарем усі сторони, тримаю напоготові гострі ключі відмахуватися. Мушу додати, що місяць тому у підʼїзді була спроба нападу на мою сусідку, тому мій страх наче повʼязаний з цим, але й не повністю. Скоріше він наче активував те, що сиділо дуже глибоко в мені. І так, я думаю про батька в ці моменти підняття сходами до квартири.
Мені цікаво, чи може бути таке, що ефекти від пережитої травми можуть прокидатися через стільки років? Чи це щось інше? Дякую!
Лучший ответ
Дорого часу доби!
Клеги вже дали відповіді і я з ними згодна. Дещо доповню. Тут мова йде не про повернення травми, а про її повноцінну актуалізацію.
Враховуючи той факт, що Ви були у підлітковому найбільш вразливому віці, психіка, мозок спрацювали в сенсі виживання і безпосредньо те, що відбулося з Вами - мозок та нервова система витіснили на підсвідомість. Це нормальна, я б навіть сказала здорова реакція психіки у дітей та підлітків. Але це не інтеграція, а адаптаційне розщеплення із збереженним слідом.
Те, що це актуалізувалося зараз може свідчити про 3 моменти:
психіка вже не витримує це контейнувати
псхіка готова з цим розбиратися, бо вже є сформована доросла Я-структура. Тобто травма піднялася, коли стало достатньо безпечно з нею розібратися.
спрацював тілесний тригер (це не про наратив памяті травми, а про тілесний відгук+афективна хвиля загрози в моменті, коли темрява).
Раджу обрати фахівця та попрацювати над розумінням того що вдбувається на напрацюванням різних стабілізаційних навичок самодопомоги.
Ответы
9Дозвольте описати одну з терапевтичних гіпотез з Вашої нагоди. Історія, яка сталася з вашим батьком, в ній присутні два персонажі жертва і ґвалтівник, тому що той, хто вбив скоїв насильство. У вас є не пережиті почуття щодо цієї історії. У цих не пережитих почуттях, можливо, є багато агресії, яка ховається і не виходить назовні. Це почуття проектується на зовнішній світ і вашу свідомість, ніби бачить загрозу у зовнішньому світі, але насправді ця загроза сидить усередині. Важливо забрати цей енергетичний заряд, який несе це почуття.
Вітаю! Ознаки травми можуть проявитися будт-коли, як тільки з'явиться тригер. У вас з'явилися ці тригери. Це класичний ПТСР. Його варто опрацювати і тригери перестануть впливати, викликати такі реакції.
Травма – це подія, яка значно перевищує барʼєр звичних очікувань від життя, що у свою чергу підриває базову довіру до світу та людей. Вона зупиняє час і ділить життя людини на "до" та "після" і нагадує про себе компульсивною спробою переграти сценарій, вийти з нього на цей раз переможцем.
Ваш батько, на жаль, не зміг захистити себе. Натомість у Вас - ліхтарики, гострі ключі, підвищена настороженість та уважність – усе для того, щоби не повторити жахливий досвід безсилля та насилля.
Дякую, що не залишаєтесь наодинці, а розділяєте свій досвід та переживання. Травмовані люди ізолюються, закриваються у собі. Це ціна травми. Можливість та сміливість ділитись досвідом дозволяє подолати соціальну ізоляцію та самотність у травмі і дає шанс на розширення своєї ідентичності.
Дорого часу доби!
Клеги вже дали відповіді і я з ними згодна. Дещо доповню. Тут мова йде не про повернення травми, а про її повноцінну актуалізацію.
Враховуючи той факт, що Ви були у підлітковому найбільш вразливому віці, психіка, мозок спрацювали в сенсі виживання і безпосредньо те, що відбулося з Вами - мозок та нервова система витіснили на підсвідомість. Це нормальна, я б навіть сказала здорова реакція психіки у дітей та підлітків. Але це не інтеграція, а адаптаційне розщеплення із збереженним слідом.
Те, що це актуалізувалося зараз може свідчити про 3 моменти:
психіка вже не витримує це контейнувати
псхіка готова з цим розбиратися, бо вже є сформована доросла Я-структура. Тобто травма піднялася, коли стало достатньо безпечно з нею розібратися.
спрацював тілесний тригер (це не про наратив памяті травми, а про тілесний відгук+афективна хвиля загрози в моменті, коли темрява).
Раджу обрати фахівця та попрацювати над розумінням того що вдбувається на напрацюванням різних стабілізаційних навичок самодопомоги.
вітаю, перш за все хочу висловити свої щирі співчуття. те, що ви пережили 12 років тому – страшна трагедія
відповідаючи на ваше питання: так, травматичний досвід може активуватися і через 12 років, та й через 30-50 насправді також.
травма не «зникає з часом» автоматично, вона може бути відносно стабільною, поки не з’являється тригер, який збігається за відчуттями, контекстом та/або загрозою.
у вашому випадку збіг виглядає ну дуже прямим. темний під’їзд, сходи, відчуття небезпеки, нещодавній напад на сусідку. мені схоже не на абстрактний страх, а на ситуацію серйозного ризику, яка перегукується з місцем і способом травми. нервова система реагує так, ніби загроза знову тут (а воно свого роду й справді тут).
ви також пишете, що пам’ять про подію з батьком була з вами всі ці роки. виходить досвід не був «похований», він і так був на поверхні, просто зараз отримав сильне підкріплення з реальності. тому це виглядає не як щось нове, а як загострення того, що вже існувало.
про всяк випадок уточнюю — те, що я кажу не означає, що з вами «щось не так». я кажу про те, що схоже ваша психіка реагує цілком закономірно на поєднання старої травми і теперішньої небезпеки. з цим можна працювати, і це не приречення «на все життя», але ігнорувати те, що відбувається не варто, бо звучить напружено та виснажуюче, а це не добре
Вітаю, авторе. По-перше, щиро співчуваю вашій втраті, ще й у такий насильницький спосіб вона відбулась🫂 Такі шокові травми дають наслідки на роки якщо з ними не працювати. Те, що ви описуєте, ваш страх, відчуття в тілі коли умови події повторюються зараз у вашому житті (напад на сусідку у під'їзді) це абсолютно закономірне явище необробленої старої травми. Я мене була подібна історія в житті, пізніше тригер запускав тривогу в тілі. Лиш після того як попрацювала з цим в терапії, то почала дихати на вільні груди. Щиро співчуваю ще раз і запрошую в терапію.
Добрий день.
Так, травматична подія може мати довгостроковий ефект і впливати на емоційний стан і поведінку навіть через 12 років. У деяких людей після впливу гострого стресу наслідки проходять самі собою протягом кількох місяців, іншим потрібна психологічна допомога.
Особливо сильний травматичний досвід може переживатись людиною через 12 років. Особливо коли мова йде про несимволізований, начебто не зрозумілий до кінця, психічно не метаболізовпний досвід, та/або про неочікувану, непередбачувану раптову втрату близької людини. Швидше за Все якийсь тригер, наприклад темний підʼїзд, можуть запускати стан сильної тривоги, інші не страшні ситуації можуть запускати нормальні процеси горювання за загинувши татом.
Травматичні події, особливо пов’язані з насильницькою смертю близької людини, не зникають з психіки просто тому, що минув час.
Часто вони роками живуть фоном: у спогадах, у сумі, у внутрішньому відчутті вразливості світу.
Людина може функціонувати, жити, працювати, будувати стосунки — і водночас носити цей досвід у собі.
Те, що відбувається з вами зараз, дуже схоже не на нову проблему, а на активацію старої травматичної пам’яті. Спроба нападу на сусідку, темрява в під’їзді, сходи, простір дому — усе це створює умови, які для нервової системи виглядають як повторення небезпеки. І психіка реагує так, як вона вміє реагувати у загрозі: страхом, напругою, прискореним диханням, потребою захищатися, пильністю.
Це означає, що досвід був надто сильним, і частина його збереглася на тілесному, емоційному рівні — там, де немає логіки й пояснень, а є реакція вижити
Також дуже важливо, що ваш страх зараз має під собою реальний ґрунт — небезпека в під’їзді справді була. Тобто це не вигадана тривога, а поєднання реальної загрози з давнім, болісним досвідом втрати. Саме такі поєднання найчастіше «пробуджують» травму навіть через багато років.
Те, що у ці моменти ви думаєте про батька, — теж природно. У таких ситуаціях активується не лише страх за себе, а й пам’ять про ту втрату, яку психіка так і не змогла повністю відпустити. Це не слабкість — це любов і зв’язок, які не обірвалися.
Як психолог, я б дуже хотіла, щоб ви почули головне:
з вами нічого не зламалося, ви не «відкотилися назад». Ваша психіка зараз сигналить про потребу в більшій безпеці, підтримці й турботі. І з цим можна працювати — м’яко, поступово, без насильства над собою.
Дякую вам за довіру і за те, що так чесно про це написали. Це вже дуже важливий крок